Подивитись: Різдвяна історія

Привітик;)

Не можу не поділитися враженнями від переглянутого. Так що…
Під новорічно-різдвяні свята вже якась така традиція склалася, що щороку хочеться мені переглянути стандартні фільмики на відповідну тематику. І, напевно, не я одна така. Наразі зима і різдвяний настрій якось проходять повз мене і надовго не затримуються, що вже я тільки не роблю, щоб їх принадити, але… напевно мої улюблені різдвяні фільмики так і залишуться непереглянутими.
Та й взагалі, щось не дуже я останнім часом фільми дивлюся, якось мені більше читається-гачкується-куховариться. А ще нову швейну машинку випробовую)
А от вчора мене раптово напало непереборне бажання подивитися щось добре-різдвяне, і обовязково, щоб щось новеньке було. І знайшовся мені такий-от новенький (відносно мене) фільмик:
Різдвяна історія (фінською – Joulutarina) — художній фільм фінського режисера Юха Вуолійокі, знятий у 2007 році.

Не плутати з анімаційним однойменним фільмом 2009 року режисера Роберта Земекіса!
Фінський фільм це зовсім зовсім інше – це щось таке мегадобре, мегапозитивне і мегаріздвяне! Після такого фільму засинаєш з задоволеною посмішкою, якимось містичним спокоєм в серці і впевненістю, що і святий Миколай, і дід Мороз, і Санта Клаус, і… отой добрий новорічно-різдвяний дідусь все таки існує! І неодмінно виникає бажання стати його помічником, підкинути рідним на поріг дому, під подушку чи під ялинку подарунки, щоб підтримати дух Різдва і побачити радісні посмішки на обличчях небайдужих тобі людей.
Якщо ви все ще думаєте, чи дивитися цю різдвяну казку, то от вам ще один аргумент: фільм варто передивитися навіть заради кадрів зимової Лапландії – неймовірно гарна природа.
Так що затишного вам сімейного перегляду;)

Про зайців, хелловін і про те, як восени запастися весною на зиму!

Привітики!

Значить про зайців: якщо я вам ще не набридла зі своїми зайчиками, то похвалюся третім, і, наразі – останнім, зайцьом-посміхайцьом:

В попередньому дописі я давала посилання на майстер-клас створення такого зайчика, але так як цей трошки більший і трохи інакший, я дуже довго мордувалася, щоб намалювати схему в’язання. Схемка читабельною не вийшла, тому просто додаю опис в’язання.
Тулуб:
1 коло – ланцюжок з 4 повітряних петель (пп)
2 коло – в першу пп вв’язати 13 стовпчиків з накидом (сзн), замкнути коло з’єднувальною петлею (виходить коло із 14-ти стовпчиків з врахуванням “стовпчика” із 3-х пп)
3 коло – змінити колір нитки, 3 пп підйому і поміж сзн попереднього кола вв’язати по 2 сзн, коло замкнути з’єднувальною петлею (всього виходить 28 сзн, в тому числі і “стовпчик” із 3-х пп)
4 коло – змінити колір нитки, 3 пп підйому і поміж кожні 2 сзн попереднього кола вв’язати по по 3 сзн, замкнути коло з’єднувальною петлею (має вийти всього 42 сзн, в тому числі і “стовпчик” із 3-х пп)
5 коло – 3 пп підйому, 2 сзн в 2 петлі попереднього кола, в 3 петлю вв’язати 2 сзн. Дальше по кругу до кінця в кожну 3-тю петлю попереднього кола вв’язувати по 2 сзн, замкнути коло з’єднувальною петлею (має вийти всього 56 сзн, в тому числі і “стовпчик” із 3-х пп)
6 коло – 2 пп підйому, 1 напівстовпчик з накидом (нпсзн), 12 сзн, 1 нпсзн, 42 стовпчики без накиду (сбн), замкнути коло з’єднувальною петлею
7 ряд (голова) – 3 пп підйому, 2 сзн пров’язані разом, 8 сзн, 2 сзн пров’язані разом (всього якби виходить 10 петель на наступний ряд)
8 ряд – 2 пп, 1 нпсзн, 8 сзн, 1 нпсзн.
Має вийти така собі грушеподібна деталька. Аналогічно зв’язати ще одну таку саму.
Вуха:
1 ряд – ланцюжок з 19 пп (в т.ч. 1 пп підйому)
2 ряд – 2 сбн, 2 нпсзн, 2 сзн, 2 стовпчики з двома накидами, 2 сзн, 2 нпсзн, 6 сбн
3 ряд в’язати по колу (чи то овалу;), обв’язуючи попередній ряд з стовпчиків – 8 сзн, 2 сзн в 1 петлю попереднього ряду, 1 сзн, 2 сзн в одну петлю попереднього ряду, 6 сзн, 4 сзн в 1 петлю(верх вушка), 6 сзн, 2 сзн в 1 петлю попереднього ряду, 1 сзн, 2 сзн в одну петлю попереднього ряду, 8 сзн
4 коло – 20 сбн, по 2 сбн в наступні 3 петлі попереднього ряду(верх вушка), 19 сбн
5 коло – обв’язати вушко напівстовпчиками, щоб зберігало форму.
Лапи: схемка є тут.
Мордочка – коло з 12 сзн.
Цей, такий собі осінній зайчик, мав би стояти в мене на кухні з букетиком осінніх листочків і парасолем (така була задумка), але так як догачкувала я його якраз під хелловін, то, відповідно, зайчик в мене зараз в хеловінському наряді:)

