Про безм’ясовий експеримент:)

Привітик всім)

Мої 100 днів без м’яса таки завершилися, і замість кожних що-десять-днів звітувань(як я обіцялася, хе-хе… наївна) звітую вже за весь експеримент. Тож розкажу, як воно було.
В загальному – було нормально і дуже навіть комфортно. Хоча, за цей час я все таки кілька разів за звичкою була злакомилася на м’ясо, але потім мені з того було зле: важкість на шлунку і муки совісті;)  Тож це ще більше переконало мене в правильності рішення нікого не їсти.
А якщо трохи детальніше, то результати і враження такі: перші 10 днів без м’яска в раціоні пройшли нормально, я би навіть сказала – буденно. Але досить цікаво в кулінарному плані;) Але вже потім все стало геть банально і нецікаво. Зараз розкажу, що ж там такого цікавого і нецікавого було:) Читати далі

100 днів без мяса, або історія про те, як я стала(не стала) вегетеріанкою;)

Привіт всім, я так давно сюди не писала, що й сама не памятаю, коли воно було… і чернеток маю недописаних цілу купу, книжковражень он штук десять назбиралося. А тут мені ще один експеримент придумався зовсім незаплановано, то ж і на нього час треба:) Пора знову сідати і братися за організацію свого часу)))
Але я коротенько про експеримент – я розлюбила мясо. Отак ні з того ні з сього, з абсолютної мясоїдки я стала немясоїдною… сама довгий час не могла зрозуміти як то воно так сталося: я ж про це не думала навіть. Нє, в мене часами були напади відмовитися від мяса, особливо після всяких передач типу “знак якості” і інших про якість мяса, зокрема і передач про тварин, з яких оте мясо отримуємо, але завжди заспокоювала свою совість тим, що люди то хижаки і їм мясо конче необхідне. А тут – рука звично закидує в рот кусок мяска, а рот зразу ж його випльовує котові.
Я два тижні десь ще прислухалася до свого організму і таки по привичці накидувала мясо в тарілку, але чесно ні кусочка зїсти так і не змогла. Остаточно мене переконало те, що улюблений мною шашлик, печінковий домашній паштет і домашня вуджена на дровах шинка мені мало поперек горла не стали. Отак, після того я вже й не перевіряла навіть, чи мене бува не попустило. Не думала, що так буває, але значить буває… Я не знаю, чи надовго воно в мене таке буде, бо може я завтра прокинуся і захочу відбивної чи курки запеченої в апельсиновому маринаді, але  наразі роблю невеликий експеримент на три місяці без мяса. Експеримент в тому, що я не тільки не їстиму мясо, але й пильнуватиму зміни в організмі(якщо такі будуть) і взагалі – свої враження і відчуття. А ще, як виявилося, без мяса я стала готувати собі купу всяких страв, про які раніше і не думала, що воно смакуватиме без мяса;)
Розганяюся на 100 днів. А там далі буде видно.
І ще – тепер вже знаю, чому отак остаточно розлюбилося мясо – мені останнім часом на очі траплялося багато різних передач, статтей, фото і всякого іншого, що наштовхувало на думку відмови від мяса. Але остаточно мене “переконала” фраза з художньої книжки про те, що будь-яке мясо це труп. Уява в мене не така сильна як в Енн Ширлі, але і її хватило уявити ту фразу:) тому отакий результат.
Ділитимуся враженнями кожні 10 днів, і обіцяю розказувати і показувати фото всякого такого різного смачненького і немясного, може вам пригодиться, тим більше починається піст.

Па-па, цікавих вам снів, а мені і просто виспатися підійде… в спокої і без дитячих ніг на голові, але це, напевно, поки що анріал:)

Фоторік: листопадове, Улькіні малювалки і трошки збитошного Андрійка:)

З старим новим роком вас всіх!
Я сьогодні буду далі фотозвітити. Листопад в нас був дуже хорошим, осінньо-кольоровим і теплим. А ще почали жовтіти сакури і я знову буду вам показувати, як же вони красивезно жовтіють!
SDC13029
SDC13031
Лянка, як завжди, робила листяний дощик і шурхала листя ногами)
SDC13023
SDC13018SDC13026
Ми навіть на грилювачку вибралися. На Шіклош. Це така висока-висока гора близько Левіц. Звідти просто шикарні краєвиди. Деякі фото, правда, ще з весни

SDC11471
SDC11472
SDC11475
А ще є отакі от “сходи в небо” з маленьким оглядовим майданчиком нагорі. Я тільки разок туди вилізала, страшно спускатися, там така висота і враження, що під прямим кутом майже.
SDC11465
SDC12985

