Фоторік: Львівське літо

Привітик, народ!

Я навідпочивалася і знову «на зв’язку») Такої довгої перерви в фотозвітах ще не було, тому цього разу буду фотозвітити про майже два місяці – про львівські майже два місяці відпочинку. Якщо дочитаєте до кінця, то знайте  я вас люблю)))
Попри цілу купу напланованого, львівське літо було досить спокійним і розміреним.
Так от, на початку червня ми, як то вже звикли, вибралися трохи в гості до бусі Олі, бабусі Марусі і всіх-всіх-всіх) Одним словом – до Львова. Спрактикували собі так, що виїжджаємо по обіді, ближче до вечора, щоб не так душно було і щоб дітвора спала. Дорога то не близенька. На польському кордоні нас як завжди – пропустили без черги(бо з дитиною до 3-х років), а українці здивували – бо теж пустили поза чергою(це вперше за три роки), то ж ми десь за 40 хвилин перетнули обидва кордони. А потім ми одразу ж на село вибралися. В селі для дітвори рай: кури, коти, собаки,
купа місця для бігання і збивання колін, цілий день гуляння на вулиці, малина, качелі, квіти, які можна підливати і обривати, річка, басейник і ще купа всього цікавого.

Особливо Андрійко тішився – він ж бо багато чого вперше в житті бачив. Дітвора зацінила кошенят, Улька так з ними бавилася, цілувала, гладила… така щаслива-щаслива була! То таки буде їй котик на день народження. Вона вже й кличку придумала – Цукрік(то по словацьки «цукерка», я якось іншого і не чекала)))
А це Улька коли чогось хоче, робить отаку міну і тоненьким голосочком каже “ну пльоооооосііііііім”)))) І хіба можна відмовити?
А ще ми якраз попали в село на дощі. Спочатку, після жари, це було кльово – дітвора мала подвійне щастя, бо можна було мокнути під дощем і бабратися в калюжах одночасно.
Але потім, коли нормально похолодало і дощ лив цілий день, то була катастрофа. Улька ще так-сяк, книжки-мультики-малювання і на двір не дуже й рвалася, але Андрійко кіпішував страшно: взувався, вдягався, взував мене, товк головою в двері, впадав в істерики… а пускали на двір, то за 5 хвилин він вже був весь мокрий і знову сидів в хаті. Тяжко з дітьми в селі, я вам скажу, якщо з ними сидіти в хаті. Та й мені трохи нудно було, якщо чесно, файно, але нудно.
А ще в селі кльово тим, що купа всякого різного смачного отак просто попід ноги і попід руки лежить))) Андрійко стандартно втікав в смородину наїстися, а Улька в полуницю і малину. До речі, бубланіна з свіжою полуничкою теж дуже добра. Малий заглядав, чи вже готова

Відпочивали не тільки діти, я теж дістала купу приємностей. Побувала в Ужгороді, побачилася з кумою і похресником, а ще встигла зустрітися з Христею (а то ми так віртуально вже майже три роки дружимо, а в живу ото тільки вдруге побачилися) і ще з однією давньою коліжанкою. От така коліжанка, з якою познайомилися в роддомі, напевно є в кожної мами))) Ми з Олею не бачилися цілих майже 5 років! Кльово воно так зустрітися з давніми друзями не тільки на ФБ чи в скайпі. Спільних фото нема – забулися пофоткатися, а шкода…
І ще подружки “дворові”, ті, з якими познайомилася, коли гуляла з малою Улькою біля дому. Мамусі мене точно зрозуміють, коли самій гуляти нудно, от і знайомишся з такими ж мамочками. Я в дворі маю три таких коліжанки – Оксану, Юлю і Наталю, і дуже тішуся, що свого часу з ними зазнайомилася. Бо тепер коліжанок у Львові маю не тільки я а й Улька – дві Оленки і Сніжану. Вони майже одного віку, тож їм там весело, ото по черзі вилазили на дерево і зіскакували…