Про хелловін: в Україні хелловін чи то день всіх святих так маштабно як в Словаччині не святкується. А тут першого листопада навіть державний вихідний день – щоб усі могли сходити на кладовище, запалити свічки, поставити квіти і згадати померлих. В принципі, це правильно. Тому тижні за два до цього всі магазини і супермаркети були просто завалені свічками, лампадками, вінками і іншою “декорачною” кладовищною атрибутикою. До речі, оті всі віночки з штучних квітів, шишок, гілля ялини коштують зовсім немало – від 5 євро за маленький віночок з 1-3 квіточок. А ще по магазинах купа великих гарбузів, щоб можна було вирізати з них страшні і не дуже мордочки, хелловінські костюми для дітей і дорослих, всілякі хелловінські іграшки – відьмочки, привиди. І було багато хелловінських вечірок. Навіть в малої Ульки в школі англійської мови влаштовували “гелловін-паті” для дітей. Так як ми ще хворіли, то пропустили(
Коли навколо тебе всі в страшному хелловінському ажіотажі і під час прогулянок містом весь час натикаєшся на всяке таке хелловінське, то в останній день жовтня, якраз по обіді, мене теж напала хелловінська гарячка: захотілося щось таке в стилі хелловіну і собі зробити. Найпростіше – задекорувати квартиру. А що можна придумати і зробити за пів дня? Багато, я вам скажу. І навіть ще більше, якщо не лягати в 9 годин спати через головну біль. Я до дев’ятої вечора встигла розмалювати мандаринки “а ля гарбуз”

і переодіти своїх зайців на привида:

і симпатичну відьмочку на мітлі (я ж казала, що зайці багатофункціональні))))

Привид вирізаний з старої простині і розмальований чорним маркером (як і мандаринки), плащ для відьмочки теж з простині замальований чорним маркером, мітла з олівця і ниток, а капелюх гачком зв’язаний, бо з паперу щось мені не клеївся.
В планах було ще зробити з паперу замок відьми на вікно і приліпити кілька кажанчиків, але спання перемогло) Улька, як проснулася з обіднього сну, дуже тішилася мандаринками – складала їх то на вікні, то на столі, робила вигляд, що боїться їх, страшила мандаринками мене… І навіть зайців зацінила – особливо привида). Так що певну дозу позитиву, навіть на хелловін – ми отримали.