А ще я давно хочу розказати вам про Улькині малювалки. Думала окремим дописом то зробити, але так як листопад мало фотографувався, доповню його Уляськіними малюваннями.
Отже, ви всі вже в курсі, що Лянка любитель щось малювати. Любов до карлюкання в неї присутня від самого початку – ото навчилася тримати олівець в руках, зрозуміла, що воно таке і всьо, дитина має хоч одне постійне захоплення. В Словаччині вона вже третій рік ходить на малювання і вони там не тільки малюють;)
Від початку і, практично, до тепер Ульку не дуже бавить колір. Який олівець вхопить, тим все і малює. Правда, десь так з 4,5 років почала трохи свої малюнки розфарбовувати, але то якось не дуже їй цікаво, так бачу. Розмальовки всіляки не дуже їй цікаві теж, але от вчора попросила купити їй “Барвистий світ”. Як не передумає, то куплю в Україні за 70 чи скільки там гривень, бо якось мені не дуже хочеться платити 10-12 євро за словацьке видання.
А ще я так замітила, що Ляна майже у всіх випадках малює тільки щось таке, що десь бачила вже намальоване. Тобто – малювати “з натури” їй не хочеться, каже, що не знає як. Намалювати щось вигадане, з власної уяви, так би сказати, їй теж не хочеться. Хоча, як прийде на неї настрій, то таке повимальовує:)
Але і тут є нюанси: Улька каже “я не знаю як“, а тоді просить “покажи!”. І от якщо їй показати покроково як щось намалювати, то вона намалює практично що завгодно.
А ще за малюнками дуже добре відслідковувати душевний стан дитини, я би сказала. Був в нас період, коли все мальоване було сумне, мало неусміхнені личка і були “такі злі, бо їх зачарувала відьма” або “сумні, бо були нечемні” або “бо вдарилися, бо загубили корону чи щось інше…”. Дякувати Богу, зараз всі позитивні і усміхнені)))
За своїми малюнками Улька часто вигадує якісь зовсім неймовірні історії, і любить малювати “за мультиками” чи “за книжками”.
Ще одна фішка – Уляська любить малювати сердечка: самі по собі, з очима і посмішками, і по центру грудей в котиків, дівчаток, мами, ангелика і так далі. А потім приносить мені той загорнутий папірчик і каже, що то мені прийшов лист. Коли я його розгортаю – бачу сердечко і вона зразу така пояснює “мама, то для тебе селдецко, то означає, що я тебе люблю“))).
Не так давно в Улькиних малювалках появилася ще одна особливість. Коли вона кимось незадоволена чи на когось зла, то малює ту особу, а потім її закреслює-закарлюкує. Ну наприклад, я не дозволила подивитися мультик і вона, хоч і не завжди, але деколи супиться і каже “мама, ти зла! я тебе зала наквеслю(=накреслю, словацькою “намалюю”), і так замалюю! певеклеслю!!!” чи “Андійко! шо ти накоїв! звий хвопчик!  мама, Андійко звий! я його зава поклеслю!”
Щоб ви розуміли ситуацію до кінця, слово “злий” Улька вживає не в українському розуміння значення цього слова. Просто словацькою zly, zla – це щось на зразок українського “недобрий, недобра” і навіть десь трохи “поганий”. Я так думаю, Улька тут має на увазі “неправий, неправильний”, бо ж робиш щось, що їй не подобається.  Про деякі ситуації вона теж каже, що то зле, наприклад, коли хтось викине сміття під ноги, вона зразу коментує, що то є зле смітити. Ну, думаю ви розумієте. І от я думаю, то добре чи не дуже, що дитина в такий спосіб “виливає” свої негативні емоції. Як думаєте?
Ну і власне самі малюнки, які я була назбирала по хаті і вчепила на стіну. Лянусі то було приємно і вона всім показувала свої малювалки))) Це – загальний вигляд:
SDC13000
Є трішки клеєного з паперу і з Нравок дещо, а отой котик вгорі то перемальований з готової картинки на кальку і так приклеєний. Робила на малюванні.
Ну, і дещо зблизька: оце наша сім’я:
SDC13002
Це мама (чомусь завжди з великою головою) і котик, яких Улька почала повально малювати в усіляких можливих позах після того, як намалювала на виставку Цукрика, і Улянка. Автопортрет можна сказати)))
SDC13008 SDC13001 SDC13005
Вчилися малювати коровку (ота з сердечками – моя, здається), тим більше, що в нас на столі є клейонка з кумедними коровами. Потім пішли варіації на тему баранчика:) Баранчику я тільки роги і вуха обвела жирнішим “шрифтом”)))
SDC13011 SDC13012
А це перед морем ми трохи обговорювали нашу поїздку, дивилися відео і картинки про море в інтернеті. Уляська ж ніколи не була на морі і не дуже знала, що то таке, хіба з мультиків. В дитини пішла морська тема:
SDC13006 SDC13004 SDC13007
Ну і шедевр, як на мене! Це вже в Хорватії після першого дня я запропонувала Лянці намалювати море, і вона зразу така “я не знаю як, покажи”. І ото я ручкою з однієї сторони альбому малювала як небуть море, а вона з іншого боку олівцями повторювала:
SDC13009

Ну і ще на десерт трохи шкодливого Андрійка. Це була плекана мною аж цілих два тижні котяча трава для Цукрика. Цукрик теж офігівшими очима спостерігала все те неподобство. Тільки Андрійко залишався спокійним і впевнено та методично доводив діло до кінця:
SDC13050 SDC13049 SDC13046
SDC13047

Оце і все, ще почитаємось:)

Фоторік: ярмарка і осінні приємності

Привітик юлькоблогочитачам:)