О, і я знову побувала на МК в Юлі. Робили фотоальбоми на кільцях. Я йшла така вся підготовлена, з готовою ідеєю, що, з чого і як буду робити, думала, за годинки дві справлюся. Ага, 4 години і я все одно альбом доробляю дома. То хіба так здається, що воно швидко робиться, ті блокнотики і альбоми. Насправді, це дуже кропітка праця, хоч і приємна. Альбомом ще не хвалюся, про нього напишу окремо.
Ну і звичайно, що я не могла не походити по книжкових і не закупитися книжками. Побувала на моєму улюбленому видавництві «Урбіно», в живу познайомилася з Боженою Антоняк і її чоловіком Анатолієм Івченко. Дуже приємні люди і про свої книжки(та й взагалі – про книжки) так цікаво і з таким натхненням розказують, що воно й не дивно, що книжки їхнього видавництва так добре мені читаються. Видно одразу, що люди займаються улюбленим ділом, з душею, так би сказати, і книжки видають ті, які сподобалися їм особисто. І ото я така щаслива їхала в маршрутці додому з цілою сумкою нових книжок… отак запустила руку в сумку – витягла навмання книженцію і вже кайфуєш))) Не знаю от чого книжки для мене аж такий “фетиш” прямо, але вони мене конкретно тішать і всьо тут)))
Мої книжки зацінив і Андрійко: хоч вони без малюнків, він погортав абсолютно всі, поскладав на купку і аж тоді втратив до них інтерес.

Дитячі книжки розглядалися довше)))

А ще я чесно зізнаюся, що коли мама по скайпу розказувала-показувала свої фіалочки, я не уявляла, що то аж в ТАКИХ МАШТАБАХ! Фіалки всюди! Одну кімнату прийшлося закривати повністю, бо Андрійко дуже рвався прорідити бабі її квіточки. Я хотіла підрахувати, скільки того всього є, але нарахувала тільки в кухні штук з 70 горшечків, то ж далі збилася з того. Просто повірте мені на слово – їх реально багато!
Це лише один з куточків з фіалками. Так що трохи прорекламую – в мамуськи їх можна купити: листочки, дітки, дорослі фіалки, так що кому треба – беріть фіалочки в мамуськи, не пожалієте, вони дуже люблені і доглянуті)
І взагалі, окремим абзациком про мамуську – якби не вона, я нічого би з того всього не встигла зробити, поїздити, погостювати…. Мамуся ж не тільки мамуся, мамуся ще й бабуся – терпляче залишалася сама з дітворою, а мене всюди відпускала. А посидіти з дітворою самому цілий день то майже подвиг, бо якщо Ульку ще можна якось “привязати” до одного місця за допомогою мультиків, то Андрійко, здається, перебуває в вічному броунівському русі… І ні мультики, ні що інше надовго його не стримують. Так що мамусьці величезне дякую за те, що я встигла собі зробити все те, що встиглося зробити з свого напланованого.
Цього разу було особливо важко з дітворою, важко в плані фізичному – Улька ніби вже така дуже самодостатня, але от малий капризун Андрійко нам з бусьою Олею дав жару… Дитині лізуть зуби-ікла, і таке враження, що всі чотири нараз. Вони все ще не вилізли, от два прорізалися лише минулого тижня, а це цілих три місяці малий мордується сам і нас заодно. Ну але зуби то таке, то загальний “фон” був, найтяжче було впильнувати мамині фіалки від малих загребущих руць))). І я реально оцінила те, що в нас в дома мало меблів. Раніше я цим страдала, але в Лвові я зрозуміла, що чим більше шухляд і тумбочок, тим більше малому є куди лізти і що розкидати. Коли дітиська на вечір вже вкладалися спати, ми з мамою найчастіше теж вже були приспані дітворою. Тож за два місяці ми з мамою навіть толком собі не побалакали і зрозуміли то аж в останній перед відїздом вечір:(
А ще я дуже тішуся, що цього разу я трохи побула з своєю сестричкою Улькою великою. У Львові вона побула  з нами трохи більше тижня, і то було так файно, як в старі добрі часи – мама, я і Улька (просто наш татусь вже дуже довго ходить в море і мало буває дома). Колись я хотіла написати про неї, і все ще пишу))) Улька – я таки допишу! А то ми з нею бачимося хіба по скайпу або по пару днів на рік.