Про запас весняного настрою на зиму: так так, в жовтні-листопаді саме час запасатися весняним настроєм на зиму. Бо напевно не тільки мене одну на лютий-березень нападає депресія – різдвяні свята вже закінчилися, а весни ще нема. Тому ми з малою Улькою садили квіти: гіацинти і нарциси. Мали бути ще тюльпани і підсніжники, але через ті всі хвороби-простуди я не встигла купити(. А зараз в продажу вже різдвяна атрибутика пішла.
Значить садили ми цибулинки в невисокі горщики, десь так на 2/3 запихаючи їх в землю, трошки полили водою і сховали… – в холодильник. Там темно і холодно – цибулинки будуть думати, що то зима. Але так як в холодильнику періодично появляється світло, цибулинки мають вологу, а холод аж не настільки великий – то десь місяців за 2 вони попускають листочки і квітконоси. А коли їх потім з холодильника витягнути і поставити на вікно – цибулинки від світла, тепла і водички, подумають, що то вже весна і почнуть цвісти. Минулого року такий експериментик я вже робила. Гіацинти були бомбезні і вдома тиждень пахло весною. От.
Приєднуйтеся і ви: будем на кінець зими тішитися весною в хаті разом.
А ще, переглядаючи свою книжечку забаганок, натрапила на весняний запис такого змісту: “Цікаво, чи в звичайному горщику буде рости звичайна кульбаба? А якщо її посадити з парашутиків? Прикольно буде зимувати з такою сонячною квіточкою на підвіконні:) Не забути!!! – запастися парашутиками“.
І знаєте що? Я згадала, що в кухні в якомусь стаканчику я все таки запасла отих парашутиків. То ж заодно з гіацинтами і нарцисами в окремий горщик висіяла і їх. А щоб кульбаба точно вже була, то ми з Улькою принесли з вулиці ще два корчики вуличної кульбаби і тепер вони теж живуть на балконі в квітковому горщику. І досить добре себе почувають. З морозами заберу їх в кухню на вікно, а там буде видно, що з тої затії вийде. Якщо зацвітуть – обов’язково похвалюся)

Папа, і затишної вам осені:)

Звичайний надзвичайний ранок:)))

… Звичайний листопадовий ранок – похмурий, нецікавий і навіть трохи депресивний… Але одна маленька дрібничка може все кардинально змінити. А якщо таких дрібничок назбирується ще і ще, то звичайний листопадовий ранок потрохи стає незвичайним і надзвичайно приємним:)
Наталюся заразила паном Елтоном Джоном, мала Улянка з сирником в руці танцює за сніданком з вимогливим “мама, тансюй!” (і я таки не втрималася))), гарячі сирники з шоколадною пастою і гаряча запашна кава, з-під орхідеї “посміхає” останній (цього вже залишу собі) зайчик, і зовсім неочікуваний бонус – раптово замічаю, що моя орхідея випустила новий пагін, а це означає, що скоро буде цвісти!

І відбувається таке собі маленьке диво – похмурий п’ятничний листопадовий ранок стає мега-супер-позитивним і добрим, чого і вам усім від щирого-прещирого серця бажаю!

Почитати: І.Губерман “Гарики на каждый день”

Коли приходить осінь, то це завжди чебрецевий-м’ятний з імбирем та медом чай, класична музика і книжки. Якось книжки мені найбільше пасують до осені, якось по-особливому читаються і мають якийсь особливий смак… В мене навіть є кілька улюблених книжок, бажання які перечитати виникає саме восени, але про них пізніше.
Я тут недавно заглянула у свою книжечку захцянок на сторінку “хочу почитати”, і тицьнувши пальцем навмання, вибрала для читання такого собі пана Губермана.
Колись, перечитуючи свіжу замітку однієї з моїх блогоколіжанок з м’якеньким ніком Ведмежа, прочитала один єдиний віршик цього автора, і він відразу потрапив до списку “хочу почитати”.
Про автора нагуглила таке: Губерман Ігор Миронович (7 липня 1936, м. Харків) – радянський та російський поет та письменник єврейського походження. Автор власної віршованої форми під назвою «гаріки». Саме ці гаріки я нагуглила на предмет “почитати”. Більше нічого писати не буду, читайте самі (це мої улюблені), слухайте Чайковського, отримуйте задоволення і гарного настрою вам на весь день=)

В сердцах кому-нибудь грубя,
ужасно вероятно
однажды выйти из себя
и не войти обратно.

