Про Cisársky trhanec або про Kaiserschmarrn або просто про оладки на новий смак:)

Я так думаю, нарешті прийшов час вам все розказати…
Просто не маю права мовчати і мушу цим поділитися…
Читати далі

Advertisements

Про іспанський помаранчовий пиріг

¡Hola
Tengo una receta de un pastel de naranja española!

Не повірите, але поки я перекладала оце “привіт! я до вас з рецептом іспанського апельсинового пирога!”, мені захотілося вивчити іспанську)))), а я ще італійську не довчила!
Я, правда, не впевнена, що гугл переклав добре, але звучить воно кльово. І пиріг кльовий теж, я його вже з пів року, а може й більше печу час від часу. він такий особливий і не сходжий на інші пироги… Почнем з того, що він без муки. і там купа горіхів, ну і помаранчів, звісно ж;)
В нас тут є один місцевий супермаркет Lidl, який щотижня в рекламному буклеті дає два рецепти чогось майже завжди мясного і один рецептик солодкого. А потім, в кінці року, можна придбати в них цілу красивезну книжку з тими рецептами. Безкоштовно, просто треба назбирати наклейки))) поширена система всюди, я так розумію.
Ну і от в минулорічній книжечці з рецептами солодощів надибала я цей помаранчовий пиріг. Гугл каже, що то традиційна іспанська випічка і готувати її дуже просто. Ще й смачно. Правда, аж такого апельсинового духу, на який я сподівалася, я не відчула, але весь смак і запах, як на мене, відкривається вже на язиці, коли його повільно смакуєш…
іспанський апельсиновий пиріг
Отож, рецептик. На стандартну тортівницю треба буде:
– зо 2-3 середні помаранчі, десь так на 200 грам вже готового помаранчового пюре
– 200 грам мелених горіхів, в ідеалі суміш різних чи мигдалю, але й з грецькими пиріг буде смачним (або 150 грам горіхів і ложка муки)
– 5 яєць, а краще 6
– 200 грам цукру
– трохи масла, сухарів чи мелених горіхів на змащення форми на випікання, зо 2 ложки рому чи коньяку, а можна й без нього
– трохи абрикосового джему, або ж будь-якого іншого.

Ну і приготування тіста:
1. помаранчі добре вимити(я десь ще зустрічала варіант з мандаринками, треба теж спробувати). Є кілька варіантів, як з них зробити пюре:
– можна варити цілими в воді 2-3 години, потім розрізати на частинки, вийняти кісточки і розміксувати блендером в кашу
– можна одразу нарізати маленькими кусочками разом зі шкіркою і так трохи проварити(додати трошки води), поки не змякнуть добре, а тоді вже блендерувати
– можна почистити помаранчі як яблука, і повирізати саму мякоть, щоб було якомого менше білої шкірки і перетинок, проварити і розблендерувати.
Від способу приготування помаранчів трохи залежить смак пирога: якщо зі шкіркою, буде більше помаранчевого смаку і аромату, але буде й трохи гірчинка, якщо саме “помаранчове філе”, то гірчинки не буде, пиріг буде солодшим, але й запаху та смаку помаранчів теж буде менше. Я пробувала по різному, мені любиться, коли зі шкіркою, але два помаранчі зі шкіркою – то трохи занадто, тому я один чищу, а другий нарізаю разом зі шкіркою.
2. жовтки і половину цукру зміксерувати в білу пухку масу, до якої потрошки домішати негаряче помаранчове пюре та горіхову “муку”
3. білки з другою половиною цукру збити в тугий сніг і дуже легенько вмішати в горіхову масу
4. форму на випікання змастити маслом і обсипати меленими горіхами чи сухарями, вилити тісто і в духовку на 25-30 хвилин при 175-180 градусах. Тут час випікання вже мусите самі контролювати, бо ж духовки різні… але я завжди перевіряю зубочисткою в середині пирога. Як не витягується за зубочисткою сирого тіста, то значить готовий. Пиріг підросте трохи, а потім, коли витягнете, красиво впаде.
5. спечений охолоджений пиріг скропити фламбованим ромом(типу загріти його і підпалити, я такого не робила ще, просто скроплювала чуть-чуть для запаху) і змастити абрикосовим джемом. Можна й будь-яким іншим. Останнього разу в мене був трояндовий і то була бомба!
Всьо. Можна їсти. Я, зізнаюся, ще жодного разу не вичекала, щоб він охолов нормально, теплий він мені має якийсь особливий аромат і смак:)
іспанський апельсиновий пиріг іспанський апельсиновий пиріг іспанський апельсиновий пиріг

Смак в пирога дуже-дуже цікавий: помаранч дає кислинку і трошки гірчинку(якщо зі шкіркою), горіхи якби протушковуються і набувають завсім іншого смаку. Пиріг по консистенції виходить “мокрим”, але якщо додати трохи муки, то буде сухішим. Ну і можна трохи довше в духовці протримати. Тут дуже багато варіантів “хімічити” з кожним із складників і часом випікання, так що експериментуйте, пиріг того вартий;)

А, і тут можете глянути відео приготування цього пирога, словацькою, правда, але зрозуміти дасться.

