Про Долі та фурії Лорен Ґрофф

Привітик, френди!
ГрофЦієї весни мені якось щастить з грубецькими книжечками:) Ще одненька на 700 з хвостиком електронних сторінок: Долі та фурії американки Лорен Ґрофф – дивна книжка, яку хочеться обговорювати і розбирати “по поличках”… Як і в Дружині мандрівника часом, в Долях та фуріях, напевне, вся історія тримається на “вічному коханні”, де “двоє зустрілися і відтоді були разом навіки”. Але тут вже зовсім інша кава заварена: золотий хлопчик Лотто втрачає майже все через одну єдину помилку молодості, Матильда свідомо йде на таку “помилку” і здобуває можливість мати майже все, що їй треба. Коли ці двоє зустрілися, в кожного була своя мета і свої зацікавлення, але разом вони стали … ні, не одним цілим, а – повноцінними: Лотто завдяки підтримці Матильди здобуває славу та визнання, а Матильда здобуває своє власне життя, в своєму будинку, де вона господиня і де все робиться так, як хоче вона, а не хтось інший.

Ця книжка дуже хороший приклад справжньої любові, коли заради коханого дійсно готовий на все. Але… мотиви цієї готовності часом дуже егоїстичні та корисливі, а ці двоє, здається, навіть не усвідомлювали цього. Розказувати зміст без спойлерів важко, тому ділюся враженнями:
це була ціла купа сторінок нудного читання на межі “залишити все і не читати далі”, бо враження, що читаєш-слухаєш переказ якогось серіалу, на зразок “а тоді він впав на коліно і запропонував руку і серце, а вона погодилася, а потім вони одружилися, ну а його мама то собі не сподобала і тому вони…”. Хоча, десь чисто на інтуїтивному рівні розумієш, що воно так і задумано, і що авторка, напевно, так писала свідомо.
Але, якщо не здатися і дочитати книжку до кінця, то на останньому прочитаному слові десь в середині тіла феєрверком вибухає думка “ого! ого!! ОГО!!!” і приходить усвідомлення своєрідної геніальності написаного. Під геніальністю я тут маю на увазі те, що авторці попри дуже просту форму викладу історії “вічного кохання”, майже без описів відчуттів і почуттів (а так хотілося трошки більше внутрішнього світу героїв…), без особливих стилістичних приколів (ну це на мою непрофесійну думку і суто за моїми враженнями) вдалося досягти отого ефекту феєрверку в кінці книжки. Бо книжка багатошарова: вічне кохання це просто фон для двох просувати і звеличувати себе у свій власний спосіб. Це просто прикриття, навіть у власних очах, це виправдання та замолювання своїх власних гріхів, признатися в яких часом не хочеться навіть самому собі. Одне життя для двох і дві точки зору, дві історії цього життя. Тому, картинка стає цілісною і досконалою після прочитання цих двох історій і набуває змісту практично на останньому реченні. Звідси і моє “ОГО!!!!”;)
А ще я от думала, про що ж ця книжка? і ніби про любов – оту єдину і на все життя, і про вибір, і про дружбу, і про долю, і про… та про все разом і ні про що конкретно. Жодному з героїв я не симпатизувала, в кожному бачила певні вади і недоліки в характері та поведінці. В основному – я їх жаліла, але якби мала таких друзів, навряд чи часто з ними спілкувалася б. Практично всіх героїв хотілося поправити, вказати кращий шлях вирішення їхніх проблем, розказати їм як можна і як не можна робити, але потім розуміла, що їм ці поради все одно не допомогли б. Вони просто такі які є, якими їх придумала авторка… А я, як читач, я просто їх не змогла зрозуміти.
Ну бо знаєте як воно є, читач…, він же як Бог: зверху книжки все бачить і все знає краще автора, і всіх хоче поправити і підігнати під свою неперевершену, ідеальну і єдино правильну подобу. Так от, цих героїв мені не вдалося “втиснути” в свою подобу… а, зрештою, і не дуже хотілося.
Зізнаюся – кілька разів сльози виходили на очі, а в горлі перехоплювало подих, бо, напевне, через оту простоту розповіді, історія в цілому сприймалася як реальна.
Ну і єдиний цікавий мені персонаж – Рейчел – дуже мало розкритий, а шкода…
А, і ще маленьке попередження: в книжці трохи є одностатевого кохання та еротичних сцен, сторінками читати було не зовсім приємно.
В цілому – таки дивна книжка: читати було не дуже цікаво, але книжка зачепила і залишила хороші враження. Тож раджу налаштуватися на не дуже захопливий процес але дуже цікавий результат та читати книжку всю і зразу. Бо як трохи розтягнете читання в часі, шансів дочитати книжку до кінця залишиться мало, а шкода… книжка таки вартує бути дочитаною;)

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s