Я страшенно хочу спати але мене накрило хорошим настроєм і бажанням щось написати, тому продовжую фотозвітити. Про наш жовтень. Буде мало тексту і багато фото;)
А жовтень в Левіце – це осіння ярмарка. Майже чотири дні каруселі, пряники, медовіна, повітряні кульки і ще купа всякого прикольного продається.
Так як ми вже трохи навчені, то на ярмарці не дуже потратилися, ги-ги))) Діти получили свої законні пряники і кульки, Ігор попри дітей покатався на каруселях, я я отримала свою дозу сухофруктів і цукерок. Цього разу я вже пильнувала, щоб жодна з кульок, а це були посіпаки, не опинилася в туалеті))) Хто не в курсі історії з кулькою, можете почитати тут.
SDC12835 SDC12836 SDC12810 SDC12818 SDC12832 SDC12846 SDC12851
А ще на кінець жовтня в нас нарешті заосінилося(не закидуйте мене тапками, це я знову придумала нове слово) – нарешті гарно пожовтіли дерева і листя ще свіженьке і таке кольорове-кольорове почало опадати. Ну бо яка ж осінь без валяння в листяних купах, без листяного дощику, без лазання по деревах і без закидування один одного листям? До того ж наша дитяча компанія поповнилася ще двома вже здатними кидатися листям мужчинами;)
О, а ще ми навчили дітей їсти печивко на брудершафт)))
SDC12957
Виставити дітей отак рядком і щоб всі дивилися в об’єктив і щоб ніхто нікуди не втікав було нереально, тому фото хоч і мали бути гарні постановочні, вийшли як завжди – що зловилося то і зазнімкувалося)))
SDC12946 SDC12941 SDC12932 SDC12931 SDC12903 SDC12909 SDC12921 SDC12927 SDC12902 SDC12951 SDC12950
Було кльово і дуже весело)))
Наш Цукрик офіційно звіродоктором підтверджений як дівчинка, але Улька категорично проти зміни кицьці імені. Тому тепер це не наш Цукрик а наша Цукрик. А наша цукрик їсть як добра свинка і росте як з води. Оце за місяць яка вимахала.
SDC12895 SDC12966 SDC12978
І ще в них з Андрійком дуже цікаві Ігри. Відважний лицар Андреас захищає замок-коробку, а жахлива дракониха Цукрандра старається її захопити)))
SDC12891 SDC12888 SDC12882 SDC12885
І на кінець похвалюся ще вам фіалками, які ми з сусідкою на пару в коридорі на підвіконнику розвели
SDC12893SDC13094SDC13097SDC13099
 О, ще трохи про Хеловін розкажу. Левіце вже десь так з початку жовтня починає жити тим Хеловіном. Тут це такий собі поминальний день, навіть вихідний державний, щоб всі могли сходити на цвинтар і згадати своїх померлих родичів. Тому всі магазини закидані свічками, вінками, лампадками… Ну і гарбузами, звісно. Бо ж то і Хеловін. Чи ходять тут лякати і збирати цукерки як в Америці я точно не знаю, але гарбузові пички вирізають. Щороку навіть гарбузове свято проводиться ну і по садочках-школах часто роблять тематичні дні. От, наприклад, в дитячому садочку, де ходить наш камарат Палко, діти з батьками і вчителями теж відмічали Хеловін, вирізали гарбузяні пички і смажили ковбаски. Правда все без костюмів. Просто гарбузяне паті))) Але ті гарбузи такі кумедні були) Навіть гарбузяний сніговик був
SDC12749 SDC12748 От, це, здається, все за жовтень. Ще почитаємося;)

Фоторік: д.н. Ульки, Цукрик і інші приємності

Щось в мене останнім часом фотозвіти чергуються зі звітами книжковими, і то не встигаю все розписати вчасно. Вже он зима на носі, а я тільки про вересень позгадую, потішуся))) А ліпше, давайте разом;)
Значить в вересні в нас було дві великі події – Улька доросла аж до цілих 5 років ну і в нас появилася “третя дитина”)))
Я таки спромоглася, попри поламану духовку, спекти нормальний тортик малій. Улька дуже просилася сама його прикрашати, а мені ж без різниці, хай мала потішиться
SDC12691 SDC12681
Вгадайте, яка частина тортика мала найбільшу популярність?
SDC12706

 

Знаєте, малА мАла стільки щастя мала з того прикрашання! Я теж тішилася, бо мені роботи було менше)))
Ну і головний подарунок – Улька дуже просила котика, а щоб мама з татом часом не зхитрували, вона уточняла “але такого живого, добле?” Так що ми трохи порадилися і купили отаке чудо.
SDC12647
Називається моя “третя дитина” Цукрік, тобто, цукерка словацькою))) А чого третя дитина – бо воно було мале, не навчене на туалет, плакало саме, йому молоко в ночі тре було вставати гріти, ще й очі закисали, а то ж капати, мити… А тепер то вже інші клопоти – прибирання туалету, давати їсти, бо воно ж як Андрійко, вічно голодне і вічно щось жує))) Ну і, як виявилося, періодичне спасання кота з ванни – кошак дуже любить вилазити на ванну і дивитися, як хтось купається. От сьогодні знову витягувала-витирала-сушила, бо послизнувся і звалився в воду. А в порожній ванні Цукрик любить і поспати.
SDC12651
З Андрійом в кота конкуренція за їду – то Андрій забирає в нього сосиски і курячі кісточки, то Цукрик старається витягти з Андрійкової тарілки якийсь кусок для себе. Приходиться кота закривати в іншій кімнаті, поки не наїсться. Раз навіть таку картину була застала, як Цукрик їв гарбузовий суп, а Андрійко, попри те, що вмяв цілу тарілку того супу, сидів з боку, макав пальчика в котячу тарілку і облизував)))
Ви там часом не подумайте, що я ото так не пильную дитину і вона в мене з котом їсть з одної тарілки – я пильную, просто деколи вони такі винахідливі, і кіт, і дитина, що не впильнуєш ніяк;)
А ще Улька дістала на д.н. в подарунок отакий рюкзачок-сову. Дуже прикольна сова і Улька з нею така кумедна,
SDC12731
особливо на самокаті
SDC12735
На початку місяця надибали на базарі справжні айстри! Вони такі кльові були, Андрійко всім давав нюхати.
SDC12554
Ви знаєте, що ми живемо на третьому поверсі, а Андрійко деколи дуже не хоче йти нозями догори і тоді просто лягає на сходи і все – робіть зі мною що хочете, я нікуди не йду)
SDC12560
Я десь там згадувала, що Андрій забирає в Цукрика курячі кісточки – просто Андрійко страшенно любить погризти кісточки)))
SDC12596
Ну і ще одна фотографія, з якої можете здогадатися, що мама, тобто – я, дуже тішиться з того, що міксер має два вінички, бо інакше – катастрофа світового маштабу)))
SDC12658