І ще, знаю, що мої фотки не дуже “смачно” виглядають, але я вчуся фоткати їжу красиво;)

Про блокнотики, смачні рецепти і майже-людей

Привіт-привіт!

Сьогодні я буду вам безсоромно хвалити себе, кохану, бо є за що! А ще трохи пофілософствую, бо без тої філософії важко буде зрозуміти, чого ж я себе, найпрекраснішу, отак збираюся хвалити;)
Знаєте, мене буває нападає самокритика часами і якось я от подумала, що якась я така вся трохи незавершена: все в мене зроблено на половину, на четвертину, майже-майже зроблено… ну от буквально все в мене “майже і “трошки”: майже догачкована спідничка Ульці, яку прийшлося всю спороти і вязати наново, бо Улька з неї виросла вже; майже пошите платтячко, там тільки гудзики пришити треба; майже зроблені фотоальбоми – принаймні, є придумані назви, відібрано папір і тканину на обкладинки” майже видрукувані фотографії, бо їх треба тільки занести на друк; майже дошита моя перша тільда – зилишилися тільки чобітки; майже пошитий баранчек Рассел під книжку, яку ми будемо читати з дітьми – баранові треба пришити ноги; майже дочитані більше як 10 книжок – я чесно їх всіх читаю, просто щодня інший настрій і хочеться почитати щось не те, що вчора; майже прибрано в хаті; майже готова вечеря, майже майже майже……Отака от я майже-людинка:)
І тут можна було би засмучуватися і вважати себе неорганізованою, ненаполегливою і без сили волі, але це тільки з одного боку ситуація так виглядає. З іншого боку я ж через оті всі “майже” стільки всього спробувала! І та, в мене купа розпочатих проектів і в один день, мене нападає відповідний настрій і натхнення і я щось з того всього таки доробляю до кінця. І я подумала собі, що це ж чудесно мати можливість бути отаким от майже-чоловічком, мати багацько всього майже готового і можливість в будь-який час те все завершити. Але коли вже щось тай завершиться, то радості немає меж))) Це я не виправдовуюся – мені таки подобається такий стан речей)))
А тепер хвалюся: все почалося рік тому з оцих от горняток, які я купила в подарунок для Уляни великої.
image (1)
В мене теж такі є і оцей прикольний кіт мене дуже посміхає. Влітку горнятка поїхали до сестрички в Київ і тепер котяка посміхає і її. І ще в літі, здається, Улька велика якось сказала, що хоче роздрукувати собі рецептики всяких смаколиків, якими я ділилася в блозі. А мене зразу в секунду напала така ідея, що я можу сама для Ульки великої їх видрукувати і оформити в гарний альбомчик, в такий собі Рецептар (кулінарна книжка мені чомусь дуже дуже не подобається… і не питайте чому, сама не знаю, якесь немилозвучне звучання просто і все…) А Юля якраз робила майстерклас на альбоми. Гріх не скористатися ж)))
Далі прийшла така ідея, що просто написати перелік інгредієнтів і як і з чим їх змішувати – це буде нудно і не цікаво, і навіть банально. Захотілося для особливої хорошої людинки зробити щось таке ж особливе і хороше. І згадалися горнятка з котом. А потім пів року робилася отака от книжечка з Смачними рецептами. Всі рецептики розписано від імені Кота Шоколада. Це Кіт про них розказує, з своєї, особливої, котячої точки зору, звертається до Уляни великої на ім’я, згадує деякі особисті, ще з дитинства і зрозумілі тільки нам з сестрою моментики, що робить подаруночок дуже дуже особливим. Вийшло трохи кумедно і дуже з душею. Впевнена, Улька велика буде посміхатися і згадувати свою старшу сестричку -тобто мене, найкльовішу, кожного разу, як братиме до рук СМАЧНІ РЕЕПТИ ВІД КОТА ШОКОЛАДА)))
Ну і фотки: покритикуйте трохи, знаючі люди, особливо Юля, я таки наліпила туди все що мала, і твої висічки стали дуже в пригоді, так що тобі окреме дякую)
Сторінки в книжечці з паперу для малювання від цього укрвиробника. Направду, дуже приємний в роботі, цупкий, гарно на ньому друкувалося і малювалося, навіть вдалося трохи його ароматизувати, капнувши капельку олійки)
DSCN0118 DSCN0120 DSCN0121 DSCN0123 DSCN0124 DSCN0126 DSCN0128 DSCN0129 DSCN0130 DSCN0131 DSCN0132 DSCN0133 DSCN0134 DSCN0135 DSCN0137 DSCN0138 DSCN0139

