Про депресію і антидепресивний сирник;)

Давненько щось я про рецептики доброго настрою не згадувала, так що виправляюсь.

Знаєте як воно буває – ніби все добре і погода гарна, а депресняк отак тихенько підкрадеться і раззз – і вже сидить на плечах і ногами махає. І настрій зразу якийсь такий ніякий – типу щось-хочу-сама-не-знаю-що. Так от, я тільки тепер помітила в своїх звичках, що коли мене нападає отакий безпричинний  депреснячний стан, то я завжди щось починаю пекти. А як є печенько погризти чи кусок пляцка поцямкати до кави, то від задоволення смакових і запахових рецепторів ніс зразу трохи задирається догори, а з ним і вся голова, а депресняк від того, як правило, одразу ж з плечей спадає і шурує собі геть в пошуках інших плечей, на які можна всістися)))

Так що не буду наново вигадувати колесо, всі і так то, напевно, знають – при «щось-хочу-сама-не-знаю-що-настрої» спечіть собі чогось файного і запашного до кави чи чаю. А я вам навіть підкажу що.

Ви тільки не затицяйте мене пальцями, але я вам в чомусь зізнаюся – я не дуже люблю сирник, бо я сиром давлюся вічно…
Але то я просто рецепт доброго сирника не мала. От зовсім недавно словацька спільнота на фейсбуці дуже активно поширювала рецептик одного сирника без муки і тіста, відповідно. Він там, правда, ще й без цукру був, і шоколадно-ванільний, але коли я точно дотримувалася рецепту, га?  Але сирник таки дійсно вийшов бомбовий – смачнішого я ще не їла, навіть маминого)))

Так що ловіть рецептик, все до нецікавості просто:
– 500 гр. сиру(в оригіналі йде 250 гр. звичайного грудочками і 250 гр. перетертого в кашу, щось на зразок отих всіх готових сиркових мас, і з ними таки смачніше)
– 3 яйця
– 1 пакетик пудингу (40 гр. крохмалу)
– 4 ст. л. йогурту (а можна і сметани)
– і про цукор, а ще краще цукрову пудру, не забутьте – на власний смак
– свіжі чи морожені ягоди, як хочете

А дальше змішуєте це все в одній мисці міксером, щоб вийшла така дуже кремоподібна маса, яку можна наливати, по консистенції десь як тісто на оладки. То все вилити в тортівницю і в духовку десь так на пів годинки, поки сирник не порепається зверху)
Це, так би сказати, основне, а дальше сирник можна зробити цікавим, поділивши його на дві частини і одну «зафарбувати» двома ложками какао. А тоді по черзі наливати в центр тортівниці потрошки сирну масу різних кольорів, як показано отут на відео. Або в квадратову форму – тоді наливати смужками в центр форми і так далі.
Коли спекла перший раз, ми його з’їли ще гарячим хвилин через 20 після того, як витягла з духовки.
За другим разом я, як завжди, трохи поекспериментувала: розділила на три частини і додала трохи харчових фарбників (а можна просто пудинг додавати різний: малиновий, лимонний, фісташковий…, він же ж з фарбниками). Тому в мене вийшов отакий кльовий кольоровий настрійпіднімаючий сирник:

О. і я навіть встигла зафоткати готовий варіант))) Так що от вам моя сміхопичка з сирниковим капелюхом, а я пішла спати.

Я не дуже шуміла міксером, тому грудочки сиру не зовсім розбилися, але ж з ними цікавіше, правда?