Фоторік: Хорватське літо: Плітвицькі озера

Привітик всім!

Опробовую новий сайтик, я ще й сама його як-би робила, тож як будуть якісь неточності чи зауваження – пишіть, буду виправляти)
Ну що, в мене стільки всього назбиралося написати, а найбільше книжковражень, але давайте я завершу мій літній фоторік. Третю частину нашого літа, найкоротшу, але з найбільшими враженнями, ми провели в Хорватії. Як я вже згадувала, на морі ми не були дуже і дуже давно. А Хорватія якби поруч, машиною по автобані раз і заїхав. А ще мене дуже манили Плітвицькі озера. От дуже-дуже хотіла їх подивитися.
Значить так, про ХОРВАТІЮ: саму поїздку не дуже сильно планували. Було два пунктики, де ми хотіли побувати – Озера і Море. З того і виходили при виборі маршруту. А ще погортали хорватського розмовника, подивилися основні слова привітань і прохань хорватською. Трохи кумедна мова як для українського вуха, але дуже прикольна. От “прошу” хорватською звучить “молім”, “дякую” – “хвала”, а “морозиво” – “сладолед”))) Але в цілому порозумітися можна. І ще така особливість – весь обслуговуючий персонал, від власників, офіціантів і навіть прибиральниці розмовляють англійською. Але українську і словацьку вони теж менше-більше можуть зрозуміти.
Отож посиділи ми з коханим чоловічком пару годинок в інтернеті і забронювали якийсь пансіонат біля Озер. Дітиська дорогу відбули добре, трохи спали, трохи зупинялися побігати і пообідати, але на вечір були вже на місці. Переночували, а зранку поснідали і на Озера.
А далі, зважаючи що цей один тиждень літа вражень і фотографій назбирав більше, ніж ціле літо взагалі, то фотозвітити буду двома дописами. Цей про Озера, а наступний буде про Море:)

ПЛІТВИЦЬКІ ОЗЕРА. Це такий національний парк в Хрватії, і якщо будете їхати на море, то при можливості не пошкодуйте собі одного дня вділити на ці озера. Бо то краса неймовірна. В мене було стійке враження, що це якась компютерна графіка, бо уявити собі, що ця краса реально існує в світі, було важко, навіть попри те, що я цю красу споглядала на власні очі.
Озера дивовижні. Про них важко розповідати, їх просто треба побачити. Я тільки поділюся нашими фото(хоч вони і не зовсім якісні, і передати тієї всієї краси все одно не можуть, але…) Ми пройшлися тим найкоротшим маршрутом на 3-4 годинки (бо є і довші і навіть на кілька днів з ночівлею), з дитячим візочком і дітьми, відповідно. Було не аж так важко, хоча деколи той візочок приходилося в руках нести. Дуже там вузенькі ті стежечки, так що варто брати з собою змінний одяг, бо булькнути з тої стежечки в озеро то дуже нехитре діло. І ще – такої блакитної води в озерах я не бачила! І отой неймовірний блакитний колір на фотографіях зовсім не фотошоплений. Вони реально настільки блакитні! Наразі – Плітвицькі озера то найкрасивіша річ, яку я бачила за своє життя))) Маршрут був так розпланований, що спочатку ми пройшлися низом біля самих озер, а вони такі різні! І багаторівневі: одне озеро маленькими і не дуже водопадиками переходить в друге, а те друге в третє… Потім паромом ми переплили велике озеро на інший бік, там автобусом трохи проїхалися і ще прогулялися верхом озер. От з того верху озера як на долоні. І від того аж в голові паморочилося. Самі дивіться:
IMG_20150823_104850

IMG_20150823_105651

IMG_20150823_111749

IMG_20150823_132132

SDC12380

SDC12394

SDC12400

SDC12406

SDC12412

SDC12416

SDC12419

SDC12433

SDC12436

SDC12445

SDC12448

SDC12460

SDC12474

SDC12484

SDC12496

SDC12505

SDC12511

SDC12518

SDC12523

IMG_20150823_102400

SDC12530

Фоторік 25-27: Левіцьке літо)

