Історія про ведмедиків з горішком…

Привітик, народ!

Це ще одна історія про печенько, але на цей раз із серії “очікування – реальність”)))
Так от, все почалося з оцього печива
. Погодьтеся, що побачити таке кумедне печиво і не захотіти його спекти – це просто неможливо, принаймні – мені))) Так що весь наступний день я бігала по магазинах в пошуках формочки ведмедика і мигдалю. Формочку таки знайшла, хоч і мініатюрну, а от мигдаль ніяк – от коли не треба він завжди в магазинах є, а тут… Та й в домашніх запасах були тільки горішки кешью, так що вирішила я пекти ведмедиків з тим що є) Погуглила ще рецептик і відгуки, виявилося – воно в мережі вже давно гуляє, всі пишуть “яке кльове” і “яке симпатичне“, а от відгуків від тих, хто спробував так і не побачила…
Чесно кажучи, перечитавши рецепт, я трохи засумнівалася, що з того щось добре вийде, але, щоб знати результат, то треба попробувати, правда?  От я і попробувала. Одразу напишу, що мої сумніви розвіялися, і навіть більше – вони підтвердилися… Печенько вийшло неїстівне, єдине, що там було їстівного – то горішок. Воно було тверде як камінь, і нагадало мені моє перше в житті самостійно спечене печиво – воно було таке ж тверде і тоді я одну печенюшку гризла цілу дорогу до школи, а потім ще цілу дорогу назад додому догризала) Та й таким гарним воно теж не вийшло – тісто дуже крихке і загорнути горішок в лапки так, щоб ті не відвалилися – то ціла ювелірна робота, а потім ті лапки, поки ведмедики пеклися, порозкривалися чогось… ну і тверде страшно, я вже казала.
Але було файно, поки ми його пекли – Улька дістала свою порцію приємностей, бо мала змогу помагати: бавилася з тістом, вирізала ведмедиків, так що хоч щось було доброго і приємного)))


Процес потішив, а результат то вже таке… більше пекти не буду, от) Хіба що сама ідея таких от ведмедиків добра, може коли спробую з іншим тістом)))

П.С.: хто ще пік таке? признавайтеся, може я щось не так робила чи наплутала…

Про майже флорентійське печиво=Р

Привітик, народ!
пам’ятаєте, я десь так в кінці осені писала, що мене знову напав маніакальний печеньковий синдром? Так от – він не пройшов просто так: за зиму я наманьячила собі кілька нових рецептиків печенька. Поділюся самим-самим ходовим. Я його печу майже чи не щодня, засмакували всі, навіть Андрійко випрошує). І ще розкажу, чому воно “майже”)))
Вже традиційно (для мене) під кінець осені мені хочеться печенька, тому залізаю в гугл-зображення всякої смакоти і вишукую щось кльове або на вигляд, або за назвою. Фаворитом цього сезону в мене все ще залишається флорентійське печиво. Це якесь традиційне італійське карамельне печиво з мигдалем, цукатами в заварному тісті, покрите шоколадом. Підкупило воно мене горіхами, шоколадом і тим, що його колотити 10 хвилин і пекти 10 хвилин. Все дуже швидко. Хоча, щодо рецепту я не зовсім впевнена, що це і є саме той традиційний рецепт. В гуглі і на ютубі їх гуляє тисячі і кожен інакший, з різними інгредієнтами і кожен з авторів щось інше про це печиво пише. Я спинилася на найпростішому, як на мене, рецептику і перепробувала його в дуже різних пропорціях і з усілякими різними інгредієнтами. За основу рецептик брала цей, але зізнаюся, в мене печеньки жодного разу не вийшли такі, як в Чадєйки. Більше того – в мене вони взагалі весь час різні виходять: то розтечуться в один сплошний “флорентін”, то взагалі не розтікаються… то крихкі, то твердіші. Від чого то все залежить я не дуже допетрала, але хай вже буде так… як би не вийшло, а вийде все одно смачно;) Зіпсувати його таки важко, хіба згорить. Якщо надумаєте собі спекти, то з часом вийдете на свій найприкольнезніший смак. І так як я це флорентійське печиво дуже “переінакшила”, то вже не дуже впевнена, що воно може претендувати на назву флорентійського, ну хіба що на “майже флорентійське печиво”)))
 Отож, мій напрацьований рецептик майже флорентійського печива такий:
основа на заварне тісто:
– 100 грам(мл) вершків, чим жирніше – тим смачніше
– 100 грам цукру(приблизно 4 ст.л.)
– 50 грам масла
– 80 грам(десь так 2 ст.л.) муки
і наповнювач, так би сказати:
– 100 грам соняшникового насіння
– 2 ст.л. кунжуту
– 1 ст.л. маку
І дальше:
– в маленькому банячку вершки, цукор і масло розтопити і довести до кипіння,
– засипати туди муку з насінням, маком і кунжутом
– заварювати ту всю масу, щоб трохи згусла, а тоді забрати з вогню.