Надобраніч мені і цікавезних снів на ніч, а тим, хто ще не спить і на ніч це прочитає – теж цікавезних снів, я поділюся, я не скупа)))

П.с.: а хтось колись чув про таке слово як “смайлопика” чи “сміхопичка”? Бо я чомусь була впевнена, що вичитала його на фейсбуці, але в за запитом на пошук цього слова гугл мені знаходить абсолютне, повне НІЧОГО. Так що, напевно, воно мені приснилося… але воно кльове, так що я вас тепер замучу “сміхопиками” і “сміхопичками”))))

Advertisements

Про дощ, піцу і шматочок літа

Я люблю дощ, а дощ любить мене… У нас це взаємно, я вже переконалася, бо як тільки я напланую якусь прогулянку трохи дальше від дому – дощик відразу тут як тут.
Це так… передмова, а почалося все з того, що Улька вчора сказала: “мама, я хосю піссю” Я довго перепитувалася що саме вона хоче і коли мала сказала, що “а давай зявка підем на піссю, з куковузкою і бабаською…” я зрозуміла що то має бути піца з кукурузкою і ковбаскою))) Ура, моя дитина захотіла щось з’їсти! Тому на сьогодні пообіцяла малій Ульці піццу.
І попри вчорашню жару сьогоднішній ранок був прикольно-прохолодним з обіцянкою дощу на “трохи згодом буду падати…” Улька, як і передбачалося, прокинулася з запитанням “а коли ми йдемо на піссю?” Тому ми поснідали і почали збиратися. Я захотіла в центр погуляти – не пропускати ж таку чудесну погоду на гуляння біля дому;) Улька в маршрутці весь час питалася чи “ми взє пвиїхави на піссю і кови ми взє будем їськи піссю? І так щиро вона це запитувала, що до нас посміхалася “половина маршрутки”. Поміж то дитина “пекла колачики” і пхала їх в пічку (ну, знаєте таку дитячу потішку? – печу-печу колачики, і маленькі, і великі, в пічку в пічку шуррррр!) На словах “в піську піську шууууувввввв!!!!” до нас вже посміхалася “вся маршрутка”=)))) А потім була ще “совока-вовона касю вавива…” з голосним “…а сьому не даааавввввва!!!!” і ми нарешті приїхали в центр.
А от центр вже зустрів нас справжнім львівським дощиком. Парасолька одна – тому її несла Уляна. По цій же причині моє тіло зазнало прямого контакту з дощиком і скажу я вам, що це не було аж так неприємно=)
Потім було як в мультфільмі “мама, мама, а я буду неськи пасьольку, а ти візьми Няню на вуськи, а я взє змуууусьивася….” Якось ми все таки добігли до піцерії і нам нарешті принесли “Піссю з куковузкою і бабаською”.
Там же ми придбали шматочок літа: в піцерію зайшов хлопчик десь так років 12-ти з просто бомбезними букетиками маків, волошок і ромашок. І мені аж запахло отим таким жарким літом, полем і прибитою дощем пилюкою… Хлопчик, певно, не вперше продає квіти, бо вторгував мені аж два букетики: спочатку я вагалася між волошками і маками, а він так натхненно і щиро розповідав, що…що…
Ну от бувають такі люди, що коли вони щось говорять, то той хто їх слухає відразу ж бачить і відчуває все те, про що ці чарівники слова розповідають: “а волошки як зав’януть ви можете їх висушити і пити потім чай” – звичайні слова, звичайна фраза, але мені зразу ж уявляється, як я сиджу в вікні, споглядаю дощ і п’ю волошковий чай, “…а маки… понюхайте як вони пахнуть! полем і пшеницею” і я втикаюся носом в мокрі від дощу маки і вони мені Дійсно Пахнуть Пшеницею!!!, а дощові капельки приємно лоскочуть носа:))) “…а я вам два букетики продам дешевше” і я не витримую – беру обидва. Добре, що я не запитувала, скільки коштують ромашки, бо малий напевно і їх би мені продав;)
А потім ми, з букетиком літа і вимоклі до нитки (бо дощик так добряче припустив) нарешті добралися додому. Улька тицьнула букетик бусі Олі під носа з словами “це для тебе”