На критику реагую добре, так що кажіть що так, а що не дуже так – буду вдячна;) На помилках же вчаться.

Так що всім кльового смачного настрою, а я буду тішитися, що майже-мій кіт вас хоч трошки розпосміхає;)

Про “таргоню” – або смажені макарони

Давно щось я не ділилася з вами рецептиками смачного настрою. Виправляюся. Давайте навчу вас готувати таргоню(tarhoňa). Це такий різновид макарон, традиційний в Угорщині, ну і Словаччині теж) Виглядають ці макарони як дуже дрібні круглі кульки. Виглядає отак:
таргоня
В Україні в продажі я такого не бачила, але це не причина відмовлятися від рецепту. Замість таргоні запросто можна взяти дрібненький макарон “зірочки”. Вони теж дуже смачно готуються. Я деколи роблю зірочки “а-ля таргоня”, діти їх навіть краще їдять. Таргоню, як правило, роблю з курячим мясом або курячими сердечками і овочами на манеру рису-різотто. Овочі теж можуть бути різні. Тут багато варіантів приготування, залежить хто що любить. Тож я вам розкажу основні принципи приготування, а далі пробуйте, вдосконалюйте, чаклуйте на свій смак)))
Оце, власне, рецептик, за яким готую я:
– 1 стакан таргоні або зірочок,
– трохи олії для обсмажування,
– 2 штучки курячого філе або 300-400 грам сердечок чи іншого мяса – порізати маленькими кусочками,
– банка консервованої кукурудзи (може бути заморожена),
– пригоршня замороженого горошку – не забудьте промити заморожені овочі,
– 1 досить велика морквина – нарізати кубиками чи кружальцями, як вам більше подобається,
– половинка великого кореня петрушки – дуже-дуже дрібно нарізати,
– 1 середня цибулина чи цибуля-поррей- теж дуже дрібно нарізати,
– трошки масла, буквально грудочку,
– сіль, спеції. Я люблю сюди трохи чебрецю, коріандру, червоної солодкої паприки і часнику,
– зелень, якщо в вас ніхто не буде витягувати її з тарілки з монологами “фууууй, мама, шо то таке зелене, я то не люблю”))).
таргоня

От, а далі в велику глибоку сковорідку або в мультиварку даєте трохи олії, розігріваєте і висипаєте суху таргоню чи зірочки. Обсмажуєте до дуже золотистого кольору.
Потім закидуєте до того порізані цибулю, моркву, часник(розчавлений) і корінь петрушки. Трохи присмажуєте.
таргоня
Далі додати мясо і знову трохи присмажити. Мясо можна посмажити окремо, але то таке – питання хто як любить і чи готовий мити зайву сковорідку:)
Заливаєте те все десь так приблизно трьома стаканами води. Додаєте горошок і кукурудзу, сіль, інші спеції (крім зелені), перемішуєте добре і закриваєте кришкою.
Даєте закипіти, а потім на маленькому вогні дотушуєте, поки торгоня не стане мякою і не “вип’є” всю воду.
В мультиварці я готую в режимі “плову”, а потім ще дивлюся, чи треба доготовлювати чи ні. По різному якось виходить.
Під кінець готування кинути трохи масла і зелень.

Таргоня в готовому вигляді дещо схожа на гречку. І це направду дуже смачно. За смаком зовсім не схоже на макарони. Якщо не знати, що воно таке є – то можна довго вгадувати)))
таргоня

Для тих, хто не любить цибулі і, особливо, корінь петрушки – вони розварюються і їх майже не видно. Зате дуже додають смаку і аромату. Особливо корінь петрушки. Без нього мені таргоня якась зовсім не така смачна.
Щодо овочів – тут на ваш смак – можна додати зеленої стручкової фасолі, брокколі, гриби… тобто, все що вам любиться.
Або взагалі – таргоню посмажити на олії, а тоді зварити як самі звичайні макарони. І брати як гарнір до мяса чи рибки.
Повірте, приготовані в такий спосіб звичайні макарони набувають зовсім іншого смаку.