Ну і наша хресна Уляна велика нарешті хоч трохи набавилася з похресниками

І набагато частіше цього літа я бачилася з двоюрідною сестрою Наталею, спільні прогулянки і таке інше… файно було) Менша дітвора – мій Андрійко і Наталіна Анютка дуже добре бавилися. Особливо вони зацінили старий компютер в розібраному вигляді

Загалом, у Львові, біля мамуськи, то завжди файно, але якщо чесно, то під кінець мені вже хотілося додому, до свого коханого чоловічка і до нашого “зеленого домчека”, як каже Улька.
Тепер будемо чекати наступного літа, щоб знову прорідити бусі Олі фіалки, сходити з дідом Сявком в театр і на Південний до бабусі Малюсі, і може навіть провідати нашу хресну в Києві.
Ну і на кінець просто не могла не поділитися цією фоткою

Малий просто коли голодний, то їсти треба давати вже і зараз, хоч щось))) Поки ми з двору роздягалися, Андрійко в очікуванні їдзення жував батон)

П.с.: трохи важко писати за такий довгий період, не все пригадується. Про щось таки точно забула написати, так що буду старатися фотозвітити частіше, цьомки па-па;)

Про дощ, піцу і шматочок літа

Я люблю дощ, а дощ любить мене… У нас це взаємно, я вже переконалася, бо як тільки я напланую якусь прогулянку трохи дальше від дому – дощик відразу тут як тут.
Це так… передмова, а почалося все з того, що Улька вчора сказала: “мама, я хосю піссю” Я довго перепитувалася що саме вона хоче і коли мала сказала, що “а давай зявка підем на піссю, з куковузкою і бабаською…” я зрозуміла що то має бути піца з кукурузкою і ковбаскою))) Ура, моя дитина захотіла щось з’їсти! Тому на сьогодні пообіцяла малій Ульці піццу.
І попри вчорашню жару сьогоднішній ранок був прикольно-прохолодним з обіцянкою дощу на “трохи згодом буду падати…” Улька, як і передбачалося, прокинулася з запитанням “а коли ми йдемо на піссю?” Тому ми поснідали і почали збиратися. Я захотіла в центр погуляти – не пропускати ж таку чудесну погоду на гуляння біля дому;) Улька в маршрутці весь час питалася чи “ми взє пвиїхави на піссю і кови ми взє будем їськи піссю? І так щиро вона це запитувала, що до нас посміхалася “половина маршрутки”. Поміж то дитина “пекла колачики” і пхала їх в пічку (ну, знаєте таку дитячу потішку? – печу-печу колачики, і маленькі, і великі, в пічку в пічку шуррррр!) На словах “в піську піську шууууувввввв!!!!” до нас вже посміхалася “вся маршрутка”=)))) А потім була ще “совока-вовона касю вавива…” з голосним “…а сьому не даааавввввва!!!!” і ми нарешті приїхали в центр.
А от центр вже зустрів нас справжнім львівським дощиком. Парасолька одна – тому її несла Уляна. По цій же причині моє тіло зазнало прямого контакту з дощиком і скажу я вам, що це не було аж так неприємно=)
Потім було як в мультфільмі “мама, мама, а я буду неськи пасьольку, а ти візьми Няню на вуськи, а я взє змуууусьивася….” Якось ми все таки добігли до піцерії і нам нарешті принесли “Піссю з куковузкою і бабаською”.
Там же ми придбали шматочок літа: в піцерію зайшов хлопчик десь так років 12-ти з просто бомбезними букетиками маків, волошок і ромашок. І мені аж запахло отим таким жарким літом, полем і прибитою дощем пилюкою… Хлопчик, певно, не вперше продає квіти, бо вторгував мені аж два букетики: спочатку я вагалася між волошками і маками, а він так натхненно і щиро розповідав, що…що…
Ну от бувають такі люди, що коли вони щось говорять, то той хто їх слухає відразу ж бачить і відчуває все те, про що ці чарівники слова розповідають: “а волошки як зав’януть ви можете їх висушити і пити потім чай” – звичайні слова, звичайна фраза, але мені зразу ж уявляється, як я сиджу в вікні, споглядаю дощ і п’ю волошковий чай, “…а маки… понюхайте як вони пахнуть! полем і пшеницею” і я втикаюся носом в мокрі від дощу маки і вони мені Дійсно Пахнуть Пшеницею!!!, а дощові капельки приємно лоскочуть носа:))) “…а я вам два букетики продам дешевше” і я не витримую – беру обидва. Добре, що я не запитувала, скільки коштують ромашки, бо малий напевно і їх би мені продав;)
А потім ми, з букетиком літа і вимоклі до нитки (бо дощик так добряче припустив) нарешті добралися додому. Улька тицьнула букетик бусі Олі під носа з словами “це для тебе”