Привіт Юлькоблогочитачам!
якщо ви ще не забули, що є ще в цьому віртуальному світі така “Я”, то давайте я вам трохи розкажу про майже-закінчення нашого літа. От було про Львівське літо, а тепер про Левіцьке.
На початку серпня ми повернулися зі Львова додому, до нашого зеленого домчеку. Я не просто вже була скучила за домом, я ще й була дуже цікава його побачити, бо поки ми з дітворою відпочивали, мій коханий чоловічок разом зі своїм татом робили нам ремонт. Аж дві кімнати! Одні двері замуровували, інші вибивали. Так що тепер у нас нема перехідної кімнати, зате є перехідна кухня))) Ремонт вийшов кльовим, потрошки обживаємося меблями, так що скоро покажу, як воно в нас усе вийшло.
Далі, що згадую про серпень, то те, що була неймовірна спека. 30 з гаком було вже з самого ранку і то з західної сторони! Ми охолоджувалися морозивом, молочними коктейлями і “мокнули” під водою в парку, якою поливали газони.
Скажу вам, що трава зелена була хіба що в парку і тому, що поливалася. В дворах трава вигоріла повністю, навіть невеликі дерева і кущі вже починали потрохи вянути… Мої квіточки на балконі теж практично не пережили це літо, майже все вигоріло на сонці((( зате звідкілясь появився помідор, навіть вже з малими помідорками. Досить смачний і солодкий був, може наступного літа посаджу і їх)
Але під кінець серпня похолодало і почали падати дощі. Це було кльово, але нам трохи не в тему, бо ми збиралися на моря)
От, а ще ми застали в парку таку собі мобільну літню бібліотеку: невелика будка з книжками, стільцями і подушками. Дуже кльова штука, я вам скажу – отак зайшов з дітиськами в парк, кинув їм на бруківку кілька подушок і вони на пів гдинки зависають в тій бібліотеці.

Бібліотека, тобто всі книжки, стояли там на чесному слові, ніхто не пильнував що ти береш і скільки. В правилах користування було написано, що книжки можна собі позичити почитати, або виміняти на якісь свої непотрібні. Книжки бачила словацькою, чеською, угорською і навіть німецькою мовами. А, і англійською були. В основному старенькі видання, але було і кілька новинок(з того, що знайшла). Багато класики, ми собі Жуля Верна виміняли. А ще була ціла поличка з кльовими дитячими книжечками.  В бібліотеці ми зависали кожного разу, як через парк йшли)))

Ну і просто наші дитячі будні – качельки, мультики, книжечки, хованки…


А отак наш Адрейко ховається

Ну і само собою збиралися на моря, бо останній тиждень літа ми вирішили зганяти в Хорватію. Якщо чесно, то на морі я була останній раз в Желєзному Порту і то років 7 тому. Аналогічно мій коханий чоловічок – бо були ми разом. А діти, так ті взагалі ніколи ще моря вживу не бачили. От ми і вирішили пожертвувати новими меблями, але вибратися відпочити. І  то було кльово!
В наступних дописах розкажу, бо там буде дужже-предужжжжееееее багато фото;)
Так що дочекайтеся нового фотозвітику)

па-па всім

П.С.: от не можу я без пи.си.))) в мене вроді би технічні проблемки з сайтом, память закінчується і таке інше, то ж коли буде новий допис (і може навіть на іншому сайтику), я не знаю(
але знаю, що я вас люблю, бо ви любите мене читати, тому я люблю для вас писати, бо я вас люблю і так далі)))

Фоторік: Львівське літо

Привітик, народ!

Я навідпочивалася і знову «на зв’язку») Такої довгої перерви в фотозвітах ще не було, тому цього разу буду фотозвітити про майже два місяці – про львівські майже два місяці відпочинку. Якщо дочитаєте до кінця, то знайте  я вас люблю)))
Попри цілу купу напланованого, львівське літо було досить спокійним і розміреним.
Так от, на початку червня ми, як то вже звикли, вибралися трохи в гості до бусі Олі, бабусі Марусі і всіх-всіх-всіх) Одним словом – до Львова. Спрактикували собі так, що виїжджаємо по обіді, ближче до вечора, щоб не так душно було і щоб дітвора спала. Дорога то не близенька. На польському кордоні нас як завжди – пропустили без черги(бо з дитиною до 3-х років), а українці здивували – бо теж пустили поза чергою(це вперше за три роки), то ж ми десь за 40 хвилин перетнули обидва кордони. А потім ми одразу ж на село вибралися. В селі для дітвори рай: кури, коти, собаки,
купа місця для бігання і збивання колін, цілий день гуляння на вулиці, малина, качелі, квіти, які можна підливати і обривати, річка, басейник і ще купа всього цікавого.

Особливо Андрійко тішився – він ж бо багато чого вперше в житті бачив. Дітвора зацінила кошенят, Улька так з ними бавилася, цілувала, гладила… така щаслива-щаслива була! То таки буде їй котик на день народження. Вона вже й кличку придумала – Цукрік(то по словацьки «цукерка», я якось іншого і не чекала)))
А це Улька коли чогось хоче, робить отаку міну і тоненьким голосочком каже “ну пльоооооосііііііім”)))) І хіба можна відмовити?
А ще ми якраз попали в село на дощі. Спочатку, після жари, це було кльово – дітвора мала подвійне щастя, бо можна було мокнути під дощем і бабратися в калюжах одночасно.
Але потім, коли нормально похолодало і дощ лив цілий день, то була катастрофа. Улька ще так-сяк, книжки-мультики-малювання і на двір не дуже й рвалася, але Андрійко кіпішував страшно: взувався, вдягався, взував мене, товк головою в двері, впадав в істерики… а пускали на двір, то за 5 хвилин він вже був весь мокрий і знову сидів в хаті. Тяжко з дітьми в селі, я вам скажу, якщо з ними сидіти в хаті. Та й мені трохи нудно було, якщо чесно, файно, але нудно.
А ще в селі кльово тим, що купа всякого різного смачного отак просто попід ноги і попід руки лежить))) Андрійко стандартно втікав в смородину наїстися, а Улька в полуницю і малину. До речі, бубланіна з свіжою полуничкою теж дуже добра. Малий заглядав, чи вже готова