Викладати чайною ложкою на вистелену пекарським папером форму маленькі купки тіста. На всяк випадок, не викладайте печеньки дуже близько одне від одного, бо вони один раз розтікаються, а другий раз не розтікаються)))).


В розігріту до 150 градусів духовку оте все поставити хвилин на 15 і пекти, поки печенько не зарумяниться. Готове воно стає хрумким і страшенно карамельним на смак. Але ви собі комбінуйте час і температуру самі, орійнтуючись на вигляд печеньок, бо духовки вони ж такі різні і печуть кожна по своєму;) Можна пекти при температурі 180 градусів хвилин 10, тоді печиво стає румяним по краях, а серидинка залишається білою)
Печивко, коли дістанете з духовки, краще викласти на решітку якусь або деревяну “рогожку”, щоб охололо. Бо я якось залишила його охолоджуватися в формі, то воно мені все прилипло. Аааа, нюансик – як будете викладати печиво, то воно буде дуже мяке, крихке і майже як “живе”, а при охолодженні практично миттєво затвердне і буде хрумким.

І ще розпишу вам особливості пропорцій і заміни інгрідієнтів, які перепробувала:
– якщо замість вершків дати молока – печеньки будуть тверді і втрачають в хрумкості,
– якщо цукру дати не 100 грам, а 120-125 грам(на 1 ст.л. більше),то буде більш карамельний смак і більш хрумкіше печивко,
– якщо муки дати більше(під 100 грам) будете мати менше шансів, що печенько розтечеться, так само, якщо тісто заварювати трохи довше – збільшуються шанси на маленькі акуратні печенюшки (здається їхнє розтікання чи не розтікання залежить від цього),
– кількість масла (50 чи 70 грам як в оригінальному рецепті) мені суттєвої різниці не показала,
– в оригіналі мають бути мигдалеві пластівці чи палички чи дроблений мигдаль з цукатами, але вони мені якось зовсім не смакують – печиво втрачає в хрумкості, а цукати стають дуже твердими і липнуть до зубів(
– я перепробувала додавати всі доступні мені горіхи, але от соняшникове насіння з кунжутом і маком, як на мене, найкращий варіант. Ще добрі виходять з гарбузяним насінням, а от з волоськими горіхами не дуже…. і з лісовим горіхом дуже тверді виходять, теж не дуже засмакувало.
А ще, ви напевно не повірите, але мені в цьому печиві зайвий шоколад!!! Та-та, чомусь з шоколадом то вже забагато смаків, отак от.
А ще я пробувала робити його з кокосовою стружкою(100 грам) замість насіння і половинкою волоського горіха зверху – теж добре виходить, тільки тут вже хочеться помастити печеньки шоколадом зверху. І тісто виходить тугим, так що з нього руками можна формувати кульки, а потім розплескувати їх на формі і вкладати оту половинку горіха посерединці.
 Ну от, здається все… Попробуйте, воно і направду кльове виходить)))

Мейнські мафіни з чорницями

Вітаннячка з майже по-львівськи дощового Левіце:)

Та-та, в нас другий день майже нон-стоп дощить, а мені подобається: якось цей дощ так по-львівськи падає;))) Якщо пригадуєте, в рецептиках доброго настрою я писала про листівки і систему посткросінгу. Так от, я нещодавно отримала нову листівку з американського містечка Мейн, і не просто листівку, а листівку з оригінальним рецептиком “Мейнських мафінів з мейнською дикою(лісовою) чорницею“. Звичайно, що я їх спекла, так що просто зараз я наминаю мейнські мафіни з чорницею, правда українською;) і ділюся з вами рецептиком. І попри всю простоту рецепту, мафіни досить таки смачні: ну не супер-пупер мега смачні, а просто – смачні і ситні, якісь домашні. А ще мені сподобалося, що нічого важити не треба, достатньо все відміряти чашкою. Так що наводжу рецептик-оригінал: Ну і переклад від мене з моїми коментарями по ходу випікання:
– 1 яйце, – пів чашки молока (з розрахунку, що чашка має 200 мл.)
– 1/4 чашки олії,
– півтора чашки муки,
– пів чашки цукру,
– 2 ч.л. порошку до печива (я давала пів пакетика порошку – з розрахунку на вагу муки),
– пів ч.л. солі,
– 2 чашки мейнської лісової чорниці (в мене була морожена українська чорниця)