і почала розповідати, що ми їли піцу і змокли і Няня “фовоня”(холодна, типу змерзла) і ми привезли додому “кусьосьок піссьи” і так далі…,
а я вловила повний захвату вираз обличчя мами, коли вона побачила цей букетик і подумала: “і чому квіти завжди дарують з приводу чогось там? вони ж не такі дорогі, а стільки задоволення приносять. Банальний букетик польових квітів чи китичка городніх, куплена у якоїсь бабусі, а не в квітковому магазині, так шалено піднімає настрій, що жодні троянди на це не здатні”.
Тому моя книжечка рецептів доброго настрою поповнилася ще одним: дарувати собі і рідним і без жодної на те причини отакі от простенькі букетики квітів. Бо ж так приємно сидіти з горнятком кави і споглядати дощ за вікном, якщо по цей бік вікна висвічує росою в макових пелюстках ось такий от шматочок літа…

Про розвіртуалення, блокнотики і добрий настрій:)

Ну от, ураган на ймення “Улянка” тимчасово розносить село, а я кайфую і насолоджуюсь тишею…. Я знаю, що вже сьогодні ввечері мені буде не вистачати того малого ураганчика під боком, але, все таки, коротенькі канікули мама мусить собі час від часу влаштовувати, бо інакше мама ризикує дістати нервове виснаження:) От бачите, я про себе вже в третій особі починаю балакати)))
І так як мій вечір обіцяє бути спокійним і з горнятком мятного чаю, я нарешті поділюся враженнями і напишу про ще один рецептик доброго настрою. Щось давненько я ними не ділилася!
Значить так, скажіть мені, скільки у вас друзів? а віртуальних? таких, кого ви читаєте в блогах, фейсбуці, твітері чи інших мережах? таких, яких ви знаєте лише за нікнеймом і аватаркою? друзів, які своїм словом чи фоткою чи чим там ще здатні розвеселити, надихнути, покращити настрій чи розсмішити? От, таких друзів у кожного тепер є багато, я так думаю) Ну а коли довший час спілкуєшся з такими друзями віртуально, починає ставати цікаво, які ж вони в житті? А в житті вони ще кльовіші ніж видаються у віртуальному світі! Я вже не один раз мала нагоду переконатися і минулої суботи мала нагоду розвіртуалити ще двох чудових людей: Юлю і Христю. Враження від зустрічі просто мега-позитивні, бо ж ми не просто зустрілися, а ще й мали спільну роботу – Юля вчила нас робити блокнотики.
І скажу вам, що то так класно робити всякі такі кльові штучки (типу блокнотиків) з людьми, яких ніби і знаєш, але в “прямому ефірі” ще не зустрічався:))))
А дівчата на майстер-класі були дуже позитивні і прикольні. А ще бачили б ви наші блокнотики! Бомбові! Боюся, що я тепер крім печеньок-гачкувачок і іншого підсяду ще й на блокнотики)))
З отого всього вищенаведеного випливає ще один рецептик доброго настрою, і навіть два(давненько я про них не згадувала): першийрозвіртуальте якогось свого віртуального друга, когось, з ким давно спілкуєтеся (чи не дуже давно) – бо це дуже класно і страшенно налаштовує на добрий настрій;
ну і другийсходіть на якусь творчу зустріч, чи презентацію книжки, чи якесь обговорення чогось там цікавого для вас… будь-що, просто побудьте в колі однодумців чи людей з спільними інтересами (бо ж хоч якісь інтереси і захоплення є у кожного ну і всіляких майстер-класів чи творчих зустрічей теж тепер є вдосталь). ЦЕ теж страшенно надихає і має шалений настрійпокращуючий еффект!
Всьо:-)
А, ну і похвалюся своїм блокнотиком:

Листівки як привід для доброго настрою… і посміхнутися:)

Привітик всім!