Відпочивали не тільки діти, я теж дістала купу приємностей. Побувала в Ужгороді, побачилася з кумою і похресником, а ще встигла зустрітися з Христею (а то ми так віртуально вже майже три роки дружимо, а в живу ото тільки вдруге побачилися) і ще з однією давньою коліжанкою. От така коліжанка, з якою познайомилися в роддомі, напевно є в кожної мами))) Ми з Олею не бачилися цілих майже 5 років! Кльово воно так зустрітися з давніми друзями не тільки на ФБ чи в скайпі. Спільних фото нема – забулися пофоткатися, а шкода…
І ще подружки “дворові”, ті, з якими познайомилася, коли гуляла з малою Улькою біля дому. Мамусі мене точно зрозуміють, коли самій гуляти нудно, от і знайомишся з такими ж мамочками. Я в дворі маю три таких коліжанки – Оксану, Юлю і Наталю, і дуже тішуся, що свого часу з ними зазнайомилася. Бо тепер коліжанок у Львові маю не тільки я а й Улька – дві Оленки і Сніжану. Вони майже одного віку, тож їм там весело, ото по черзі вилазили на дерево і зіскакували…

О, і я знову побувала на МК в Юлі. Робили фотоальбоми на кільцях. Я йшла така вся підготовлена, з готовою ідеєю, що, з чого і як буду робити, думала, за годинки дві справлюся. Ага, 4 години і я все одно альбом доробляю дома. То хіба так здається, що воно швидко робиться, ті блокнотики і альбоми. Насправді, це дуже кропітка праця, хоч і приємна. Альбомом ще не хвалюся, про нього напишу окремо.
Ну і звичайно, що я не могла не походити по книжкових і не закупитися книжками. Побувала на моєму улюбленому видавництві «Урбіно», в живу познайомилася з Боженою Антоняк і її чоловіком Анатолієм Івченко. Дуже приємні люди і про свої книжки(та й взагалі – про книжки) так цікаво і з таким натхненням розказують, що воно й не дивно, що книжки їхнього видавництва так добре мені читаються. Видно одразу, що люди займаються улюбленим ділом, з душею, так би сказати, і книжки видають ті, які сподобалися їм особисто. І ото я така щаслива їхала в маршрутці додому з цілою сумкою нових книжок… отак запустила руку в сумку – витягла навмання книженцію і вже кайфуєш))) Не знаю от чого книжки для мене аж такий “фетиш” прямо, але вони мене конкретно тішать і всьо тут)))
Мої книжки зацінив і Андрійко: хоч вони без малюнків, він погортав абсолютно всі, поскладав на купку і аж тоді втратив до них інтерес.

Дитячі книжки розглядалися довше)))

А ще я чесно зізнаюся, що коли мама по скайпу розказувала-показувала свої фіалочки, я не уявляла, що то аж в ТАКИХ МАШТАБАХ! Фіалки всюди! Одну кімнату прийшлося закривати повністю, бо Андрійко дуже рвався прорідити бабі її квіточки. Я хотіла підрахувати, скільки того всього є, але нарахувала тільки в кухні штук з 70 горшечків, то ж далі збилася з того. Просто повірте мені на слово – їх реально багато!
Це лише один з куточків з фіалками. Так що трохи прорекламую – в мамуськи їх можна купити: листочки, дітки, дорослі фіалки, так що кому треба – беріть фіалочки в мамуськи, не пожалієте, вони дуже люблені і доглянуті)
І взагалі, окремим абзациком про мамуську – якби не вона, я нічого би з того всього не встигла зробити, поїздити, погостювати…. Мамуся ж не тільки мамуся, мамуся ще й бабуся – терпляче залишалася сама з дітворою, а мене всюди відпускала. А посидіти з дітворою самому цілий день то майже подвиг, бо якщо Ульку ще можна якось “привязати” до одного місця за допомогою мультиків, то Андрійко, здається, перебуває в вічному броунівському русі… І ні мультики, ні що інше надовго його не стримують. Так що мамусьці величезне дякую за те, що я встигла собі зробити все те, що встиглося зробити з свого напланованого.
Цього разу було особливо важко з дітворою, важко в плані фізичному – Улька ніби вже така дуже самодостатня, але от малий капризун Андрійко нам з бусьою Олею дав жару… Дитині лізуть зуби-ікла, і таке враження, що всі чотири нараз. Вони все ще не вилізли, от два прорізалися лише минулого тижня, а це цілих три місяці малий мордується сам і нас заодно. Ну але зуби то таке, то загальний “фон” був, найтяжче було впильнувати мамині фіалки від малих загребущих руць))). І я реально оцінила те, що в нас в дома мало меблів. Раніше я цим страдала, але в Лвові я зрозуміла, що чим більше шухляд і тумбочок, тим більше малому є куди лізти і що розкидати. Коли дітиська на вечір вже вкладалися спати, ми з мамою найчастіше теж вже були приспані дітворою. Тож за два місяці ми з мамою навіть толком собі не побалакали і зрозуміли то аж в останній перед відїздом вечір:(
А ще я дуже тішуся, що цього разу я трохи побула з своєю сестричкою Улькою великою. У Львові вона побула  з нами трохи більше тижня, і то було так файно, як в старі добрі часи – мама, я і Улька (просто наш татусь вже дуже довго ходить в море і мало буває дома). Колись я хотіла написати про неї, і все ще пишу))) Улька – я таки допишу! А то ми з нею бачимося хіба по скайпу або по пару днів на рік.