і почала розповідати, що ми їли піцу і змокли і Няня “фовоня”(холодна, типу змерзла) і ми привезли додому “кусьосьок піссьи” і так далі…,
а я вловила повний захвату вираз обличчя мами, коли вона побачила цей букетик і подумала: “і чому квіти завжди дарують з приводу чогось там? вони ж не такі дорогі, а стільки задоволення приносять. Банальний букетик польових квітів чи китичка городніх, куплена у якоїсь бабусі, а не в квітковому магазині, так шалено піднімає настрій, що жодні троянди на це не здатні”.
Тому моя книжечка рецептів доброго настрою поповнилася ще одним: дарувати собі і рідним і без жодної на те причини отакі от простенькі букетики квітів. Бо ж так приємно сидіти з горнятком кави і споглядати дощ за вікном, якщо по цей бік вікна висвічує росою в макових пелюстках ось такий от шматочок літа…

Виставка живих метеликів і ще багато іншого:)

А Львів все таки змінився… Вчора мала таку собі повільну прогуляночку центром Львова, просто ходила, все роздивлялася, фоткала… майже як туристка:)
Знайшла парочку хороших закладів і цікавих магазинчиків, а ще втрапила на виставку живих метеликів! Але все за порядком:
Значить так, надибала дуже цікавий магазинчик “Монпасьє”

на вул. Галицькій з усілякими прибамбасами для власноручного створення прикрас і біжутерії і ще всякого іншого, до чого тільки дофантазуєтесь: ціла купа намистинок, ґудзиків, бісеру, защіпок, ланцюжків, квіточок, вовни для валяння, заготовок до браслетів, обручів, сережок і ще всього такого різного. Реально величезний вибір! Я для свого в’язаного кота там очі придбала – дві зелені скляні намистинки з венеціанського скла чи якось так… за 8 грн., трохи дорогувато (але ж мій котяра буде мати суперські очі!) Може то магазинчик і не новий і всі про нього вже в курсі, але я його там побачила вперше, і дуже він мені сподобався, так що хто там кохається в рукоробних прикрасах – загляньте, може щось і вам там “впаде до ока”)))

Дальше, на тій же вулиці, втрапила до такого трохи незвичного закладу під назвою “Комуна”. Заклад дуже навіть цікавий: щось типу інтернет-арт-кафе. Там платиш за час перебування, а всім, що в закладі є користуєшся як би безкоштовно. А є в закладі купа всього: столики з дуже затишними кріслами-подушками, мольберти з аркушами паперу де прямо отак стаєш і малюєш, і книжки для читання… ну і столики з комп’ютерами. А ще окремий столик з кавами-чаями-печеньками і ще чимось, з чого можеш собі піти і зробити канапку, наприклад. А ще сюди можна взяти їдзення з собою. Проводяться в закладі, час від часу, всякі заходи, як то: турніри з настільного футболу, гра в мафію, кінопокази, якісь мистецькі курси. До речі, самі можете собі там організувати якусь презентацію чи зібрання і запросити на нього друзів. Дуже затишне, як на мене, хоча я там просто так пройшлася подивилася і нічого не зафотила(. Маю на меті піти туди посидіти трошки детальніше і щось потворити… помалювати чи що?… Шукаю компанію, так що зголошуйтеся)))
А, мало не забула, є там таке явище як буккросинг – якщо приносиш їм якусь книжечку (не матиматику за 5 клас))), бажано з сучасної літератури, одним словом – щось цікаве, то можеш її обміняти на щось з їхньої бібліотеки, або ж виміняти на пів години безкоштовного часу. І ще там дуже привітний обслуговуючий персонал.