І ще один рецептик доброго настрою, хоча, зважаючи на ситуацію в Україні, воно якось зовсім не до доброго настрою…, і посміхатися зовсім не хочеться…, але, коли стається щось приємне в особистому житті, нехай таке маленьке і незначне, але все ж таки, якщо це щось мимоволі викликає посмішку, то нею все таки варто поділитися, тому РДН №5:

Листівки. Обов’язково паперові, які можна потримати в руках, почитати, причепити на стіну для натхнення, чи відправити комусь з нагоди свята, або просто так. Купляти, підписувати і відправляти листівки для когось – це не менш приємно і посміхайче, ніж отримувати такі листівки самому. І жодна смс-ка чи телефонний дзвінок не будуть мати тої енергетики, як “жива” паперова листівка, з привітаннями-побажаннями особисто від тебе чи особисто для тебе.”

От так все просто, як завжди.
Я на листівки “прийшла” рік тому, коли переїхала у Словаччину. На Україні для привітання завжди була можливість зробити це телефоном чи особисто, але в іншій країні це вже трохи напряжніше, тому виникла ідея з листівками. Мала шалене задоволення, коли минулого, чи то вже позаминулого року відправляла листівки на Україну з привітаннями на Різдво. І точно знаю, що не менш шалене задоволення мали всі ті, хто ті листівки отримав, особливо бабусі-дідусі. І протягом року привітання на день народження рідним і друзям… це теж було прикольно: сам процес неминуче викликає посмішку, а посмішка вже налаштовує на хороший настрій, це ж бо ціла процедура: піти в магазин і обрати листівку, щоб підходила саме для тієї людини, яка ту листівку має отримати, знайти і написати ті теплі слова привітання, адресовані тій одній єдиній особі, відправити, а потім з нетерпінням і хвилюванням чекати, коли та людина ту листівочку отримає. Уявляти реакцію отримувача і посміхатися-посміхатися-посміхатися, коли тобі дякують за той маленький паперовий шматочок радості. А в мене саме така реакція виникає, коли ті, хто отримав листівки, потім дякують. Я тоді чомусь шалено щасливою почуваюся… дуже тішить, що завдяки твоїм незначним старанням хтось там, за багато кілометрів від тебе, посміхається розпаковуючи конверт і перечитуючи листівку. І коли сама отримуєш листівки з привітаннями на день народження чи свята, це теж надає гарного настрою на цілий день. І навіть за деякий час, коли листівка випадково потрапляє в руки і ти її перечитуєш, посмішка знову розтягує губи, а десь там в середині, ближче до серця, стає так тепло і затишно.
Ще один момент відправляння-отримування листівок, який я для себе відкрила – це звичайний обмін листівками з незнайомими тобі людьми з усіх куточків світу. Я про комп’ютерну систему посткросінгу. Рік тому я зареєструвалася, але активно надсилати-отримувати листівки почала десь з місяць тому, чому так довго з тим тягнула, сама не знаю…
Так-так, тут є ціла купа всяких посміхаючих факторів: ти не знаєш кого для тебе вибере система, щоб відправити цьому комусь листівку, і точно не знаєш, коли і від кого отримаєш листівку ти, і яка ця листівка буде. Я вже встигла отримати три листівочки: з Чехії, з Гонг-Конгу і з Америки. Різні листівки, різні люди, різні привітання.
Наприклад з Гонг-Конгу дівчина написала, що у них зараз +12 і це дуже холодно, хоч і сонячно, і що вона сподівається, що до Різдва все таки значно потепліє:))) Я чемно подякувала за листівку і написала, що в нас +7 і це дуже тепло, і що я сподіваюся, що до Різдва значно похолоднішає і буде сніг:)))
А ще потішила реакція коханого чоловіка, коли він разом з поштою приніс мені першу листівочку і строгим насупленим тоном спитав: “А що це за Петер з Чехії шле тобі вітання, а?” А я вся розхвилювалася-розпосміхалася і почала виправдовуватися, пояснювати що таке посткросінг і навіть не зразу зрозуміла, що коханий чоловічок з мене просто підсміхається)
Тому, якщо ви хоч трошки знаєте англійську мову (просто більшість учасників спілкуються саме англійською), то дуже раджу зареєструватися на цьому сайтику http://www.postcrossing.com/. Напишіть трохи про себе і які листівки хотіли би отримувати. Потім система видасть вам випадкову адресу випадкової людини, якій ви маєте відправити листівку. На листівці зазначаєте особливий код, який вам вкаже система, і чекаєте, коли ця людина отримає вашу листівку і внесе код до системи. Після цього вашу адресу система уже буде давати для відправлення листівок іншим учасникам посткросінгу, а ви будете чекати на свою першу листівочку. Чим більше листівок відправите ви, тим більше отримаєте.
А мені випало відправити листівку на Україну і я з того дуже тішуся, що нарешті листівку зможу підписати не англійською, а рідною українською мовою!