Приготування:
1. духовку розігріти до 200 градусів (400 по фаренгейту, я так зрозуміла),
2. яйце легко збити, домішати молоко і олію,
3. домішати в сухі інгредієнти (муку, сіль, цукор і порошок до печива розмішуєте в окремій дозі), і вимішувати поки мука не зчепиться купи. Тісто має бути грудкуватим, не треба вимішувати занадто сильно до ідеально однорідного стану (в цьому, напевно, полягає таємниця “пористості” тіста в готових мафінах),
4. додати чорниці і легко вимішати,
5. заповнити кошички для мафінів і випікати 20 хвилин до золотистої шкірочки.
Реально виходить рівно 12 мафінів, як і пише на листівці. Я відразу робила подвійну порцію – в мене є кому їсти))) А особливо з морозивом:) В мене вийшли такі:Нюанси в приготуванні такі:
– температуру нижчу в духовці не виставляйте – якщо мафіни перепечуться, будуть трохи сухі. І не чекайте на дуже золотисту шкірочку, щоб, знову ж таки, не перепеклися. Найкраще, як тільки трохи зарум’яняться, готовність перевіряти зубочисткою;
– чорниці мають бути все таки свіжі, або якщо морожені – то попередньо не розморожуйте їх. Я чогось розморозила, ще й весь сік витиснула майже до останньої краплі – і мафіни вийшли трохи засухі.
Оце й усе. Якщо вдасться не перепекти, то мафіни получаються з смачною хрумкою шкірочкою зверху і досить ніжними дирчастими в середині.
Дальше робите собі кави чи чаю і смакуєте мафіни. Вони досить ситні – мені на сніданок двох штук вистачає. А ще їх можна намастити нутеллою, маслом чи звичайним плавленим сирком – це вже як вам більше засмакує. Бо мафіни добрі і з чимось солоденьким і з чимось солоним теж.
Ну і як же без головного дегустатора: Моє враження – буду пекти ще: швидко, дешево, руки в тісто не треба вимащувати, ну і смачно ж;)

А ми через тиждень чекаємо в гості на нашу бусю Олю:)))) Так що я  на цей тиждень випаду з віртуального життя – буду готуватися до приїзду мамусі.
Ще почитаємось, па-па:)

ПА: французькі тюільї

Привітик!

Як і обіцяла, ділюся ще одним вподобаним рецептиком печенюшок. Знову новеньке, раніше не чула за такі і не їла. Знайшлися випадково в інтернеті, коли гуглила, щоб його такого можна було спекти тільки з білків, що лишаються після альфахоресів, і щоб це не було стандартне безе.
Рецептик для лінивих, бо 5 хв. на те, щоб заколотити тісто, ну і печуться печеньки по 5 хв. порція. Правда порцій буде багато, але коли розсмакуєте тюільї, вам буде здаватися, що порцій все таки було замало;)
Тюіль (Tuiles) традиційно французьке печиво і дослівно перекладається як «черепиця».
Значить, рецептик печива тюіль такий:
– 4 білки,
– 100 грам масла,
– 150 грам цукру,
– 100 грам меленого мигдалю,
– 50 грам (з 2 ст.л.) муки.

Дальше колотимо тісто:
1. Розмякшене масло розтерти з цукром.
2. Додаємо білки – мають бути холодні і попередньо збивати їх не треба (що мені дуже сподобалося), хоча є рецепти де кажуть збити білки в піну. Я не збивала, отак як були домішала до масла з цукром.
3. Мигдаль вимішати з мукою і додати до білково-масляної маси. Гарно вимішати. З тістом це все. Виходить така собі мигдальна солодка кашка.
Далі випікання:
4. Духовку розігріти на 200 градусів.
5. Чайною ложечкою викладати тісто на змащений пергаментний папір на ВЕЛИКІЙ відстані один від одного. Печиво дуже розтікається, тому, щоб в вас не вийшов один великий тюіль розміром з бритванку, залишайте достатньо відстані між печенюшками.
6. Випікати десь так з 5 хв., орієнтуйтеся на вигляд – краї печенька мають гарно зарум’янитися, бо інакше не буде хрумким.
7. Поки ще гаряче, воно гарно гнеться. Тому викладіть його на стакани, бутилки, качалку… любе і різне круглої форми, головне, щоб печенько вигнулося в формі “черепиці”. Коли воно отак охолоне, у вас мають вийти хрумкі солодкі мигдалеві чіпси:На задньому плані тарілки мої альфахореси з першого разу)