От, це все. Смачненького вам, а я пішла спати;)

Про депресію і антидепресивний сирник;)

Давненько щось я про рецептики доброго настрою не згадувала, так що виправляюсь.

Знаєте як воно буває – ніби все добре і погода гарна, а депресняк отак тихенько підкрадеться і раззз – і вже сидить на плечах і ногами махає. І настрій зразу якийсь такий ніякий – типу щось-хочу-сама-не-знаю-що. Так от, я тільки тепер помітила в своїх звичках, що коли мене нападає отакий безпричинний  депреснячний стан, то я завжди щось починаю пекти. А як є печенько погризти чи кусок пляцка поцямкати до кави, то від задоволення смакових і запахових рецепторів ніс зразу трохи задирається догори, а з ним і вся голова, а депресняк від того, як правило, одразу ж з плечей спадає і шурує собі геть в пошуках інших плечей, на які можна всістися)))

Так що не буду наново вигадувати колесо, всі і так то, напевно, знають – при «щось-хочу-сама-не-знаю-що-настрої» спечіть собі чогось файного і запашного до кави чи чаю. А я вам навіть підкажу що.

Ви тільки не затицяйте мене пальцями, але я вам в чомусь зізнаюся – я не дуже люблю сирник, бо я сиром давлюся вічно…
Але то я просто рецепт доброго сирника не мала. От зовсім недавно словацька спільнота на фейсбуці дуже активно поширювала рецептик одного сирника без муки і тіста, відповідно. Він там, правда, ще й без цукру був, і шоколадно-ванільний, але коли я точно дотримувалася рецепту, га?  Але сирник таки дійсно вийшов бомбовий – смачнішого я ще не їла, навіть маминого)))

Так що ловіть рецептик, все до нецікавості просто:
– 500 гр. сиру(в оригіналі йде 250 гр. звичайного грудочками і 250 гр. перетертого в кашу, щось на зразок отих всіх готових сиркових мас, і з ними таки смачніше)
– 3 яйця
– 1 пакетик пудингу (40 гр. крохмалу)
– 4 ст. л. йогурту (а можна і сметани)
– і про цукор, а ще краще цукрову пудру, не забутьте – на власний смак
– свіжі чи морожені ягоди, як хочете

А дальше змішуєте це все в одній мисці міксером, щоб вийшла така дуже кремоподібна маса, яку можна наливати, по консистенції десь як тісто на оладки. То все вилити в тортівницю і в духовку десь так на пів годинки, поки сирник не порепається зверху)
Це, так би сказати, основне, а дальше сирник можна зробити цікавим, поділивши його на дві частини і одну «зафарбувати» двома ложками какао. А тоді по черзі наливати в центр тортівниці потрошки сирну масу різних кольорів, як показано отут на відео. Або в квадратову форму – тоді наливати смужками в центр форми і так далі.
Коли спекла перший раз, ми його з’їли ще гарячим хвилин через 20 після того, як витягла з духовки.
За другим разом я, як завжди, трохи поекспериментувала: розділила на три частини і додала трохи харчових фарбників (а можна просто пудинг додавати різний: малиновий, лимонний, фісташковий…, він же ж з фарбниками). Тому в мене вийшов отакий кльовий кольоровий настрійпіднімаючий сирник:

О. і я навіть встигла зафоткати готовий варіант))) Так що от вам моя сміхопичка з сирниковим капелюхом, а я пішла спати.

Я не дуже шуміла міксером, тому грудочки сиру не зовсім розбилися, але ж з ними цікавіше, правда?

Надобраніч мені і цікавезних снів на ніч, а тим, хто ще не спить і на ніч це прочитає – теж цікавезних снів, я поділюся, я не скупа)))

П.с.: а хтось колись чув про таке слово як “смайлопика” чи “сміхопичка”? Бо я чомусь була впевнена, що вичитала його на фейсбуці, але в за запитом на пошук цього слова гугл мені знаходить абсолютне, повне НІЧОГО. Так що, напевно, воно мені приснилося… але воно кльове, так що я вас тепер замучу “сміхопиками” і “сміхопичками”))))

Історія про ведмедиків з горішком…

Привітик, народ!