Ну і наша хресна Уляна велика нарешті хоч трохи набавилася з похресниками

І набагато частіше цього літа я бачилася з двоюрідною сестрою Наталею, спільні прогулянки і таке інше… файно було) Менша дітвора – мій Андрійко і Наталіна Анютка дуже добре бавилися. Особливо вони зацінили старий компютер в розібраному вигляді

Загалом, у Львові, біля мамуськи, то завжди файно, але якщо чесно, то під кінець мені вже хотілося додому, до свого коханого чоловічка і до нашого “зеленого домчека”, як каже Улька.
Тепер будемо чекати наступного літа, щоб знову прорідити бусі Олі фіалки, сходити з дідом Сявком в театр і на Південний до бабусі Малюсі, і може навіть провідати нашу хресну в Києві.
Ну і на кінець просто не могла не поділитися цією фоткою

Малий просто коли голодний, то їсти треба давати вже і зараз, хоч щось))) Поки ми з двору роздягалися, Андрійко в очікуванні їдзення жував батон)

П.с.: трохи важко писати за такий довгий період, не все пригадується. Про щось таки точно забула написати, так що буду старатися фотозвітити частіше, цьомки па-па;)

Фоторік 12-17: про все й одразу;)

Привітик всім,

Давненько я не фотозвітила, але щось не було в мене настрою… зовсім не було. І натхнення щось писати зовсім кудись пропало. Була навіть думка закинути цей проект, але таки докажу сама собі, що можу хоч щось довести до кінця;)
І так як я пропустила цілих шість тижнів, то розкажу про все потрохи: про весняну ярмарку, про святкування дня дітей, про «опєкачку» в садочку, про те, як я перелякалася і ще багато всього. А ще розкажу вам трохи про словацьку лікарню, бо «провідпочивала» там цілий тиждень.
В Ульки в садочку на початку травня святкували день мам, день родини і міжнародний день дітей: влаштовували «опєкачку», тобто батьки і діти запікали на вогнищі ковбаски і всяке інше, бавилися різні ігри і конкурси, танцювали і просто проводили час разом. Було файно, але ми так і не здружилися хоч з якимись словацькими батьками на стільки, щоб це можна було назвати дружніми стосунками.  Так, з багатьма батьками спілкуємося, всі розпитують про війну і про Україну, і чи нам подобається в Словаччині… стандартні питання, аж набридло вже трохи. Якісь ті словаки ніби і привітні, але так дуже обмежено привітні, я б сказала. Дітиська з Улькиної групи балдіють від Андрія: коли приходимо забирати Ульку, то всі зразу обступають малого, гладять його по голові, чіпають за ручки і приговорюють який він файний. Малий стоїть поважно і сприймає ту всю увагу як належне, а Улька кричить «то мой бватчек! Нє хітай(не чіпай) го!» і всіх відпихає від нього, типу охороняє))) Цікаво спостерігати, як вона зразу стає старшою сестрою і старається захистити малого від всіх, хоча сама не раз любить відіпхати його від себе чи дати підніжку.

А потім, під кінець травня ми в Левіце маємо традиційний щорічний весняний ярмарок. Виглядає то дійство так, що на вихідні центр міста заставляють каруселями і палатками з усіляким крамом і їдзенням. Все таке кльове і страшно дороге: надувна кулька 5 євро, великий лизачок – 1,5 євро, 1 смажена на патичку картоплина теж 1,5 євро, пряники від 1 євро і далі не знаю скільки, певно під 15-20 євро. Каруселі в ціні від 2 і до 15 євро, здається. Але можна знайти різних одьожок, біжутерії, прикрас, декоративних штук до хати і ще купу всього різного за дуже нормальні ціни.

Цьогорічний ярмарок весь був в дощі і непогоді. Ми поки погуляли то три рази змокли. Улька дістала свою законну кульку у вигляді сніговика Олафа з мультика, пряник, лизачок і покаталася на машинках, Андрійко обмежився тільки пряником. А я потім дістала переляк аж до гикавки. Через того самого сніговика.
От давно ви так лякалися, щоб аж рухатися не могли? Я мала таке щастя. Той сніговик же весь час літав по хаті, поступово опускаючись з-під стелі десь на рівень грудей. Улька якогось дива занесла його в туалет і там лишила. Ну а я потім на ніч йду така собі майже сонна в туалет, світло хіба в кухні від витяжки, слабеееееньке таке, нічого собі і не підозрюю поганого, відкриваю ривком двері, а той сніговик з туалету за потоком повітря від відкривання дверей прямо на мене вилетів.