Так що цікавого і посміхаючого вам листування!
Па-па.

Ранок добрим буває :)

Тиждень тому я розбила своє улюблене (одне з улюблених) горнятко – велике, скляне і абсолютно прозоре. Звичайна нічим непримітна чашка, хоча вона все таки була особлива, бо мала кривий хвилястий край… і мені це чомусь дуже подобалося. Але я її розбила (щось тиждень такий був – перебилося мені трохи посуду). “То на щастя” – сказала я, трохи засмутилася і на наступний ранок витягнула інше улюблене горнятко на каву – “львівське”.
А потім цілий тиждень я не могла допетрати, що мені не так з кавою: якийсь інший смак, не такий добрий, як завжди, то засолодка виходила, то заміцна, хоча пропорції кава-цукор-вода-молоко ті що й завжди. І вчора я нарешті додумалася, що вся справа в горнятку: мені не вистачало того мого великого, прозорого і кривенького. І хоч інші горнятка теж улюблені, просто настрій в мене зараз такий – на оте велике-прозоре, об нього руки добре гріти;)
Так що вчора все таки пішла в магазин і купила нове велике прозоре і таке ж кривеньке горнятко!:))) Я додивилася – там всі горнятка мали кривий край, тільки одне мало рівний. Ха, і хто тут біла ворона?
Мій сьогоднішній ранок почався з ідеально доброї кави і нарешті потеплілих рук. Ну і настрій відразу ж догори поліз. Так що будь-який ранок може бути добрим. Все залежить від малесеньких дрібничок, як от правильне горнятко для кави;)
Тому ще один рецептик доброго настрою №4. Перевірено на собі.

Горнятка. Кружки. Чашки. Філіжанки. Їх має бути багато. Вони мають бути гарними і пасувати під різний настрій. Вони мають шалено подобатися і викликати задоволену посмішку, щоб кожен ранок був добрим.”

Доброго ранку вам усім!

Ще два рецептики доброго настрою: “Шкарпетки і кава з сонечком”

Привітик вам:)
Як і у всіх, напевно, останнім часом вся моя увага на Майдані: щоденні перегляди новин, посилань, фотографій… Але…
Сьогодні я вам буду розказувати як звичайні речі можна перетворити в надзвичайно позитивні посміхаючі штуки. От. В мене дописався другий рецептик доброго настрою. А разом з ним знайшовся і третій). Прості і буденні рецептики, щоденні, я би сказала, просто ми їх, в основному, неправильно готуємо, не помічаємо, а тому не отримуємо належної нам ранкової посмішки.

Значить, Рецептик Доброго Настрою №2:
ШКАРПЕТКИ. Багато різнокольорових різновізерунчастих теплих м’якеньких і таких домашньо-затишних шкарпеток! Одягати зранку і “побачити” свої ніжки в кумедних шкарпетках. Одягати зранку і “відчути” свої ніжки в теплих м’яких шкарпетках. Одягати зранку і налаштовуватися на смішний спокійно-затишно-домашній настрій.”