Думаю, вам сподобається, з 4 білків вийде десь так з 40 штучок тюільїв. Це не багато, зовсім, але рецептик можете собі половинити. Ми з’їли тюільї до кінця дня, на ранок було залишилося кілька штучок, але вони відвогли і стали м’якими. І все одно були смачні, хоч і не хрумали.
І ще: в неті є купа різних рецептів цього печенька: і солодких, і солених. Я тільки цей пробувала наразі, хоча знайшла цікаві варіанти шоколадних, апельсинових і інших тюільїв. Ще спробую, печенько пішло в колекцію;)

Смачного вам, і гарного дня!

ПА: альфахореси з Аргентини

Вітаннячка!

Я до вас з новим рецептиком. Печенькова авантюра продовжується, і, наразі, особисто мені дуже навіть смакує.
Ще один смаколик, який я пекла і куштувала вперше, це печиво – альфахор чи альфахорес – дві круглі солодкі печенюшки, з’єднані між собою молочною карамеллю дульсе де лече (звичайна варена згущонка, по великому рахунку) або джемом. Зверху альфахореси посипають цукровою пудрою або покривають шоколадом. Альфахореси дуже нагадують наш український супер-контік. Якщо чесно, то супер-контік це і є альфахорес;)))
Виглядає приблизно ось-так:
Гугл в пошуці рецептів цього печива вперто пропонує і називає його “традиційним аргентинським”, і пише, що “альфахорес – це традиційне аргентинське печиво дуже древнього походження. Вперше його почали випікати монахині в одному з аргентинських монастирів на початку 19 ст.”. Але вікіпедія каже, що печиво, хоч і стало популярним в Аргентині і Уругваї з 19 ст., своє походження бере ще з 16 ст. з країн арабського світу і в перекладі з арабської дослівно означає “фантастичні, чудесні солодощі”. Тим не менше, популярним воно є в Іспанії і країнах латинської Америки, а найбільше в Аргентині, тому нехай буде аргентинським традиційним печивом:) Що стосується рецепту, він практично один і той самий на різних сайтах, тільки пропорції різняться. Я пекла його вже два рази, з різними пропорціями інгредієнтів, а ви пробуйте і знайдете свою “золоту серединку”. Я ж поділюся з вами своїм напрацьованим рецептиком альфахоресів:
– 4 жовтки,
– 250 грам масла,
– 150 грам (6 ст.л.) цукру + 1 пакетик ванільного цукру,
– 250 грам крохмалу,
– 300 грам (10 ст.л.) муки,
– 1 пакетик порошку-розпушувача до тіста (але пакетики різні, тому дивіться розрахунок порошку відносно ваги муки),
– 2-3 ст.л. рому чи горілки чи коньяку,
– 2-3 капельки ромової ессенції,
– 1 банка вареної згущонки,
– подріблені горіхи чи кокосова стружка для прикрашання,
– цукрова пудра для того ж прикрашання.