Потім обійшла всі сувенірні магазинчики на площі Ринок, де завжди одне і те ж, але знайшла отаких от симпатичних кицьок

От, по тому я попала в Львівську копальню кави – де каву видобувають як корисну копалину прямісінько з-під площі Ринок. Як тільки заходиш, то відразу бачиш під стіною цілі мішки з кавовими зернами. Дальше в кутику каву смажать, а в іншому мелють і продають. Тут можна купити кави, яку п’ють тільки під дощ, або для закоханих, або ранкову, обідню чи вечірню(назви кави просто суперські). Кавовий дух стоїть просто неймовірний. Дальше можете спуститися в шахту, де ту каву видобувають, вийти у внутрішній дворик-кав’ярню і попити кави прямо таки тут, на місці. Ще там можна купити всякого різного до кави: кавові млинчики, кавові горнятка, кавові іграшки, кавові подарункові набори, банки на каву, чайнички, кавові свічки, спеції до кави і ще ще ще…І персонал, знову ж таки, вельми привітний, все покажуть, все розкажуть;)

Дальше, в цій же копальні, є магазинчик, типу як сувенірний, з українською вишивкою, футболками, іграшками, магнітиками, листівками з виглядом Львова і не тільки. А ще там часто, прямо таки на гуцульських плетених коцах, спить великий сірий кіт. Шкода, сьогодні його там не було, але одна з продавчинь сказала, що то не кіт, а кицька, і що десь вона пішла у своїх котячих справах, а може і четверо діток своїх годувати))). Ой, забула спитати, як ту кицьку звати (зате є привід навідатися туди ще раз)))

І на сам кінець прогулянки попала я на виставку МЕТЕЛИКІВ, живих!!!. Виставка в італійському дворику проходить на третьому поверсі, і хто має можливість обов’язково сходіть! Ви будете в захваті! Чесно-чесно. Я думала, що метелики там будуть в банках чи терраріумах, ну, в цілому десь закриті під склом. Але уявіть собі, коли я зайшла в невелику кімнатку, всю заставлену орхідеями і іншими квітами, і з цілою купою здоровенних різнокольорових метеликів.

Я вчора вибралася в яскравопомаранчеву сукенку – то як тільки я зайшла в кімнатку, метелики нагло почали на мене сідати.

Відчуття незабутні – коли на тебе сідає здоровенний метелик і починає повзати по руці (дуже лоскітно, до речі) це так прикольно)))

Все про метеликів вам розкаже привітний хлопець Олег. Цей метеликознавець може посадити вам на волосся чи руку якогось з метеликів, чи просто довгою лінійкою зняти метелика з якогось далекого кутика, щоб можна було роздивитися ближче.

І якщо на вас сяде метелик, то він (не метелик, звичайно ж) обов’язково скаже щось на зразок “Ой, то той метелик, що кусається!” чи “Ой, то той метелик, що п’є кров!”))) Бадьорить, я вам скажу, дуже))) Бо, може, то і не жарти зовсім.
А ще, за склом, в такому собі метеликороддомі, висять лялечки і кокони різних кольорів і розмірів. І якщо пощастить, то маєте можливість стати свідком, як з лялечки вилуплюється новий метелик.

На окремому столику для метеликів влаштовано їдальню

Деякі метелики трохи потріпані, але так як більшість наявних метеликів живуть дуже мало, бо так їм відведено природою, вони щодня оновлюються нововилупленими)

Дальше я ще вступила в Дзигу, але там була виставка чорно-білих фотографій, які мені не дуже запам’яталися, то ж писати про них і не буду.
Гарний все таки Львів… і цікавий, навіть в понеділок можна знайти для себе цілу жменю чогось нового і щенебаченого і дуже позитивно провести день, чого і вам усім бажаю! Цьом:)

Home, sweet home… або все й одразу:)

Ну привіт, народ! Христос воскрес!