Це все. Весь рецептик. Спитаєте “а яким боком тут шкарпетки до доброго настрою?” Якщо дивитися з однієї сторони – то, звичайно, ніяким: в осінньо-зимовий період шкарпетки на ногах звичайна щоденна річ, і гарний настрій від них ніби-то і не дуже залежить; головне, щоб в ноги було тепло. Але це тільки з однієї сторони. З іншої – якщо шкарпетки будуть не просто звичайними теплими шкарпетками для утеплення ніг, а кольоровими, чи з цікавими візерунками, “під свято”, з пальчиками, з бомбонами, бантиками чи іншими прибамбасами – то вони гарантовано будуть… ну… не те, щоб піднімати настрій, а якось так налаштовувати вас на такий добрий, затишний чи може навіть смішний стан, а це вже 90% від супер гарного настрою.

Взагалі-то, я на шкарпетки підсіла лише цього року. Раніше була парочка стандартних світлих і темних шкарпеток суто “під джинси”, і все. У Львові я завжди ходила боса, бо звикла на килимки “від плінтуса до плінтуса”. Але тут, в Словаччині, якось так заведено, що по квартирах килимового покриття практично нема, і зимою в босі ноги все таки холодно. Прийшлося утеплятися.
Найбільший і найдешевший вибір шкарпеток (і не тільки), в Левіце звичайно ж у китайських магазинчиках. Але в них, крім стандартних сіро-чорно-біло-синіх є ще ціла купа кольорових, просто дико-кольорових, візерунчастих і таких пухнастих-теплих-м’яких шкарпеток. Стандартні шкарпетки на фоні отих кольорових явно програють. Та й зимою ж, як правило, хочеться яскравих кольорів. От я собі і прикупила парочку кольорових шкарпеток. До того ж, вони мають “антишмікову”, тобто, “антислизьку” поверхню, бо ж в звичайних шкарпетках по паркеті те саме, що на ковзанах по льоді – слизько.
Спочатку шкарпетки одягалися просто так, для тепла. Але якось я пила каву і почала роздивлятися ті шкарпетки на ногах, ворушити пальцями, підтанцьовувати ногами під музику… і чогось це було так кумедно, і щось вони мене так розпосміхали, що я того ж дня прикупила ще кілька кольорових шкарпеток – просто так, для настрою.
Тепер періодично прикупляю щось новеньке симпатичне шкарпеткове… а ще надумала собі згачкувати свої власні шкарпетки, тим більше, що з дитячим розміром усе вийшло;)
Ну, і ще один рецептик, яким користуюся буквально кілька днів,

Рецептик Доброго Настрою №3:
КАВА З СОНЦЕМ. Ранкова кава набагато краще смакує, якщо її пити на балконі, в піжамі, закутавшись в теплий плед і в найкумедніших шкарпетках на ногах. Особливого смаку кава набуває, якщо в горнятко з кавою домішати сонечка:)”

Тепер детальніше: мені пощастило, бо балкон нашого восьмого поверху виходить на східну сторону, і в 9-10 ранку, коли п’ю каву, сонце “сидить” прямісінько на балконі. А ще останнім часом в Левіце майже щодня морозяна, але дуже-дуже сонячна погода.  Саму ідею взагалі-то підкинула коліжанка Алла, яка живе в сусідній квартирі і частенько ранкову каву смакує на балконі. То ж буквально два дні до заду (це словаки так кажуть))) і я вмостилася на балконі з горнятком кави. Щоб було тепло – закуталася в Улянин плед, а щоб ноги не мерзли на холодній плитці – виставила їх догори на огорожу (а взагалі, як правильно назвати оту огорожу на балконі?))).

А потім почала бавитися з сонцем: іллюзії “перекочування” сонечка ногами чи купання його в каві дуже посміхають, я вам скажу.

Обидва рецептики для мене лише цього року стали “рецептиками”, але поки на вулиці сонячні ранки і є нагода одіти теплі смішні шкарпетки, ранок може починатися дуже добре:)))
Чого і вам усім бажаю!