Смешно, как люто гонит нас
в толкучку гомона и пира
боязнь остаться лишний раз
в пустыне собственного мира.

Красив, умен, слегка сутул,
набит мировоззрением,
вчера в себя я заглянул
и вышел с омерзением.

Будущее – вкус не портит мне,
мне дрожать за будущее лень;
думать каждый день о черном дне –
значит делать черным каждый день.

В жизненной коллизии любой
жалостью не суживая веки,
трудно, наблюдая за собой,
думать хорошо о человеке.

Я не верю вранью отпетому
о просвете во мраке мглистом.
Я отчаялся. И поэтому
стал отчаянным оптимистом.

Тому, что в семействе трещина,
всюду одна причина:
в жене пробудилась женщина,
в муже уснул мужчина.

Прожив уже почти полвека.
тьму перепробовав работ,
я убежден, что человека
достоин лишь любовный пот.

Поскольку жизнь, верша полет,
чуть воспарив – опять в навозе,
всерьез разумен только тот,
кто не избыточно серьезен.

В цветном разноголосом хороводе,
в мелькании различий и примет
есть люди, от которых свет исходит,
и люди, поглощающие свет.

Найдя предлог для диалога,
– Как ты сварил такой бульон?
спрошу я вежливо у Бога.
– По пьянке, – грустно скажет Он.

Как молод я был! Как летал я во сне!
В года эти нету возврата.
Какие способности спали во мне!
Проснулись и смылись куда-то.

В нашем климате, слезном и сопельном
исчезает, почти забываемый,
оптимизм, изумительный опиум,
из себя самого добываемый.

Случилось нынче на потеху.
что я, стареющий еврей,
вдруг отыскал свой ключ к успеху,
но не нашел к нему дверей.

Теперь я понимаю очень ясно,
и чувствую и вижу очень зримо:
неважно, что мгновение прекрасно,
а важно, что оно неповторимо.

Бывает – проснешься, как птица,
крылатой пружиной на взводе,
и хочется жить и трудиться;
но к завтраку это проходит.

Умру за рубежом или в отчизне,
с диагнозом не справятся врачи:
я умер от злокачественной жизни,
какую с наслаждением влачил.

“Кава з кардамоном” Йоанни Ягелло

Привітики!

За свіжими враженнями спішу поділитися прочитано-побачено-почутим! Отак от!
Я вже другий тиждень як в Україні, і після всіх свят і родичів і відвідин нарешті добралася до Львова, Книжок і комп’ютера з інтернетом;) З самого понеділка, залишивши своє мале збитошне сонечко на “бусю Олю”, поїхала в центр. В книгарні на очі попала книжечка “Кава з кардамоном” авторства Йоанни Ягелло. Побачила, що то видавництво Урбіно, що польська авторка і зразу подумала, що мушу мати ту книжку – люблю польських авторів, а Урбіно якраз на перекладах польських книжечок спеціалізується. До всього побачила, що на днях (саме вчора) буде презентація книжечки за участю авторки.
Так от, пропустити таке дійство я ніяк не могла, тому вчора на шосту вечора поїхала в книгарню Є, на презентацію книжки “Кава з кардамоном”.