Я нарешті добралася до комп’ютера.
І я нарешті у Львові. Так добре вдома, що просто жах))) Навіть не думала, що НАСТІЛЬКИ скучила за домом, рідними і за Львовом! Можна розслабитися, нічим не перейматися, спати подовше… мала Улька вчепилася в бабу як реп’ях і про маму-тата навіть не згадує… поросятко мале) І навіть Мерлін згадав мене – бо попри те, що перший тиждень з-під дивану вилізав хіба що, щоб поїсти і серед ночі в туалеті пошкрябати), тепер щоночі вилізає до мене на диван і робить мені масаж. Та та та, так як я сплю на животі, то він товчеться по мені від ніг по спині і до самої шиї і лапами, як то тільки коти так вміють, “розминає” мене. Скажу вам, при його 5-тикілограмовому тілі, то таки добре відчутно і пів годинки такого задоволення дуже навіть розслабляє… як в найкращих масажних салонах. Востаннє Мерлюха мені масажі робив, коли вагітна була – знав, що мене на вечір ноги страшенно боліти починали і спина, а тепер, коли болить шия і голова “на погоду”, теж напевно відчуває. І ще, такі масажі він чомусь робить тільки мені, а до мами, наприклад, і тільки до неї йде спати на груди. Щось вони, ті коти, все таки знають,… і розуміють, шкода, ми не завжди можемо зрозуміти їх. Я обов’язково йому дякую кожного разу після такої масажотерапії, а він, задоволений, підсовує мордочку під руку для “погладити” і йде собі кудись по квартирі у своїх котячих справах.
А Львів змінився… якийсь інакший став… просто інакший, незвичний, чи то тому, що купу всього нового понабудовували, чи, може, тому, що давно тут не була, не гуляла… По святах нарешті в центр вибралася, і по книгарнях пройшлася. То такий кайф, що просто капець!)))
Спочатку біля Федорова прикупила собі три книжечки англійською мовою (бо живе там в мене, в моїй країні бажань, одне таке, щоб якусь англкнизю почитати) і заплатила за них аж цілих дев’ять гривень.
Дальше пройшлася по Руській і втрапила до Львівської копальні кави і етномузею, замість яких там раніше був звичайний магазин сувенірів. Доза задоволення збільшилася в рази – бо при самому вході ціла купа мішків з кавою, дальше, в кутику, тоту каву смажать, а з іншого боку мелять і продають. Тому там стоїть такий неймовірний запах кави, що аж в голові макітриться! Як я по-доброму заздрю тим дівчатам і хлопцям, які там працюють – як на мене, то супер робота, я б на такій роботі жила напевно:) Дальше кімнатка з тими ж кавами, а ще всякими прибамбасами до кави, як то джезви, горнятка, подарункові набори кави і всяке таке інше. А дальше магазинчик чи то музей з усілякими сувенірчиками: відкритки з світлинами Львова, іграшки, вишиванки, пледи, на яких, до слова, дуже смачно спав великий сірий котяра і який навіть не проснувся, коли я його погладила… лише задоволено посміхнувся (а коти вміють посміхатися, сміятися і навіть реготатися, якщо їм вже дуже із чогось смішно). От, прикупила собі три листівочки з Львовом і погуляла дальше до площі Ринок: а там туристи, дівчатка з цукерками, нові магазинчики, кав’ярні, і просто лвів’яни гуляють… суперпозитивно!
На кінець втрапила в мою улюблену книгарню “Є”. Я не рекламую, але чомусь тільки ця кнгарня мені якась така дуже симпатична і затишна: ціла купа найрізніших книжок, привітні продавці, які підкажуть за будь-яку книжку, а ще тут можна просто посидіти і почитати щось, чи взяти ноутбук і скористатися інтернетом. А ще тут майже завжди проходять якісь літературно-мистецькі заходи: літературні читання, обговорення, презентації книжок, дискусії, зустрічі з авторами і просто цікавими людьми. Так що зависла я в книгарні на пару годинок, прикупила ще три книжечки, видивилася, що буде презентація купленої мною книжечки, зрозуміла, що в мене скоро станеться передоз задоволенням, тому поїхала додому – читати накуповане.

От, вибачайте, що без фото, я з наступного тижня вже поїду гуляти Львовом з фотоапаратом, тоді і додам.
А ще вибачайте за помилки, якщо такі найдете, бо пишу з маминого комп’ютера, а тут клавіатура трохи старенька і не всі букви хоче друкувати.

Цьом:)