Це ще одна історія про печенько, але на цей раз із серії “очікування – реальність”)))
Так от, все почалося з оцього печива
. Погодьтеся, що побачити таке кумедне печиво і не захотіти його спекти – це просто неможливо, принаймні – мені))) Так що весь наступний день я бігала по магазинах в пошуках формочки ведмедика і мигдалю. Формочку таки знайшла, хоч і мініатюрну, а от мигдаль ніяк – от коли не треба він завжди в магазинах є, а тут… Та й в домашніх запасах були тільки горішки кешью, так що вирішила я пекти ведмедиків з тим що є) Погуглила ще рецептик і відгуки, виявилося – воно в мережі вже давно гуляє, всі пишуть “яке кльове” і “яке симпатичне“, а от відгуків від тих, хто спробував так і не побачила…
Чесно кажучи, перечитавши рецепт, я трохи засумнівалася, що з того щось добре вийде, але, щоб знати результат, то треба попробувати, правда?  От я і попробувала. Одразу напишу, що мої сумніви розвіялися, і навіть більше – вони підтвердилися… Печенько вийшло неїстівне, єдине, що там було їстівного – то горішок. Воно було тверде як камінь, і нагадало мені моє перше в житті самостійно спечене печиво – воно було таке ж тверде і тоді я одну печенюшку гризла цілу дорогу до школи, а потім ще цілу дорогу назад додому догризала) Та й таким гарним воно теж не вийшло – тісто дуже крихке і загорнути горішок в лапки так, щоб ті не відвалилися – то ціла ювелірна робота, а потім ті лапки, поки ведмедики пеклися, порозкривалися чогось… ну і тверде страшно, я вже казала.
Але було файно, поки ми його пекли – Улька дістала свою порцію приємностей, бо мала змогу помагати: бавилася з тістом, вирізала ведмедиків, так що хоч щось було доброго і приємного)))


Процес потішив, а результат то вже таке… більше пекти не буду, от) Хіба що сама ідея таких от ведмедиків добра, може коли спробую з іншим тістом)))

П.С.: хто ще пік таке? признавайтеся, може я щось не так робила чи наплутала…

Про майже флорентійське печиво=Р

Привітик, народ!
пам’ятаєте, я десь так в кінці осені писала, що мене знову напав маніакальний печеньковий синдром? Так от – він не пройшов просто так: за зиму я наманьячила собі кілька нових рецептиків печенька. Поділюся самим-самим ходовим. Я його печу майже чи не щодня, засмакували всі, навіть Андрійко випрошує). І ще розкажу, чому воно “майже”)))
Вже традиційно (для мене) під кінець осені мені хочеться печенька, тому залізаю в гугл-зображення всякої смакоти і вишукую щось кльове або на вигляд, або за назвою. Фаворитом цього сезону в мене все ще залишається флорентійське печиво. Це якесь традиційне італійське карамельне печиво з мигдалем, цукатами в заварному тісті, покрите шоколадом. Підкупило воно мене горіхами, шоколадом і тим, що його колотити 10 хвилин і пекти 10 хвилин. Все дуже швидко. Хоча, щодо рецепту я не зовсім впевнена, що це і є саме той традиційний рецепт. В гуглі і на ютубі їх гуляє тисячі і кожен інакший, з різними інгредієнтами і кожен з авторів щось інше про це печиво пише. Я спинилася на найпростішому, як на мене, рецептику і перепробувала його в дуже різних пропорціях і з усілякими різними інгредієнтами. За основу рецептик брала цей, але зізнаюся, в мене печеньки жодного разу не вийшли такі, як в Чадєйки. Більше того – в мене вони взагалі весь час різні виходять: то розтечуться в один сплошний “флорентін”, то взагалі не розтікаються… то крихкі, то твердіші. Від чого то все залежить я не дуже допетрала, але хай вже буде так… як би не вийшло, а вийде все одно смачно;) Зіпсувати його таки важко, хіба згорить. Якщо надумаєте собі спекти, то з часом вийдете на свій найприкольнезніший смак. І так як я це флорентійське печиво дуже “переінакшила”, то вже не дуже впевнена, що воно може претендувати на назву флорентійського, ну хіба що на “майже флорентійське печиво”)))
 Отож, мій напрацьований рецептик майже флорентійського печива такий:
основа на заварне тісто:
– 100 грам(мл) вершків, чим жирніше – тим смачніше
– 100 грам цукру(приблизно 4 ст.л.)
– 50 грам масла
– 80 грам(десь так 2 ст.л.) муки
і наповнювач, так би сказати:
– 100 грам соняшникового насіння
– 2 ст.л. кунжуту
– 1 ст.л. маку
І дальше:
– в маленькому банячку вершки, цукор і масло розтопити і довести до кипіння,
– засипати туди муку з насінням, маком і кунжутом
– заварювати ту всю масу, щоб трохи згусла, а тоді забрати з вогню.