Дальше за-порядком:
Про презентацію – людей зібралося немало, авторка і перекладачка Божена Антоняк прийшли вчасно, без запізнень. Тривала презентація трохи більше години. За цей час встигли розказказати про книжку, історію її написання, про авторку і її сім’ю, і навіть почитати уривки)
Про авторку – Йоанна Ягелло, полька, дуже харизматична і приємна жінка. Попри те, що у Львові та й взагалі, в Україні, перший раз, прекрасно розуміла українську і майже не потребувала, щоб задані читачами питання їй перекладали, а це дуже приємно вразило. До слова, читачі теж прекрасно розуміли сказане авторкою і ніхто не потребував перекладу на українську. Про себе і про книжку розповідала дуже невимушено і легко, без завчених текстів, тому не було відчуття напруженості та офіціозу. В Польщі це не перша книжка авторки, є й інші, але Кава з кардамоном стала першою книжкою, перекладеною і виданою за межами Польщі, що авторці додавало трохи хвилювань, бо, як вона сама казала, незвично і приємно бачити своє творіння в іншій мові написане іншими буквами))). Авторка має двох доньок 8-ми і 18- річних, Басю і Юлію. І Лінка – головна героїня книжки, зовнішньо змальована з старшої Юлії. Коли ілюстратор Наталка Гайда малювала обкладинку, то потім виявилося, що намальована Лінка ззовні дуже схожа на доньку авторки Юльку, і коли я, перша в черзі на автограф, сказала що мене звати Юля, та ще й теж чимось схожа на дівчину з обкладинки, то авторка з перекладачем сказали що то вже якась містика. Я чогось розгубилася і невідомо чого стала балакати з полькою по-словацьки))))) Загалом, авторка справила на мене дуже позитивне і приємне враження, тому на наступні книжечки чекаю з нетерпінням.
Цікавий моментик: книжечку читала і мала, тоді ще 6-тирічна донька авторки, а в книжеці є епізод, де розписано, що святого Миколая нема, а подарунки підкидають рідні ніби-то від Миколая. І коли авторка спитала доньку, до чого вона вже дочиталася, то зрозуміла, що ще трохи і мала прочитає про неіснуючого Миколая. Щоб не нарушити віри дитини в святе, вговорила малу почитати їй книжку трохи вголос і таким чином оминула “проблемний” епізод і продовжила віру малої в Миколая ще на два роки). розказувала авторка все це дуже кумедно і емоційно, словами я так не передам.
Про книжечку – накінець-то). Книженція дуже позитивна, цікава і взагалі, лишає по собі приємний післясмак.
По-перше назва – “Кава з кардамоном” звучить дуже смачно, хоча книжка зовсім не про каву (як сказала пані Божена), але названа так авторкою, бо сама вона любить таку каву і таку любов до кави “приписала” головній героїні.
По-друге сюжет – історія одного року життя 15-річної дівчинки, з її першими закоханностями і справжнім коханням, проблемами, емоціями, переживаннями, захопленнями. Вона не є ідеальною і це якось більше подобається, ніж би головна героїня була вся така з себе абсолютний взірець 15-тирічної дівчинки. Це надає якогось реалізму написаному. Але книжечка має в собі і інше – тут дуже добре розкрита тема сім’ї, з її проблемами, нерозумінням поколінь і, попри все, підтримкою рідними один одного… І про дружбу – про те, як легко її можна втратити і як важко, але важливо, її повернути. Є детективні моменти, є кумедні, є сумні.
Я книжку прочитала за пів дня, буквально проковтнула як горнятко кави – дуже легко читається, посміялася, поплакала на прикінці… і хочу продовження! А воно буде, вірніше, вже є, але в Польщі, українською пообіцяли на кінець осені. І має таку ж смачну назву “Шоколад з чилі”.
Один єдиний недолік книжки – вона занадто швидко закінчилася)))
І окремо ще трошки напишу про саме видавництво Урбіно і перекладачку Божену Антоняк: видавництво досить молоде і в основному, спеціалізується на українізації польської сучасної літератури. Моє враження таке, що якщо хочете почитати польську книжку українською мовою, то шукайте переклад саме пані Божени, в неї якось так дуже добре виходить передати оту польську манеру на український лад. Ніби і читаєш українською, але зберігається відчуття польської. Прикольно, одним словом.
На початку книжки дано рецепт тієї самої кави з кардамоном. Рецепт авторки, такий, за яким вона робить каву собі. Я не могла не попробувати, і мені дуже навіть засмакувало. До речі, книжечка відкрила мені очі на каву – попри те, що я вважаю себе таким собі кавоманьяком, ніколи не думала, що кава це не просто кава-цукор-молоко, а що з кавою самому можна щось хімічити. Якось думала, що то прерогатива кавярень мішати до кави всього різного, а тут виявилося, що вдома таке можна робити незгірш всяких кавомашин.
Значить так – кава з кардамоном, яку пила Лінка з книжки Йоанни Ягелло:
“Найзапашніший кардамон купують нелущеним. Із сухих зелених стручків слід старанно вилущити маленькі чорні зернятка. Мелену каву, найкраще арабіку, зварити в джезві, додаючи зернятка кардамону. Пропорції: дві чайні ложечки кави з верхом і 4-5 стручків кардамону на велику чашку кави. Напій настояти протягом 5 хвилин, тим часом підігріти молоко (стежити, щоб не закипіло, якщо не любите пінки). Запарену каву перелити до великої чашки й долити молока. Підсолодити медом. Кава з кардамоном розігріває, бадьорить і покращує настрій.”
Така кава направду дуже смакує, і навіть з медом!(ніколи би не додумалася до кави додати меду…) попробуйте, а ще краще почитуючи цю саме книжечку. Смакує незвичайно!!!