П.С. якщо у вас є свої рецептики доброго настрою, діліться! буду рада їх “приготувати”)))

Рецептики доброго настрою: “Планування свята”

Привітики!

Ну от, нарешті доробила свою книжечку “рецептів доброго настрою”, про яку писала на чудесному бложику “МЖО
Книжечка вийшла за другим разом, бо з першого разу я ще вологий від клею фетр розмалювала чорним маркером і як результат – мої смайлоангелики “поплили”, чорний маркер розійшовся. Прийшлося все переробляти і починати з початку, але тепер буду знати, що маркером по вологому фетру малюкати не варто;)
За другим разом книжечка вийшла ось така:
Звичайний зошит з білими нелінійованими аркушами, обкладинка – з старої, зате “в тему”, картонної папки, ну і смайлоангелики вирізані з фетру і розмальовані акриловими фарбами (вони не розпливаються!))).

А тепер рецептики. Передісторію створення таких рецептиків можете почитати тут, але якщо коротко, то рецептики доброго настрою (або РДН) – це буде щось конкретне, що особисто мені покращує настрій чи просто викликає посмішку.
Маю намір періодично ділитися ними з вами, може і вас вони посміхнуть. Рецептики будуть мої (але не завжди мого авторства), перевірені мною і 100 % дієві для мене. От є в мене поганий настрій чи взагалі ніякий, я щось собі зрецептикувала і настрій уже поліз вгору. Але, можливо, не всім ці рецептики підійдуть, то вибачайте:) Тому буду рада, якщо ви поділитеся своїми рецептиками. З задоволенням перевірю їх на собі.
Отже, перший рецептик… хоча, плановано, він мав бути зовсім навіть не першим, бо до планованого першого в мене не вийшли фотографії. Але цей зараз якраз актуальний буде! Значить: Рецептик №1 “Планування свята”:
Надіюся, ви розібрали мої каракулі?
Значить так, якщо голова забита якимись приємними думками, а ви по вуха будете в приємних турботах, то на погані думки і недобрий настрій у вас не залишиться ні місця в голові, ні часу і навіть бажання! Замічали таке?
По великому рахунку, якщо намічається якесь свято, ми ж завжди складаємо списки гостей, покупок, приготувань… на папері чи в голові. Я от спробувала цей процес, так би сказати, гарно оформити. Зробився в мене такий собі “Різдвяний планувальник”(обкладинка ще доробляється, але виходить щось таке:

бо ж зимові свята на носі, а в мене щось ніяк різдвяний настрій не появляється. Деколи, вже з вересня до різдва хочу готуватися, а цього року якась біда…. осінь в мене ще: і за вікном, і в голові. Але різдво не посунеться на потім, так що прийшлося штучно робити собі різдвяний настрій, бо ж не встигну!
А планів на це різдво в мене ціла купа: хочу влаштувати справжнє сімейне свято: з ялинкою, іграшками, різдвяним печивом, подарунками… До того ж, у Словаччині різдво буде 25 грудня, а Миколая сьомого, здається. Улька, звичайно ж, подарунки хапне два рази, бо в них в садочку будуть відмічати, ну і на нашого Миколая теж.
А якщо пам’ятаєте, то в моїх бажаннях на цей рік є таке, щоб ялинку прикрасити рукоробними іграшками. Та й Уляську вже можна залучати до того процесу. А крім іграшок ще ж щось зкуховарити хочу прикольне, і саму квартиру прикрасити, і листівки на Україну відправити, і… і… Дуже багато всього хочу на ці зимові свята зробити!
Так що розпланувати те все в окремому зошиті, та ще й оформити його гарно, по різдвяному, то прямо таки треба:))) Наразі, тільки отака от загальна мапа що треба розпланувати:)))

Поки придумувала обкладинку для планувальника, поки обдумувала все інше – і я вже вся в очікуванні свят і зими, і настрій в мене пречудовий, так що рецептик подіяв;)

Гарного вам настрою і багаааааато приводів до святкування:)