Приготування:
1. Трохи розтоплене масло збити з цукром, додати жовтки, горілку і ромову ессенцію, все гарно розмішати до однорідної маси.
2. Муку, крохмал і порошок теж добре перемішати. Я замість крохмалу додала рівно по вазі суміш для пудингу з пакетиків. Першого разу – ванільний, другого – шоколадний. Вони ж все одно складаються з крохмалу)))
3. До муки додати масляно-жовткову масу і вимішати, потім викласти на стіл і замісити тісто. Тісто виходить дуже ніжним і пластичним, а ще жирним (це шоколадне):
4. Тісто розкачати в корж висотою не менше 5 мм і вирізати кружечки. Я розкачувала і тонше, але печенюшки тоді дуже випікаються і не такі пухкі, зате більш хрумкі. І не робіть дуже маленькі – альфахореси мають бути в діаметрі від 4,5 см. і до 7,5 см., здається. Такі, щоб одним наїстися можна було)))
5. Духовку розігріти до 180 градусів і випікати печенюшки десь так 15 хв., залежно від висоти тіста. Пильнувати, щоб не припеклося. Круглі печеньки мають бути такі бліденькі і неприпечені (то з ванільного тіста):
то з шоколадного (трохи перепекла все-таки):6. Охололе печенько обсипати цукровою пудрою, або й не обсипати.
7. Дальше майже ювелірна робота, бо печиво досить крихке: одну половинку змастити вареною згущонкою і накрити другою половинкою, краї теж обмастити згущонкою, і обкатуляти в дроблених горіхах (які любите) чи кокосовій стружці, чи в тому і тому.
Все, дальше можете робити собі велике горнятко чаю чи кави, включити, для прикладу хоча б оцю музичку, і уявити, що пригощаєтеся в якомусь з аргентинських кафе.
Нюанси в рецептурі: а вони є, і основний (на мою думку) це співвідношення мука-крохмаль. Першого разу крохмалю було 300 грам, а муки 200 і на мій смак печиво було занадто розсипчастим. Наступного разу крохмалю і муки я дала майже пополовині, і мені так смачніше. Хоча моїй сусідці Аллі перший варіант засмакував більше.
А ще сам крохмаль: він може бути будь-який: і пшеничний, і картопляний, і кукурудзяний (в оригіналі має бути кукурудзяний), в мене пудинги були на пшеничному крохмалі. Яка в цьому різниця і що в смаку залежить від виду крохмалю я не в курсі. Знову ж таки, хто в курсі – признавайтеся, не соромтеся;)
І на кінець – альфахоресам можна надати різний смак завдяки тому ж пудингу: як я писала, в мене були ванільні альфахореси, потім шоколадні. Наступного разу буду робити на карамельному пудингу. Вкупі з вареною згущонкою то має бути мега-карамельний смак. А ще ж є фруктові-ягідні пудинги…, це так, на майбутнє.
Ну от, здається про альфахореси все.

І ще, по рецептурі до тіста йде тільки жовток, а що робити з білком я вам завтра розкажу – в мене були французькі тюільї, смакота ще та!
Так що до завтра;)

П.С.: альфахореси дуже засмакували моєму коханому чоловічку і Ульці)

Печенькова авантюра: Брауні

Привітик!

Пам’ятаєте, я писала про те, що на зиму розпочинаю печенькову авантюру? Так от, деяке печиво я вже скуштувала, тепер поділюся з вами своїм першим печеньковим експериментом.
А першими я пекла БРАУНІ. Це таке ну дуже-предуже калорійне, смачне і прешоколадне печиво (десерт, тістечко). Але ж можна себе, кохану (і не тільки себе), деколи трошки побалувати чимось таким от некорисним для фігури, але смачним для настрою;) А ще гугл дуже влучно, як на мене, перекладає назву печива як “домовик”. Мені така назва дуже пасує, бо печиво дійсно виходить якимось таким домашнім і затишним (якщо такі слова можна вжити у відношенні до печива:), і смакує найбільше з молоком чи кавою.
Брауні, названі так через свій коричневий шоколадний колір (від англ. brown – коричневий) вважаються традиційним американським десертом, згадки про який вперше появилися в кінці 19 – початку 20 століття. Існує кілька версій його походження. Найвідомішими є такі:
– що кухар випадково додав розтоплений шоколад до бісквітного тіста,
– що кухар забув додати борошно в тісто,
– що якась домогосподарка забула додати до бісквіту розпушувач, внаслідок чого тісто не виросло. Тому вона пішла на хитрість, розрізала корж на маленькі кусочки і так подала гостям,
– що печиво придумав кухар чиказького готелю «Палмер Хаус». Господарка готелю Берта Палмер замовила кухарю придумати якесь таке печиво “для жінок”, щоб було меншим за розмірами як кусочок торта, але нагадувало торт за консистенцією тіста, і щоб його було зручно їсти руками і брати з собою “на вихід”.
Найперші брауні були покриті абрикосовим джемом і грецькими горіхами, вікіпедія пише, що ця оригінальна рецептура дотепер використовується в готелі “Палмер Хаус”. А ще брауні прийнято їсти лише руками:)
Рецептів брауні в інтернеті є не те, щоб море, а цілий океан. Але інгредієнти, фактично, завжди одні і ті ж: масло, шоколад, цукор, яйця і мука. Вся різниця в смаку залежить від пропорцій і того, що додасте ще;) Експериментуйте, і вийдете на свій ідеальний рецептик.
Я пекла разів два, пробувала різні пропорції, але це, напевно, ще не кінець експерименту з рецептиком. Наразі вийшла на щось таке середнє, що мені смакує найбільше.
Отже, рецепт БРАУНІ-домовичків:
– 250-300 грам чорного шоколаду (з високим вмістом какао), може бути молочний, смак тоді більш ніжний;
– 250 грам (пачка) масла чи маргарину до печива;
– 200-230 грам (1 стакан) цукру;
– 4 яйця;
– 130 грам (4 ст. ложки) муки;
– подрібнені грецькі горіхи і мигдаль;
– 1/3 ч.л. солі.