Home, sweet home… або все й одразу:)

Ну привіт, народ! Христос воскрес!
кава, Львів
Я нарешті добралася до комп’ютера.
І я нарешті у Львові. Так добре вдома, що просто жах))) Навіть не думала, що НАСТІЛЬКИ скучила за домом, рідними і за Львовом! Можна розслабитися, нічим не перейматися, спати подовше… мала Улька вчепилася в бабу як реп’ях і про маму-тата навіть не згадує… поросятко мале) І навіть Мерлін згадав мене – бо попри те, що перший тиждень з-під дивану вилізав хіба що, щоб поїсти і серед ночі в туалеті пошкрябати), тепер щоночі вилізає до мене на диван і робить мені масаж. Та та та, так як я сплю на животі, то він товчеться по мені від ніг по спині і до самої шиї і лапами, як то тільки коти так вміють, “розминає” мене. Скажу вам, при його 5-тикілограмовому тілі, то таки добре відчутно і пів годинки такого задоволення дуже навіть розслабляє… як в найкращих масажних салонах. Востаннє Мерлюха мені масажі робив, коли вагітна була – знав, що мене на вечір ноги страшенно боліти починали і спина, а тепер, коли болить шия і голова “на погоду”, теж напевно відчуває. І ще, такі масажі він чомусь робить тільки мені, а до мами, наприклад, і тільки до неї йде спати на груди. Щось вони, ті коти, все таки знають,… і розуміють, шкода, ми не завжди можемо зрозуміти їх. Я обов’язково йому дякую кожного разу після такої масажотерапії, а він, задоволений, підсовує мордочку під руку для “погладити” і йде собі кудись по квартирі у своїх котячих справах.
А Львів змінився… якийсь інакший став… просто інакший, незвичний, чи то тому, що купу всього нового понабудовували, чи, може, тому, що давно тут не була, не гуляла… По святах нарешті в центр вибралася, і по книгарнях пройшлася. То такий кайф, що просто капець!)))
Спочатку біля Федорова прикупила собі три книжечки англійською мовою (бо живе там в мене, в моїй країні бажань, одне таке, щоб якусь англкнизю почитати) і заплатила за них аж цілих дев’ять гривень.
Дальше пройшлася по Руській і втрапила до Львівської копальні кави і етномузею, замість яких там раніше був звичайний магазин сувенірів. Доза задоволення збільшилася в рази – бо при самому вході ціла купа мішків з кавою, дальше, в кутику, тоту каву смажать, а з іншого боку мелять і продають. Тому там стоїть такий неймовірний запах кави, що аж в голові макітриться! Як я по-доброму заздрю тим дівчатам і хлопцям, які там працюють – як на мене, то супер робота, я б на такій роботі жила напевно:) Дальше кімнатка з тими ж кавами, а ще всякими прибамбасами до кави, як то джезви, горнятка, подарункові набори кави і всяке таке інше. А дальше магазинчик чи то музей з усілякими сувенірчиками: відкритки з світлинами Львова, іграшки, вишиванки, пледи, на яких, до слова, дуже смачно спав великий сірий котяра і який навіть не проснувся, коли я його погладила… лише задоволено посміхнувся (а коти вміють посміхатися, сміятися і навіть реготатися, якщо їм вже дуже із чогось смішно). От, прикупила собі три листівочки з Львовом і погуляла дальше до площі Ринок: а там туристи, дівчатка з цукерками, нові магазинчики, кав’ярні, і просто лвів’яни гуляють… суперпозитивно!
На кінець втрапила в мою улюблену книгарню “Є”. Я не рекламую, але чомусь тільки ця кнгарня мені якась така дуже симпатична і затишна: ціла купа найрізніших книжок, привітні продавці, які підкажуть за будь-яку книжку, а ще тут можна просто посидіти і почитати щось, чи взяти ноутбук і скористатися інтернетом. А ще тут майже завжди проходять якісь літературно-мистецькі заходи: літературні читання, обговорення, презентації книжок, дискусії, зустрічі з авторами і просто цікавими людьми. Так що зависла я в книгарні на пару годинок, прикупила ще три книжечки, видивилася, що буде презентація купленої мною книжечки, зрозуміла, що в мене скоро станеться передоз задоволенням, тому поїхала додому – читати накуповане.