Йолки-палки, я розумію що на мене щось лізе, щось страшне, розумію що то не пацюк і в туалеті щось таке високе бути просто не може, розумію що я злякалася і розумію що треба би було втекти поки воно на мене взагалі не вилізло ціле. І ще розумію, що я просто не можу рухатися! От треба би було руками закритися або що, а вони не рухаються. Це було певно пів секунди часу, доки я зрозуміла, що воно таке, але моє серце потім мені з грудей вискакувало ще добрі пів години. Потім я пів ночі не могла заснути і реготалася сама до себе. Чесно, якби той сніговик ще видав якийсь звук типу «гав» або що, то думаю, туалетом мені скористатися вже би й не було потреби))))

Так що бійтеся повітряних кульок, вони бувають підступними)

А потім до нас приїхала буся Оля в гості, а я на другий день їхала аж на цілий тиждень в лікарню. Нічого страшного, просто давно вже треба було мені підлікуватися, от і вирішили не тягнути. Лікарня на іншому кінці Словаччини в містечку Dolny Kubin, в горах.
Знаєте, якби не капельниці, то цілком реально уявити себе на курорті: природа дивовижна, лікарня приємна, з жовтенькими стінами, телевізором в палаті, гарячою водою в душі, чистими туалетами і постільною білизною. І хлоркою не смердить! Годують чотири рази на день дуже смачно і такими порціями, що мені тепер на дієту треба буде сідати. Я жодного разу не відмовилася від їдзення, хоч і дуже привередлива на рахунок цього.
ось такий вигляд був в мене з вікна:

За тиждень мене пустили додому. Знаєте, я думала, що тиждень без своїх, без дітей, без чоловіка то буде дуже легко, відпочину, висплюся, книжок начитаюся… але то так важко, насправді. За дітьми найбільше сумувала. І ви не повірите, але я перечиталася! За тиждень здається п’ять книжок прочитала, одну з них цілий день «в запой» до другої ночі – «П’ять четвертинок помаранчі» Джоан Харріс. Ця авторка мене дивує з кожною новою книжкою, так що чекайте книжковражень.

Так як в нас нарешті почалося справжнє літо з справжньою жарою, моє натхнення щось пекти забило на все і відпочиває. Підозрюю, що аж до осені. Останнє, що я новенького надибала – традиційний іспанський помаранчевий пиріг. Ну і тортик ми з мамою пекли для нашого тата, бо він в нас знову «народився». Торт був зі свічками, які потім були урочисто задуті, а торт – з’їдений.

Найбільше торт наминав Андрійко, звичайно ж)))

Ну, я біжу в ліжечко, бо завтра ми їдемо до Львова! Треба виспатися в дорогу, ще почитаємося)

Солодких снів нам всім на ніч. І спокійних.

Фоторік 10-11: про пікнік і квіти;)

Знову привіт, знову я буду фотозвітити за ще два тижні.
І так як я дуже довго шукала зарядне до фотоапарата, який розрядився, то фотографій буде не дуже багацько. Але трохи та й буде)))

Отож, новий тиждень ми розпочали з пікніка – з Аллою влаштували дітям в сусідньому дворі на дитячому майданчику. Хоча, від майданчика хіба що назва лишилася і пісочниця. Але там великий шмат трави і є де побігати. Було кльово, дітиська набігалися і наїлися всякої смакоти, а дехто навіть з травою і ромашками))), бо ж з тих малих загребущих руць все падало на землю в траву, а потім старанно з відти діставалося і пакувалося в рота:)

Черговий “шедевр” від Ульки: деколи Улька не хоче бути принцесою, і феєю бути не хоче… і навіть героєм. Вона просить намалювати їй вуса, вдягає капелюха і каже, що вона буде ДЯДЬКОМ!!! А тоді ходить за мною по хаті, падає на одне коліно і запрошує на танець;) Ну от як такому дядькові можна відмовити?

А пам’ятаєте мої рецепти доброго настрою? Я от одним скористалася і від імені коханого чоловіка в кухні дуже довго стояли гербери, аж трохи задуже довго)))

Після сакур в Левіце одразу ж починають цвісти каштани, тому коли гуляли парком весь час “внюхувалися” в ті каштани) Наступні фото спеціально для Зимової, вона в тій Гамериці дуже скучила за каштанами:

Мамська прикмета: якщо дитина їсть морозиво – на прання і відмивання, бо не тільки морозиво буде в дитині, а й вся дитина буде в морозиві) Взагалі-то, Улька їла заморожені в морозиво ягоди і виглядала на дуже довольного зомбі, який гризе кусок …, ой, якісь нездорові в мене асоціації виникають… Одним словом – відмилося то все на диво легко;)

Ну і так як в нас вже нормально потепліло, то я кілька днів засаджувала балкон: квіти купляла по принципу “ой яка кльова квіточка! хочу!!!”, тому вони в ящиках такі всі різні. Є там петунія, сульфінія, незабудки, флокси і ще щось… А ще маю таку собі грядку з травками: базилік, чебрець, розмарин, мята і лаванда. і посіяла матіолу та люпин, бо дуже їх люблю. Ну і Улька милостиво погодилася замість малини посадити огірки з кропом, бо малина буде в бусі Олі)))

І на кінець ми з чоловіком купили собі Монополію.

Давно хочу присадити сім’ю на спільні домашні ігри. Для Ульки купили набір карточок на запам’ятовування а собі з коханим чоловіком монополію. Карточки використовуємо ще й для гри в пантоміми, ну а монополію бавимося з Ігорем на бажання;) Хоча, він каже, що я дуже емоційно на все реагую і не люблю програвати. А хто ж любить?)))