Дальше все дуже просто, легко і швидко, але є свої нюанси приготування:
1. шоколад і масло поламати-порізати на дрібніші шматочки і помішуючи, розтопити. Можна на водяній бані, можна в мікрохвильовці – як вам буде зручніше, але має вийти однорідна шоколадна маса;
2. до шоколадно-масляної маси додати цукор, вимішати і залишити хвилин на 5-10, щоб остигла і цукор, заодно, розчинився;
3. в тепленьку шоколадно-масляну масу по одному вибивайте яйця – отак цілі, не розділяючи на жовток-білок, і кожного разу добре розмішуйте до однорідності (є рецепти, де жовтки і білки збиваються окремо і так додаються до шоколадної маси. Я не кондитер, але так як тісто важке, мокре і не має рости, особливо морочитися з збиванням яєць не бачу змісту))) хто бачить і знає – скажіть;)
3. додати до шоколадно-масляно-яєчної маси просіяну муку і сіль і знову все гарно вимішати. Має вийти щось як густий шоколадний крем чи тісто на бісквіт;
4. тепер найцікавіше – домішуєте, що вам хочеться: горіхи, ізюм, цільні кусочки шоколаду, апельсинову цедру, можна додати ложку-дві розчинної кави чи якогось лікеру, кокосової стружки… все, що вам смакує до шоколаду, одним словом. Я даю багато (грам 100) дроблених горіхів, в основному мигдаль і лісовий, вони в Словаччині дешевші як грецькі і ще 100 грам мигдальної муки – перемеленого в кашу мигдалю. Хоча, можете нічого не добавляти, печиво і так буде смачне;
5. розігріти духовку десь так до 175 градусів, форму вистелити пекарським папером і трохи змастити олією, вилити тісто в форму і в духовку. Час випікання різний: від 10 до 30 хвилин приблизно, але ви на час не орієнтуйтеся, орієнтуйтеся на запах, бо дальше йде найважливіший момент випікання брауні – сідаєте на кухні і чекаєте, коли появиться “шоколадний дух”.
Зрозуміло, що залежно від розміру форми, висота тіста буде різною. Найкраще, коли тісто розтечеться формою і буде мати в висоту десь так сантиметрів три: тоді воно добре пропечеться по боках і буде мати вологу серединку. Як тільки вам запахне шоколадом, бігом берете сірник чи зубочистку і десь на середині коржа проколюєте його: якщо вийнятий сірник чи зубочистка мають на собі рідке тісто – печете дальше, якщо є маленькі шоколадні крихти – витягуйте, навіть як вам буде здаватися, що тісто ще сире. Головне не перепекти брауні, вони мають бути вологими в середині, як відоме тістечко картопелька. Хоча, якщо перепечеться – не біда, воно все одно буде смачне, просто буде трохи сухе і не буде мати того вологого шоколадного смаку. А може таке от перепечене брауні вам засмакує краще… хто його знає;
6. залишаєте корж трохи охолонути, але ви, як і я, не втримаєтеся і відріжете собі крайчик… попробувати. Гарячими брауні мають особливо ніжний смак.
Цілий корж можете посипати цукровою пудрою, але я пробувала – засолодко. Крім того, на печиві має утворитися така собі дуже смачна хрумка шкірочка (хіба що цукру до тіста додасьте менше, то її не дуже буде);

7. коли корж добре охолоне (можете і в холодильник на ніч поставити, якщо втримаєтеся так довго чекати), розрізаєте його на маленькі квадратні тістечка.
Все, готові брауні , виглядають так:

Моє враження: в колекцію, буду пекти ще не один раз:)
Смачного вам і па-па:)

П.С.: мої брауні (що на фото), все таки трохи перепеклися, на мій смак хотілося б, щоб були трохи вологішими, але це вже буде на наступний раз.