Викладати чайною ложкою на вистелену пекарським папером форму маленькі купки тіста. На всяк випадок, не викладайте печеньки дуже близько одне від одного, бо вони один раз розтікаються, а другий раз не розтікаються)))).


В розігріту до 150 градусів духовку оте все поставити хвилин на 15 і пекти, поки печенько не зарумяниться. Готове воно стає хрумким і страшенно карамельним на смак. Але ви собі комбінуйте час і температуру самі, орійнтуючись на вигляд печеньок, бо духовки вони ж такі різні і печуть кожна по своєму;) Можна пекти при температурі 180 градусів хвилин 10, тоді печиво стає румяним по краях, а серидинка залишається білою)
Печивко, коли дістанете з духовки, краще викласти на решітку якусь або деревяну “рогожку”, щоб охололо. Бо я якось залишила його охолоджуватися в формі, то воно мені все прилипло. Аааа, нюансик – як будете викладати печиво, то воно буде дуже мяке, крихке і майже як “живе”, а при охолодженні практично миттєво затвердне і буде хрумким.

І ще розпишу вам особливості пропорцій і заміни інгрідієнтів, які перепробувала:
– якщо замість вершків дати молока – печеньки будуть тверді і втрачають в хрумкості,
– якщо цукру дати не 100 грам, а 120-125 грам(на 1 ст.л. більше),то буде більш карамельний смак і більш хрумкіше печивко,
– якщо муки дати більше(під 100 грам) будете мати менше шансів, що печенько розтечеться, так само, якщо тісто заварювати трохи довше – збільшуються шанси на маленькі акуратні печенюшки (здається їхнє розтікання чи не розтікання залежить від цього),
– кількість масла (50 чи 70 грам як в оригінальному рецепті) мені суттєвої різниці не показала,
– в оригіналі мають бути мигдалеві пластівці чи палички чи дроблений мигдаль з цукатами, але вони мені якось зовсім не смакують – печиво втрачає в хрумкості, а цукати стають дуже твердими і липнуть до зубів(
– я перепробувала додавати всі доступні мені горіхи, але от соняшникове насіння з кунжутом і маком, як на мене, найкращий варіант. Ще добрі виходять з гарбузяним насінням, а от з волоськими горіхами не дуже…. і з лісовим горіхом дуже тверді виходять, теж не дуже засмакувало.
А ще, ви напевно не повірите, але мені в цьому печиві зайвий шоколад!!! Та-та, чомусь з шоколадом то вже забагато смаків, отак от.
А ще я пробувала робити його з кокосовою стружкою(100 грам) замість насіння і половинкою волоського горіха зверху – теж добре виходить, тільки тут вже хочеться помастити печеньки шоколадом зверху. І тісто виходить тугим, так що з нього руками можна формувати кульки, а потім розплескувати їх на формі і вкладати оту половинку горіха посерединці.
 Ну от, здається все… Попробуйте, воно і направду кльове виходить)))

Просто добрий кекс:)

Привітик

я зовсім втратила натхнення хоч щось писати, чимось ділитися, щось там творити і взагалі – якось не до хорошого настрою було, коли в Україні таке відбувалося… Але тепер новини вже читаються з меншим страхом, якось більше позитиву в соцмережах появилося та й спати стало мені спокійніше – вже не сниться майдан і путін з януковичем (то взагалі були самі кошмарні кошмари в моїй снотеці!!! не пам’ятаю, щоб я колись прокидалася з таким жахом від сну, навіть коли мене хотіли з’їсти зомбі…))). І дуже тішуся, що ситуація в Україні вроді-би покращується:)
От, а додайте до останніх хороших новин з України приїзд мамусі в гості, дуже вже весняну погоду, сонечко, підсніжники на клумбах і вже майже розквітаючі дерева в парку і обов’язково вийде дуже навіть прекльовий настрій. А коли настрій кльовий, то вже купа всякого різного робиться і твориться. Вчора от кексик спікся, не з серії печеньок, яких ще не пробувала, а просто так… самий звичайний кекс:  
Хоча він настільки смачний, недорогий і швидкий в приготуванні, що я вирішила поділитися рецептом. А раптом і ви захочете собі такого?
Значить так:
– 2 яйця,
– 100 грам розтопленого масла,
– 1 банка згущеного молока,
– 5-6 великих столових ложок муки (десь так з 1 стакан приблизно виходить),
– 1 ст.л. порошку до печива,
– всілякі смаколики, типу горішків, сухофруктів, помаранчевої цедри, шоколаду, маку і такого всякого іншого.