От, вибачайте, що без фото, я з наступного тижня вже поїду гуляти Львовом з фотоапаратом, тоді і додам.
А ще вибачайте за помилки, якщо такі найдете, бо пишу з маминого комп’ютера, а тут клавіатура трохи старенька і не всі букви хоче друкувати.

Цьом:)

Прочитане: “365 коротких історій для душі” Бруно Ферреро

Я тут, в Словаччині, дуже скучила за українською художньою книжкою. Добре, що сусідка час від часу підкидує щось для “почитати”. З останньої партії дала почитати “365 коротких історій для душі” Бруно ферреро. Історій дійсно 365, вони дійсно короткі і ще й як для душі і до душі… принаймні мене історії зачепили, так би сказати, за живе.

Читати далі

Про почитати;)

Агой, мої почитачі – хоча словацьке “почитач” то комп’ютер українською)))

Я теж тут дещо почитую час від часу, вірніше, весь час щось та й почитую).
Хто мене знає “вживу”, то в курсі який я затятий книголюб. Тепер мені чогось влізло в голову проаналізувати якось все оте моє читання. Більше для себе хочу розібратися що читаю і чому… а якщо вам цікаво і ви не маєте нічого проти розжовування книжкових емоцій, то прошу читати дальше. Взагалі-то, тепер я так собі думаю, що неправильно обрала професію… і що треба було йти на якусь видавничу справу чи перекладачем творів, ну бібліотекарем чи продавцем в книжковий магазин на-кінець… Уявляєте, як то класно, якщо твоя робота полягає у читанні книжок і тобі за це ще й платять гроші?)))

Читати далі

А в нас поповнення:-)

В Левіце знову вернулася зима і депресивна погода трохи вже задовго тримається… Але для гарного настрою виявляється треба один маленький позитивний моментик зранку і вуалля – вже обід, а я і дальше ходжу з довольною моською))) І причиною цьому неочікуване і досить дивне поповнення до нашого сімейства:) Читати далі

Моя весна…

Ніколи не орієнтуюся на календар … мені якось пори року змінюються за настроєм. От зима в мене цього року була з жовтня до 20 січня – бо був різдвяний настрій. А сьогодні в мене вже весна, бо саме сьогодні мені весною запахло)))
В Левіце день тому падав густий лапатий і просто казковий сніг, і це при +5 тепла на вулиці. Падав цілий день, а на вечір пішов дощ. Тому вчора ми гуляли мало, але ефективно: за пів години обходили всі калюжі навколо будинку і мокрі, але дужжжжеееее щасливі пішли додому. Для ясності уточнюю, що калюжі, а також надійність черевичок і моє терпіння міряла Уляна. Читати далі