В приготуванні теж все дуже просто і швидко:
1. масло розтопити (або щоб дуже м’якеньке було) і вибити до нього по одному яйця, гарно розмішати віничком (не міксером), щоб просто вийшла однорідна маса, долити згущонку і зному вимішати;
2. в іншій посудині просіяну муку вимішати з порошком до печива і з тими усіма смаколиками;
3. рідке потрохи доливати до муки і вимішувати ложкою, поки мука не зчепиться до купи і всьо – стоп;
4. у змащену олією форму викласти тісто і в духовку його, десь так до годинки часу. Духовка розігріта градусів на 160. Все.
Кексик виходить солодким, вологим в середині і з дуже-предуже хрумкою шкірочкою
До чаю, кави чи навіть просто молока – люкс.

Як завжди, є всілякі підводні камінці, принаймні, один – це час випікання.
Першого разу я пекла в формочках на мафіни: спеклися хвилин за 25 приблизно, але мені були засухі в середині.
Вдруге я пекла в квадратній формі на кекс – пікся цілу годину, я вже думала, що боки йому згорять, а в середині буде сире тісто, але кекс під кінець випікання дуже гарно розтріскався і все таки допікся;))) Готовність перевіряла зубочисткою на середині кекса – як вже витягувалася без рідкого тіста, то все – кекс можна витягувати. Так що ви, як надумаєте пекти, краще все таки орієнтуйтеся на форму для випікання і вашу духовку. Бо перепечений кексик хоч і смачний, але трохи засухий виходить, як на мій смак.
Ну і ще пам’ятайте, що тісто солодке, тому не перегніть палицю з солодкими сухофруктами: я додавала десь з 7-8 дольок кураги (порізала на дрібніші шматочки), зо дві жмені дроблених грецьких горіхів, жменьку мигдалю, дві ложки маку і з 3-4 ложки зацукрених помаранчевих шкірок (хоча вони на смак досить таки кислі були))). Вийшло ідеально смачно, чесно:)

Так що бажаю вам дуже вдалого, багатого на приємні і добрі новини дня, па-па.

Мейнські мафіни з чорницями

Вітаннячка з майже по-львівськи дощового Левіце:)

Та-та, в нас другий день майже нон-стоп дощить, а мені подобається: якось цей дощ так по-львівськи падає;))) Якщо пригадуєте, в рецептиках доброго настрою я писала про листівки і систему посткросінгу. Так от, я нещодавно отримала нову листівку з американського містечка Мейн, і не просто листівку, а листівку з оригінальним рецептиком “Мейнських мафінів з мейнською дикою(лісовою) чорницею“. Звичайно, що я їх спекла, так що просто зараз я наминаю мейнські мафіни з чорницею, правда українською;) і ділюся з вами рецептиком. І попри всю простоту рецепту, мафіни досить таки смачні: ну не супер-пупер мега смачні, а просто – смачні і ситні, якісь домашні. А ще мені сподобалося, що нічого важити не треба, достатньо все відміряти чашкою. Так що наводжу рецептик-оригінал: Ну і переклад від мене з моїми коментарями по ходу випікання:
– 1 яйце, – пів чашки молока (з розрахунку, що чашка має 200 мл.)
– 1/4 чашки олії,
– півтора чашки муки,
– пів чашки цукру,
– 2 ч.л. порошку до печива (я давала пів пакетика порошку – з розрахунку на вагу муки),
– пів ч.л. солі,
– 2 чашки мейнської лісової чорниці (в мене була морожена українська чорниця)

Приготування:
1. духовку розігріти до 200 градусів (400 по фаренгейту, я так зрозуміла),
2. яйце легко збити, домішати молоко і олію,
3. домішати в сухі інгредієнти (муку, сіль, цукор і порошок до печива розмішуєте в окремій дозі), і вимішувати поки мука не зчепиться купи. Тісто має бути грудкуватим, не треба вимішувати занадто сильно до ідеально однорідного стану (в цьому, напевно, полягає таємниця “пористості” тіста в готових мафінах),
4. додати чорниці і легко вимішати,
5. заповнити кошички для мафінів і випікати 20 хвилин до золотистої шкірочки.
Реально виходить рівно 12 мафінів, як і пише на листівці. Я відразу робила подвійну порцію – в мене є кому їсти))) А особливо з морозивом:) В мене вийшли такі:Нюанси в приготуванні такі:
– температуру нижчу в духовці не виставляйте – якщо мафіни перепечуться, будуть трохи сухі. І не чекайте на дуже золотисту шкірочку, щоб, знову ж таки, не перепеклися. Найкраще, як тільки трохи зарум’яняться, готовність перевіряти зубочисткою;
– чорниці мають бути все таки свіжі, або якщо морожені – то попередньо не розморожуйте їх. Я чогось розморозила, ще й весь сік витиснула майже до останньої краплі – і мафіни вийшли трохи засухі.
Оце й усе. Якщо вдасться не перепекти, то мафіни получаються з смачною хрумкою шкірочкою зверху і досить ніжними дирчастими в середині.
Дальше робите собі кави чи чаю і смакуєте мафіни. Вони досить ситні – мені на сніданок двох штук вистачає. А ще їх можна намастити нутеллою, маслом чи звичайним плавленим сирком – це вже як вам більше засмакує. Бо мафіни добрі і з чимось солоденьким і з чимось солоним теж.
Ну і як же без головного дегустатора: Моє враження – буду пекти ще: швидко, дешево, руки в тісто не треба вимащувати, ну і смачно ж;)

А ми через тиждень чекаємо в гості на нашу бусю Олю:)))) Так що я  на цей тиждень випаду з віртуального життя – буду готуватися до приїзду мамусі.
Ще почитаємось, па-па:)

ПА: французькі тюільї

Привітик!

Як і обіцяла, ділюся ще одним вподобаним рецептиком печенюшок. Знову новеньке, раніше не чула за такі і не їла. Знайшлися випадково в інтернеті, коли гуглила, щоб його такого можна було спекти тільки з білків, що лишаються після альфахоресів, і щоб це не було стандартне безе.
Рецептик для лінивих, бо 5 хв. на те, щоб заколотити тісто, ну і печуться печеньки по 5 хв. порція. Правда порцій буде багато, але коли розсмакуєте тюільї, вам буде здаватися, що порцій все таки було замало;)
Тюіль (Tuiles) традиційно французьке печиво і дослівно перекладається як «черепиця».
Значить, рецептик печива тюіль такий:
– 4 білки,
– 100 грам масла,
– 150 грам цукру,
– 100 грам меленого мигдалю,
– 50 грам (з 2 ст.л.) муки.

Дальше колотимо тісто:
1. Розмякшене масло розтерти з цукром.
2. Додаємо білки – мають бути холодні і попередньо збивати їх не треба (що мені дуже сподобалося), хоча є рецепти де кажуть збити білки в піну. Я не збивала, отак як були домішала до масла з цукром.
3. Мигдаль вимішати з мукою і додати до білково-масляної маси. Гарно вимішати. З тістом це все. Виходить така собі мигдальна солодка кашка.
Далі випікання:
4. Духовку розігріти на 200 градусів.
5. Чайною ложечкою викладати тісто на змащений пергаментний папір на ВЕЛИКІЙ відстані один від одного. Печиво дуже розтікається, тому, щоб в вас не вийшов один великий тюіль розміром з бритванку, залишайте достатньо відстані між печенюшками.
6. Випікати десь так з 5 хв., орієнтуйтеся на вигляд – краї печенька мають гарно зарум’янитися, бо інакше не буде хрумким.
7. Поки ще гаряче, воно гарно гнеться. Тому викладіть його на стакани, бутилки, качалку… любе і різне круглої форми, головне, щоб печенько вигнулося в формі “черепиці”. Коли воно отак охолоне, у вас мають вийти хрумкі солодкі мигдалеві чіпси:На задньому плані тарілки мої альфахореси з першого разу)

Думаю, вам сподобається, з 4 білків вийде десь так з 40 штучок тюільїв. Це не багато, зовсім, але рецептик можете собі половинити. Ми з’їли тюільї до кінця дня, на ранок було залишилося кілька штучок, але вони відвогли і стали м’якими. І все одно були смачні, хоч і не хрумали.
І ще: в неті є купа різних рецептів цього печенька: і солодких, і солених. Я тільки цей пробувала наразі, хоча знайшла цікаві варіанти шоколадних, апельсинових і інших тюільїв. Ще спробую, печенько пішло в колекцію;)

Смачного вам, і гарного дня!